Розділ «18»

– Розплетеним. Він наче складається з багатьох паралельних потоків, з різних реальностей, шарів, мембран. І всі вони мають різну швидкість. І час направду зациклений. Велетенська така петля, а в ній ще петлі – більші, менші, зовсім маленькі. Я не заходжу на петлі, я розподіляю себе – звучить дивно, правда ж? – по бокових потоках, розкладаю свою стрижневу сутність на бокових петлях. На деяких з них ми з тобою ще не зустрілись і, навіть, не народились. А на інших ми вже давно померли. Але моя свідомість… навіть не моя, а свідомість стрижневої сутності, сприймає це як входження, мандри, різні там проникнення. Свідомість сприймає мембрани як Стражів, як тумани, хмари. Солтис казав, що наші уявлення – останній бастіон людського. І таки мав рацію. Уявлення завжди все спотворюють, фільтрують, перетворюють на звичне, на людське. Спотворюють для того, щоби ми не збожеволіли. Щоби втримались на петлях. Нам для психічної рівноваги потрібна хоч якась уявна основа. Хоча б щось звичне, нехай перекручене, але складене з понять буденної реальності, зі знайомих нам елементів. Сьогодні я бачив новий образ Стража: слонячу голову на велосипедних колесах, прикинь. Такого не буває, але ж слони і велосипеди бувають. Свідомість ліпить образи з візуальних блоків.

– Які ж ми примітивні.

– Радше – обмежені. Люди не можуть без впевненості. Нам конче потрібна впевненість. Хоча б мінімальна впевненість, що десь є «альфа», а десь – «омега». Але вся хитрість в тому, що їх немає, мала. Розумієш, немає. Зовсім. Ані початку, ані кінця. І лінійної середини між ними також немає. Є лише петлі, суперпетлі і мегапетлі. Деякі зі спокійними потоками, деякі закручені, а інші зовсім божевільні. Ну, про божевільні петлі ти знаєш… А десь на найбільшій мегапетлі заховане найбожевільніше божевілля. Те, яке ми називаємо творінням світу.

– Вона така самотня.

– Хто? – не зрозумів Ярковський.

– Твоя стрижнева сутність. А ще все те, що розкладене по петлях і сховане під купою твоїх фантазій, – Sаня зітхнула. – Ти кончений хімарь. Жах.

– А ти мені поспівчувай.

– Легше стане?

– Не впевнений.

– Але ж ти рано чи пізно все одно злетиш з колес.

– І таке може бути.

– Входить в професію?

– Типу того.

Деякий час вони лежали мовчки. Відтак Sаня спитала:

– А де ж серед усього того Бог?

– Невідомо.

– На отій найбільшій мегапетлі?

– Якщо він там, то він мертвий. Як у Ніцше.

– Але ти думаєш, що не там?

– Мертвий Бог – це неправильно, – Ярковський раптом відчув, як тілом котиться тепла хвиля втоми. – Нумо ще поспимо, мала.