• 1. Мистецтво як процес і результат художньої творчості.
• 2. Мистецтво як засіб розвитку творчої індивідуальності студентів педагогічних навчальних закладів.
Основні теоретичні знання
Мистецтво як процес і результат художньої творчості
У філософії й науці існує велика кількість визначень мистецтва, проте, усі вони зводяться до визнання його, по-перше, формою суспільної свідомості та сферою творчої людської діяльності, спрямованою на об'єктивоване в художніх образах осмислення світу й оцінку місця людини в ньому, а по-друге, процесом і результатом художньої творчості митців, у якій актуалізується їхня особистість і знаходить своє втілення й вираження їхня творча індивідуальність.
Якщо відштовхуватися від твердження філософів, що наслідком будь-якої творчості (матеріально ї чи духовної) є творення, формування людини-митця, яка відчуває потяг до самовдосконалення і до вдосконалення оточуючого середовища, то тим більше, на наше переконання, цьому сприятиме мистецтво, яке як процес і результат художньої творчості, володіє потужними й невичерпними можливостями впливу на становлення творчої індивідуальності, залучених до нього людей. Підтвердженням цьому є слова В. Роменця, що "найвище вираження своєї індивідуалізації людина знаходить у творчій діяльності, передусім, художній творчості".
Остання визначається у довідкових виданнях як один з напрямів творчої діяльності, яка відбувається у галузі мистецтва й спрямовується на створення естетичних цінностей. У широкому розумінні – це творчість за законами краси, що притаманна тією чи іншою мірою всім видам продуктивної людської діяльності (а особливо, на наше переконання – педагогічній – як мистецтву педагогічної дії). У концентрованій же своїй якості вона знаходить своє вираження у створенні витворів мистецтва, хоча, як зазначає С. Гольденрихт, не обмежується його різновидами, що виражають різні форми художньої свідомості, а охоплює всі галузі матеріально- практичної діяльності й поступово набуває універсального характеру.
Як відомо, творчість людини виявляється у різних сферах діяльності, що стало основою для створення психологічної класифікації її видів: наукова, технічна, художня (або, за класифікацією В. Кременя, науково-технічна, соціальна й художня). Останнім часом цей перелік доповнився новими видами творчості: ігровою, навчальною, комунікативною, ситуативною, військовою, літературною, музичною, управлінською тощо, які розглядаються вченими як прикладні види творчості.
Порівнюючи наукову й технічну творчість із художньою, М. Каган зазначає, що в їх процесі відбувається постійне, без принципових втрат, перекодування інформації, що робить продуктивним застосування у них технологічного підходу. У художній же творчості виключно технологічний підхід є неможливим, оскільки мистецькі твори, на відміну від усіх інших, вимагають естетичного переживання як невід'ємного базового компонента художнього сприймання. Художня творчість, на відміну від інших видів творчої діяльності, є образним "упередженим" відображенням об'єктивного світу художником, зумовленим передусім суб'єктивними чинниками.
Наприклад, Ф. Шіллер вважав художню творчість грою пізнавальних здібностей людини. Дж. Гетделс, Ф. Джексон та Л. Кюбі уподібнювали її до вільної гри уяви, яка має багато спільного з дитячими іграми. Г. Гегель провідну роль у художній творчості відводив свідомості, А. Бергсон – інтуїції. А. Шопенгауер розглядав її з позицій волюнтаризму, вважаючи, що творчість – це діяльність,, яка розкриває неусвідомлені й некеровані процеси спонтанної активності особистості.
У теорії психоаналізу механізми художньої творчості розуміються як свого роду "заступні утворення", в яких первинні потяги та емоції шляхом сублімації знаходять часткове задоволення у замаскованій символічній формі. Джерелом мистецької творчості, за З. Фрейдом, є невдоволені бажання людини, які він розглядає у ланцюгу її станів – інстинкт, потяг, поклик. Сутність мистецького твору, він вбачає у фантазії. У зв'язку з цим завдання митця, на йог о переконання, полягає в тому, щоб за її допомогою створити "штучний світ".
Мистецтво є вільною творчістю, яка дає людині відчуття свободи у міру набуття нею професіоналізму. Вільна дія, за С. Гессеном, виражає особистість. Так, відомі композитори в молодості нерідко писали свої перші твори, наслідуючи певний композиторський ідеал (наприклад, О. Скрябін – Ф. Шопена), але, набуваючи майстерності, вони звільнялися від тиску чужої творчої манери й відкривали власну, стаючи вільними художниками. Виконавець, набуваючи майстерності, спрямовує свої зусилля не лише на виконавську техніку, а й здійснює власну інтерпретацію твору, вільно витлумачуючи його на свій розсуд. Слухач чи глядач, не маючи досвіду спілкування з художнім твором, уважно запам'ятовує судження про нього фахівців, з тим, щоб отримавши об'єктивні критерії оцінки творів мистецтва, оцінювати їх, відповідно до власного розуміння, смаку й відчуття цього твору.
Сучасні вчені розглядають художню творчість як вільну гру з матеріалом, мета якої в ній самій (тобто в естетичному задоволенні, радості, насолоді від процесу перетворення реальності на вигадку), і водночас як цілеспрямований трудовий процес, розрахований на передачу людям певних думок, почуттів і настрою.
Виходячи з цього, можна вважати, що художня творчість становить собою складний комплекс різних видів і типів людської діяльності, своєрідну, індивідуальну, в кожному випадку неповторну єдність праці розумової й фізичної, дискурсивного та інтуїтивного пізнання, єдність думки і почуття. Матеріальне і духовне у ній взаємно ототожнюються, а не просто об'єднуються чи врівноважуються, тобто вступають в особливий зв'язок, в якому властивості обох складових нівелюються й народжуються нові системні властивості.
Оскільки в художній творчості зустрічаються, перетинаються і ототожнюються всі види діяльності, вона, вже як ціле, набуває можливості вступати в прямий контакт з кожним із них, утворюючи декілька рядів мішаних, гнучких, утилітарно-художніх форм. Наприклад, у результаті контакту перетворювальної й художньої діяльності виникають, за М. Каганом, усі прояви художньо конструкторської діяльності: архітектура, ужиткові мистецтва, реклама, мистецтво оформлення тощо.
За своїм значенням поняття "художня творчість" є дуже близьким до поняття "художня діяльність"; що означає специфічний вид практично-духовної й духовної діяльності, якій найбільшою мірою притаманний творчий потенціал. Будучи спрямованою на активізацію естетичного поля, вона, за образним висловом В. Шульгіної, є "польотом у мистецький космос". Об'єктивні засади художньої діяльності людина знаходить у ній самій, у фундаментальних законах буття (цільність, структурність, симетрія, ритм та ін.), їх зовнішніх проявах (виразність, формальна завершеність, ясність) та законах суспільного розвитку (соціальний прогрес, свобода, гуманізм тощо). Ці властивості мають диспозиційний характер, що передбачає необхідність спеціальної діяльності щодо їх виявлення та актуалізації.
Оскільки художнє у своїх найвищих проявах є невід'ємним від естетичного, то художня діяльність за своєю природою є естетичною. Естетична функція пов'язана з пізнавальною функцією і визначається емоційним, художньо-образним характером мистецтва, його здатністю хвилювати розум і почуття. Процес естетичного переживання полягає в особистій оцінці художнього твору в залежності від індивідуальних якостей людини, складу мислення, досвіду і ступені художньо- естетичного аналізу оцінки твору та багатьох психолого-педагогічних характеристик. Мистецтво формує естетичні ідеали, орієнтує на життєві пріоритети, висловлює інтереси прогресивних суспільних сил. Естетична функція мистецтва сприяє: формуванню естетичних смаків; формуванню ціннісних орієнтацій у світі; пробудженню творчого духу, творчого начала, бажання та вміння творити за законами краси.
Мистецтво вибудовує ціннісну свідомість людини, вчить її бачити життя крізь призму образності, передає людям відчуття естетичної значущості світу, формує естетичні смаки, пробуджує в людях художників, викликає пристрасть до мистецької діяльності в усіх напрямах, закликає перебудовувати світ за законами краси. Кожний митець сприймає навколишнє середовище залежно від того, в якому виді мистецтва працює. Композитор картину світу сприймає через слух, живописець – через зір, літератор – через слово, діяч театру і кіно – у синтезії слова, Дії і форми.
Естетична функція мистецтва забезпечує соціалізацію особистості, формує її соціально-творчу активність, безпосередньо впливає як на мистецтво, так і на всі форми суспільної свідомості.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН“ на сторінці 1. Приємного читання.
