Розділ «РЕДАКТОР КАРК»

– Еntrez!

Редактор Карк завжди: еntrez! Випусковий товариш Шкiц i суворий, i булий член ЦК есерiв. Був на судi – виправдали, тепер щось знає. Поклав останню коректу до пiдпису.

Редактор Карк:

– Сiдайте, прошу.

Шкiц дивиться на всiх трiшки з презирством. I на Карка. Безумовно: однi не знають, що є ЦК, а другi – що вiн булий. Дивився поверх Каркової голови й стояв: Карковi з ним приємно, а коли згадував – неприємно: вiд ЦК дмухало чимсь величним, мов генерал-губернаторство. I прийшло чомусь в голову про величнiсть. Хтось скаржився – їхати далеко: триста верстов. Не мiг уявити: сьогоднi за фунт хлiба заплатив сто тисяч карбованцiв. За маленький шматок. Що ж триста? Мовчав. I Шкiц.

Потiм Шкiц запохмурнiв.

– Україна… Да… Прогавили – i пiшла вiд нас. Україна пiшла. А все тому, що ми поети, що ми не комерцiйної вдачi. I ще суворiш:

– Ми не полiтики. Ми поети. Нема в нас i пiвнiчної жорстокости. Ми романтики.

Редактор Карк:

– Велику французьку революцiю поети робили.

Iз злiстю:

– Французи – нацiя. А ми без мiста, в мiстi ми музлаї, роззявивши рота ходимо, а в установах революцiя i на селi революцiя. А втiм, ми не французької вдачi, ми до нiмцiв скорiш. Може, вам дивно, а я кажу не дивно. Це ж у нас нiмець картопельку садить. Недарма нашi культурники до Нiмеччини їздять. А нiмецької комерцiйностi в нас i нема. I в цiм наше лихо. Ми i короткозорi… А що наш народ? Був по лiсах, а тепер в оселi повертається i плює на нас. Вiн теж романтик. Наш народ.

Редактор Карк слухав, i було боляче й тоскно. Дивився на той стiл, де лежав бравнiнг, i було сiро, як у 1905 чи в 1906 роцi. Було:

– Центральна рада. Трудовий конгрес.

Випусковий взяв пiдписану коректу i в’яло промовив:

– До збачення.

Потiм хвилину розглядав бiля дверей статуетку – бюст якогось римського полководця. I Карк дивився на статуетку. Вiн принiс її з редакцiї: старовиною вiяло. В його редакцiї виходила колись велика газета сiмнадцятого року. Розповсюджувалось її по всiй Українi… Ну, i вiд статуетки вiяло.

Шкiц, зачиняючи дверi, сказав:

– Римський полководець… Дивно.

А за дверима зiдхнув.