Розділ «12»

– Я б до такого не ходила, – сказала Sаня.

– …?

– Я в масонську ложу записана.

– Жартуєте?

– Ні, не жартую, – Sаня застрибнула на верхню полицю. – Я щотижня до ложі ходжу. В мене там вселили трьох бісів. Одного рожевого і двох таких зелененьких, з жовтими ріжками. Дуже прикольні чорти. На добраніч!

Ще до того, як дівчина залишила його наодинці з череванем, Ярковський відчув, як нагло згасає його здатність до телепатії, залишаючи за собою головний біль і відчуття порожнечі над переніссям.

Він розчаровано зітхнув, вирішив ні в чому собі не відмовляти, й (під схвальним поглядом череваня) налив собі повнісіньке посудисько пива.

– За що п’ємо? – запитав батько двох доньок.

– За те, щоби швагро вам гроші віддав, – підморгнув до нього еспер.

До Ужгорода вони добрались опівдні. Пекуче сонце стало над скверами і вуличками закарпатського містечка. Кімі жила на Галагові, в старовинному кварталі між річкою Уж та горою, що протягнулась уздовж Собранецької вулиці. Таксист підвіз Ярковського і Sаню до вузької арки, що вела до двору, оточеного будинками, які здавались поспіхом перетвореними на житло адміністративними спорудами. Там, за деревами, розташувався невеликий, оточений ґратчастим парканом, двоповерховий особняк.

Дорогою до особняка Sаня крутила навсібіч головою.

– Зачьотне місто, – визначила вона. – Шкода, що тепер не весна.

– Чому шкода? – не зрозумів Ярковський. Йому здалось, що наплічна торба, де ховалась кришталева куля, з кожним кроком ставала важчою.

– Весною в Ужгороді розквітають сакури.

– В інтернеті прочитала?

– Ага, – підтвердила Sаня й натиснула кнопку, припасовану до плетених залізних прутів.

– Ти б краще придумала, що будеш втирати німфі.

– Я вже придумала.

На дзвінок довго ніхто не виходив. Нарешті лаковані двері особняка відчинились й на ґанок випурхнула чорноока дівчинка років чотирнадцяти у короткому платтячку і ядуче-жовтих гетрах.

– Катерина Воронар вдома? – запитав у дівчинки Ярковський.