TextBook – От так оказія!
Сидять, нудяться, ковтають слину.
На порозі в клуні виринули двоє малюсіньких хлоп’ят, одно трохи більше, другий зовсім як качан: обоє в сорочках. Очі як гудзики – цікаві-цікаві. Держаться за руки, дивляться.
– А що, хлопці, скажете?
Нічого хлопці не казали, тільки боязко відступили. Проте зовсім тікати не мали охоти.
– Як вас, хлопці, зовуть?
Не мавши що робити, почали розмову з дітьми. Діти соромливо перезираються, мовчать. А очей не зводять і на позиціях стоять твердо.
Вітя, щось згадавши, раптово схопився з місця, до старшенького:
– А скажи мені, хлопчику, ти знаєш, що таке ступа? Всі заворушились: – ага! ану!
– Ги! – засміявся хлопчик, лукаво, спідлоба позирнувши на киян. Оченята засвітились: «Ото, мовляв, найшли дурня, що не знає, що таке ступа».
Товариші обступили, всі разом почали допитуватись, лагідно, улесливо:
– Скажи, дамо копійку! Та скажи ж!
Хлопчики одвертались, червоніли і сміялись-сміялись – брали за жарт. Напослідок старший осмілів і несподівано товстим голосом, виразно, слово за словом вичитав, звертаючись до Костя:
– А ти ж ото на чому сидів – хіба не на ступі? Кость зирк – під боком якесь химерне приладдя, що раніш не звернув уваги.
– Та це ж, мабуть, вона й є!
Обдивляються, шарять у ній. Вітя витяг якусь химерну залізячку, з одного кінця закручена в кільце, на другому теліпається залізна платівочка.
– А це, мабуть, і ключ.
Знову до хлопчика:
– А правда ж, що це ключ?
Хлопець засміявся дужче:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Олив'яний перстень » автора Васильченко Степан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „VIII“ на сторінці 2. Приємного читання.