Розділ «ПІСЛЯМОВА»

Ця книжка Майн Ріда просякнута щирим співчуттям до мексіканського народу, і ми не помилимося, коли скажемо, що він ішов на війну, спонукуваний найблагороднішими пориваннями. Його передові погляди проявилися з цілковитою очевидністю в 1848 році, коли, залікувавши свої рани, він почав збиратися до Європи, щоб узяти участь у революційних подіях, які там розгорталися.

Події 1848 року, сколихнувши майже всю Європу, відгукнулися грізною луною в цілому світі. Революційний рух поширювався, з небувалою силою охоплюючи країну за країною. Того року був опублікований «Маніфест Комуністичної партії», написаний Марксом і Енгельсом, – він кликав на боротьбу не лише проти старих монархічних урядів, не лише проти феодального ладу, а й проти панування буржуазії. Багатьом кращим людям світу здавалося в 1848 році, що настає нова доба в історії людства, що ця революція назавжди визволить народи Європи від гноблення й експлуатації, а за прикладом Європи підуть і інші народи. Вірив у це і Майн Рід.

1849 року він разом з групою друзів – за деякими відомостями, навіть на чолі тієї групи – вирушив у Європу на допомогу революції. Він забарився тому, що був усе ще хворий і не міг зібрати потрібних на подорож грошей. Вирішальні події революції 1848–1849 рр. були на той час уже позаду, але революційна Угорщина ще провадила свою героїчну боротьбу проти імператорської Австрії та царської Росії; ще боролися захисники свободи в Італії; готувались нові революційні виступи в Німеччині, де озброєний народ намагався спинити наступ реакції.

Капітан Майн Рід та його сміливі товариші, що поспішали на допомогу революції, спізнилися. Коли вони нарешті висадилися в Англії, революційні сили зазнали поразки всюди. Прусське військо придушило повстання в Бадені і Пфальці. Останні оплоти революції в Італії були захоплені австрійськими окупантами. У крові захлинулась Угорська республіка. Англійці придушили спробу повстання в Ірландії.

Так і не вдалося Майн Рідові стати капітаном армії свободи, взяти участь у революційних подіях. Але він назавжди запам'ятав ті роки – час великих надій і гірких розчарувань, які, проте, не згасили його віри в краще майбутнє. Не поривався його зв'язок і з іншими учасниками революційних подій 1848–1849 рр. Коли через сім років – у лютому 1855-го – в Лондоні було скликано мітинг у пам'ять «великого революційного руху 1848 року», серед запрошених був і Майн Рід. Його знали в колах учасників революції як однодумця.

З 1850 року Майн Рід оселився в Англії – можливо, тому, що в Лондоні в ті роки жила велика різноплемінна колонія учасників революції 1848 року. Багатьом з них здавалося, що не все ще втрачено, що революція ось-ось спалахне в тому чи тому місці Європи – і тоді з Англії можна буде скоріше поспішити їй на допомогу, ніж із США, куди також емігрувало чимало революціонерів.

У 1852 році Майн Рід познайомився й близько зійшовся з вождем угорської революції Лайошем Кошутом, який також жив на той час у Лондоні. Спонукуваний бажанням допомогти угорським борцям за свободу, Рід брав діяльну участь у нових задумах Кошута. Коли реакційні англійські газети почали цькувати Кошута, він виступив у пресі на захист угорського революціонера.

Політична діяльність Майн Ріда на початку 50-х років не обмежувалася зв'язком з Кошутом. Він діяльно допомагав політичним емігрантам-полякам, що збирали сили для боротьби проти російського самодержавства. В одному з своїх прилюдних виступів Майн Рід таврував «таємну дипломатію» британського уряду, що несла лихо народам Європи, обдурювала англійський народ. В англійських газетах 50-х років Майн Ріда називали «червоним».

У ті роки, ще сповнені надій, а не тільки розчарувань, починається професійна діяльність Майн Ріда – письменника. Виходять друком його перші твори, розпочаті 1848 року й відкладені через подорож до Європи: «Вільні стрільці» (1850), «Мисливці за скальпами» (1851). Але минали роки, і надії на нову революцію згасали. Багато хто з учасників революції 1848 року залишав своїх друзів, зраджував свої переконання, духовно занепадав, у гонитві за особистою користю ставав обивателем. Інші, відходячи від колишніх революційних настроїв, замикалися в собі, шукали застосування своїй енергії в науці, в мистецтві. Дедалі важче жилося в Лондоні тим романтикам революції, мрійникам і поетам, які, гребуючи долею відступників, не знаходили для себе міцного становища в англійському буржуазному суспільстві. Серед них був і Майн Рід. Єдиним засобом до існування для нього, хворої людини, закинутої на чужину – адже Лондон йому, ірландцеві, був особливо чужий, – лишалася літературна діяльність. Його книжки добре розходились, здобуваючи йому популярність; уже на початку 50-х років романи Майн Ріда перекладалися французькою мовою майже одразу після виходу в світ.

В Англії Майн Рід прожив цього разу до 1867 року. Він не тільки писав книжки, але й намагався створити зразкове сільське господарство. Це починання Майн Ріда не мало нічого спільного з корисливими інтересами, не було «спекуляцією земельними ділянками», як зображують його деякі англійські й американські біографи письменника, – то була спроба створити таку собі трудову хліборобську колонію. Але, безпорадний у практичних справах, мрійник-капітан невдовзі остаточно збанкрутував і втратив ті невеликі гроші, що їх заощадив літературною працею.

Невдачею закінчилась і його спроба заснувати газету – «Малу таймс», – цікаву своїм підкреслено гуманним спрямуванням. Великі англійські газети швидко витіснили конкурента.

Справи Майн Ріда йшли дедалі гірше. Постарілий, хворий, він зважився ще раз на сміливий крок і знов вирушив до США, сподіваючись знайти там для себе пристойніші умови життя. Протягом усіх минулих років він не втрачав зв'язку із своїми американськими друзями. Уважно стежив і за війною 1861–1864 років між промисловою Північчю й рабовласницьким Півднем, радіючи з поразки здавна ненависних йому південних плантаторів.

Отже, Майн Рід знов опинився в Америці. Доходили кінця 60-ті роки. В процесі бурхливого розвитку капіталізму дедалі гостріше й трагічніше виявлялися суперечності американської дійсності. Майн Рід міг спостерігати це зірким оком газетного кореспондента – робота в газетах 40-х років була для нього доброю школою; чимало про що довідався він і від своїх давніх друзів, серед яких були люди, розорені розвитком капіталізму.

В романах 50-х років Майн Рід нерідко ідеалізував суспільний лад США – це виразно відчувається в «Квартеронці», у «Білому вожді». Змальовуючи немало страшних і ганебних фактів, що правдиво показували умови життя в Америці, письменник на той час ще не вмів узагальнити ці факти й вбачав у них випадкові вади.

Тепер, удруге приїхавши до США, Майн Рід зрікається своїх ілюзій щодо американської буржуазної демократії.

У Нью-Йорку він засновує журнал «Вперед», публікує нові романи. Але перші успіхи, що нелегко йому далися, скоро змінюються невдачами. Журнал не має попиту й припиняє своє існування; надсильна праця відбивається на здоров'ї письменника; 1869 року тяжка хвороба – наслідок погано залікованої чапультепекської рани – звалила його з ніг.

Ледве уникнувши смерті, з підірваним здоров'ям, морально пригнічений, Майн Рід 1870 року остаточно повертається до Англії. Там і минають останні тринадцять років його життя, відносно благополучні, заповнені безнастанною роботою, цілком присвячені літературній діяльності. Щоправда, останні кілька років були затьмарені тяжкою хворобою внаслідок тієї ж таки занедбаної рани. Невтомний мандрівник, Майн Рід перетворився на каліку: він не міг пересуватися без костура.

Така історія життя капітана Майн Ріда. З неї видно, що він належить до тих письменників, яких гнітило буржуазне суспільство і які намагалися знайти в ньому для себе особливе, незалежне місце, але так і не здійснили своєї мрії.

Як і багато інших передових людей XIX століття, Майн Рід хоча й співчував визвольним рухам свого часу, хоча й перебував у певній опозиції щодо правлячих класів і панівних режимів, проте був усе-таки далекий від справді революційних сил тих років, не знайшов дороги до революційних народних мас, лишився самотній.

Його самотня боротьба була, звичайно, приречена на поразку. Все життя капітана Майн Ріда складається, на перший погляд, із самих поразок. Він мріяв узяти участь у справедливій війні, вирушаючи в грабіжницький похід проти Мексіки; він спізнився 1849 року й побачив революцію не на піднесенні, а в тяжку годину поразки; йому так і не пощастило створити свій добрий, відповідний до його програми журнал, вільний від гонитви за наживою, що так обурювала його в буржуазній пресі; невдачею і банкрутством закінчились його сільськогосподарчі починання; не справдилась його мрія стати відомим мандрівником, відкривачем нових земель.