Розділ «10»

– А від віршів?

– Погребло, але не так. А от коли він про дощ задвинув, це було щось.

– В цьому дядькові присутня Сила, – Ярковський згадав, що дощова тема відволікла його від важливої лінії розмови. Від модельної агенції Пелагеї Вержо та неймовірної «іграшки богів», що там працювала.

– Ага… Фу, як мені зле… Я знову облажалась. В мене за весь вечір було з ним лише дві секунди контакту, – визнала Sаня. – Я скажу, слухай: сила є, так, ти правий… Було відчуття, що в ньому сидить така собі маленька «чорна діра». Все в себе пускає, нічого не випускає… Фу-у-у, чим так смердить? Грьобане таксі… І ще один образ був, такий лівий…

– Який?

– Щуролов.

– …?

– Гам… Гамельнський… Карочє, той, що з дудкою. Що це може бути, а?

– Демонічний дух «ізабелли».

– Жартуєш, ага… А ти чогось зауважив?

– Зауважив. Так.

– …?

– Одного разу він обмовився. Сказав, що, окрім Варвари, отруїли п’ятьох невинних. Значить…

– …Варвару цей чорт вважає винною.

– І ще.

– Що?

– Не сподобалась мені ця історія про двох чорних королев. Мутна тема. Так виходить, мала, що тут вплутані амбіції салонних стерв.

– Вплутані, без базару… – хрипло погодилась Sаня, крикнула шоферові:

– Зупиніть!

Вистрибнула з таксі й побігла до придорожніх кущів.