Розділ «10»

герой, перетворений на сміховинність

мусить емігрувати до церковного годинника

на столі

або ж до баночки з клеєм

й там обладнати собі житло

харчуватись сумною твариною

наближатись до трофейної нірвани

і обходити всі слова

денцем океанського слоїку

адже іншого чекати аж до примкнення.

Останні слова Бусурманко вимовив майже безгучно, їхнє звучання немов всотав пісок забуття. Запала мовчанка, лише дощові краплі вибивали одноманітний ритм з бляшаного даху. Ярковському здалось, що альтанка наповнилась чиєюсь сумною присутністю, що в’язала думки і присипляла напругу. Наче стомлені мандрівні духи присіли поряд з ними відпочити і послухати сіро-сріблясту музику небесної вологи.

– Вам варто завітати до примадонни, – перервав паузу фантаст. Його голос знов набрав сили.

– Вона щось знає? – вийшов із заціпеніння Ярковський.

– Вона любить поспілкуватись, – запевнив Бусурманко. – А в їхньому з Лепреконом домі є на що подивитись. В них, до речі, чудова колекція живопису. Юлія завжди обожнювала сецесію і ар-деко. Збирала віденську і краківську школи. Навіть придбала кілька ескізів Клімта. Вона розуміється на мистецтві, в неї вишуканий смак. Лепрекон, зрозуміло, вульгарніший. У всьому без винятку. Вульгарний і… дитячий. Любить усе яскраве та фронтальне, як підліток. В колекціонуванні ведеться на мультяшний пін-ап, на Джорджа Петті [22] і Хаджиме Сораяну.

Ярковський і Sаня перезирнулись. В ар-деко і пін-апі, навіть мультяшному, вони нічого не тямили. Бусурманко помітив їхню розгубленість, посміхнувся, наповнив келихи.

– П’ємо, дівчата і хлопці, – мовив він. – П’ємо грішне вино, аж поки вічність не встромить нам в очі свої брудні пальці!

За годину, вже в таксі, дуже п’яна й зблідла Sаня спитала в Ярковського:

– Що це було?

– …?

– Ця його шняга про дощ. Мене погребло до самих динозаврів.