Розділ «19»

Розумне згущення не зійшло до відповіді. Воно відверто радісно пульсувало у передчутті чогось такого, про що еспер навіть не наважувався думати. Він згадав погрозу привида Бусурманка й відчув негайну потребу звернутись до Наставника. Ніколи він не віддавав зверненню стільки енергії й ніколи не відчував свої зусилля настільки марними. Крижаний туман зводив на нуль всі його намагання, розчиняв і гасив світлові стріли, що їх будувала уява еспера, візуалізуючи відчайдушні заклики по допомогу.

«Як холодно, Господи!» – подумав Ярковський і злякався.

Наставник колись попереджав, що не варто звертатись до могутніх егрегорів, перебуваючи на петлях. Що таким звертанням можна зруйнувати стабільність впійманого часу, розбудити незнані Сили та роззлостити Стражів.

Туман відпустив його так само раптово, як і взяв у полон.

Біле літнє світло лине з високих вікон Ампірної зали. Ярковський-старший щойно розклав свій столик і виймає з картатої торби обмінну частину своєї колекції. За кілька метрів від нього на широкому оббитому червоним дерматином ослоні сидить Балтер. Перед ним також стоїть розкладний столик з альбомами та окремо розкладеними монетами. Навколо гуде й двигтить стурбований обмінами та продажами рій нумізматів. Балтер – його матка. До нього підходять за порадами, показують нові придбання, підводять покупців і просто цікавих. Антей Маркович радить, оцінює і благословляє.

Ярковський-молодший непомітно підкрадається до його столика. Він у дитячому тілі, на нього не звертають уваги. Він бачить зблизька скарби балтерівської колекції. Ось рідкісний данг восьмого золотоординського хана Бердибека, карбований в Гюлістані у сімсот п’ятдесят дев’ятому році Хіджри. Поряд – срібний дирхем еміра Шейбані з родовим знаком Тимуридів – трьома колами – та цитатою з Корана, а в центрі столу, в медальній коробці – почорнілий тибетський шоканг кінця вісімнадцятого століття.

Ярковський-молодший шукає проявів петельного божевілля, але поки що невідома петля відтворює згаслу реальність з відмінною точністю. Тілесна станція тут відзивається на побажання еспера. «Чому?» – питає він себе. Можливо, тому, що в цій мандрівці тілесною станцією є його власна плоть, лише молодша на двадцять років. А може, тому, що петля сама обрала його, брутально вихопивши з опорної реальності?

Захоплений спогляданням монет, він помічає її не відразу. Маленька дівчинка, років десяти, щось шепоче Балтерові на вухо.

«Це Ілона», – розуміє він.

Розумне згущення тихо рохкає. І чим це, цікаво, воно так задоволене?

Він приглядається до майбутньої отруювачки. Звичайна учениця початкової школи. Симпатична, ледь косоока, з короткою зачіскою, у платтячку кольору магрибських барханів та новеньких яскраво-жовтих сандалях. Ярковський наказує тілесній станції наблизитись до Ілони. Тіло вже починає виконувати наказ, зрушує з місця, коли щось його зупиняє. Руки Ярковського-старшого лягають на плечі сина, він щось каже, але слова нерозбірливі.

Обличчя Ярковського-дитини обертається на ці слова. Тілесна станція задирає голову і дивиться на неголене підборіддя батька. «Він хоче, щоби я посидів біля колекції, – здогадується еспер. – Вірніше не я, а це клишаве дитяче тіло».

Тілесна станція слухняно чалапає до алюмінієвої конструкції, на якій гордо спочиває колекція Ярковських.

«Не Ярковських, а Ярковського», – несподівано виправляє розумне згущення. Його слова вібрують у тому просторі, який еспер звик вважати своїм місцем мешкання.

«Це ти, тато?»

Згущення знову перетворюється на впертого партизана і не відповідає. Тим часом тілесна станція вмощується на розкладному стільці поряд з колекцією. Старший Ярковський розчиняється у навколишніх рушеннях. Народу в Ампірній залі більшає. Перекупники та міські божевільні обступають столик Балтера щільним кільцем.

Раптом він бачить поряд із батьковою колекцією Ілону. Вона бере з обтягнутого чорним оксамитом планшету срібний флорин, дивиться просто в очі Ярковському й щось каже. Як і у випадку з батьком, слова зливаються у суцільний потік голосних.

А-ао-у-оео-е-ау.

Він не відповідає. Зрештою, не розуміє, чого саме хоче від нього ця малолітня аватара Брунгільди і леді Макбет. Ілона, не дочекавшись відповіді, засовує до розмальованої кошенятами дитячої торбинки флорин і йде собі.

Що робити?