Тема 6. ТЕАТР ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

Педагогіка мистецтва

• 1. Значення театрального мистецтва у розвитку в особистості здатності до перевтілення.

• 2. Елементи театральної педагогіки у формуванні педагогічної майстерності.

• 3. Вплив театральної педагогіки на формування творчої індивідуальності майбутнього вчителя.

Основні теоретичні знання

Значення театрального мистецтва у розвитку в особистості здатності до перевтілення

Оскільки педагогічне мистецтво, за одностайним ствердженням науковців і митців, є найбільш подібним до театрального, то театр з повним правом можна назвати найбільш природним і органічним засобам розвитку творчої індивідуальності майбутнього педагога. Цьому сприяє цілий арсенал засобів театрального мистецтва (написання сценарію, режисура, оформлення, репетиція, входження в образ і програвання ролі; пантоміма, імпровізація, критична оцінка спектаклю тощо) та театральної педагогіки (акторський і рольовий тренінги, етюди; навчальна, ритмічна, імпровізаційна драматизація; вправи на розвиток професійної уваги, творчої уяви і фантазії, формування психофізичної свободи та навичок взаємодії з аудиторією (захоплення і втримання уваги, ефективної комунікації, залучення до співпереживання й співтворення образу тощо)).

Як "компліковане мистецтво" (Д. Антонович) театр впливає на глядача комплексно, через психофізичний вплив, який породжується завдяки ефекту художнього синтезу – трансформації в єдине ціле полісенсорного впливу на його емоційно-чуттєву сферу всього комплексу мистецтв, задіяних у виставі. Специфічність театру й полягає саме в тому, що поза художнім сплавом, органічним поєднанням різних видів мистецтва воно існувати не може, синтез є його основою. Завдяки синтезу мистецтв поглиблюються пізнавальні й виховні можливості театру, його здатність впливати на розвиток творчої індивідуальності.

Синтетичне мистецтво театру базується на сценічній дії актора та акторського ансамблю (мімка, пантоміміка, жест, сценічне слово тощо). Усі ці складники сцени: біогенні (пов'язані з природною енергією акторів), мімогенні (залежні від моторики руху), логогенні (зумовлені вербальним впливом) – створюють театральну дію (дійство), в якій унаочнюється єдність фізичного і психічного стану актора-образа і найбільш повно, на переконання академіка І. Зязюна, виявляється людська неповторність. Через почуття людини, її переживання, ця дія доходить до глибинних шарів підсвідомості й спричинює психологічні зрушення, катарсис.

Сутність останнього у театральному мистецтві виявляється у колективному співпереживанні глядацького залу дії й переживанням актора, ідентифікації з ним і водночас у встановленні "естетичної дистанції" (М. Андерсен-Уоррен, Р. Грейнджер), що передбачає усвідомлення меж між мистецтвом і реальністю й дозволяє більш глибоко розкривати характери, події та ідеї, які є частиною реальності. Драматична ідентифікація здатна, на переконання психологів, драматерапевтів, змінити людину, оскільки в її ході в неї з'являється можливість поглянути на себе під різними кутами зору, до того ж не відсторонено, а переживаючи сильні почуття, які відображають її наявний досвід і дозволяють виявити свою здатність до продуктивної дії. Естетична ж дистанція як умова театральної дії, сприяє індивідуалізації й водночас – універсалізації переживань і завдяки цьому підносить особисте й гуманізує всезагальне. Внаслідок цього в людини формується установка "до поступу, удосконалення, творчого самоствердження".

Театральне мистецтво є найбільш соціальним і комунікативним з усіх видів мистецтва, оскільки, воно, по-перше, становить собою "концентрацію фундаментального людського досвіду", по-друге, неможливе поза спілкуванням акторів між собою й залом, а по-третє, "непорівнювано з жодним мистецтвом театр здатний об'єднати думки, почуття, устремління, волю багатьох людей", "заразити" їх єдиним переживанням. Водночас йому притаманна здатність поєднувати індивідуальний і соціальний виміри людського буття, адже соціальне розглядається в ньому крізь призму індивідуального сприйняття і відчуття. Театр реалізує соціальну сутність людини в її спонтанності та вільному прояві почуттів і творчої уяви, який завжди передбачає винесення їх на публіку, передачу глядачеві й встановлення із ним емоційно-почуттєвого контакту, в якому реалізуються очікування актора на емоційну зворотну реакцію залу – потужний стимул як акторської творчості, так і процесу її сприймання. Таким чином, спектакль як художня цілісність остаточно формується під прямим і безпосереднім впливом глядача і набуває ефективності лише за умов урахування потреб глядацької аудиторії. Взаємодія між актором і аудиторією в цьому процесі перебуває у зворотній залежності від дистанції між ними, досягнутої актором: чим вона менше, тим сильнішим є його вплив.

Обґрунтовуючи значення театрального мистецтва у • розвитку творчої індивідуальності, М. Андерсен-Уоррен та Р. Грейнджер звертають увагу на його здатність розкривати її важливі індивідуальні риси у діях та вчинках людини, до певного моменту прихованих від інших та неї самої. Театральне мистецтво залучає людину до нової ситуації, в якій вона змушена реагувати, мобілізуючи свої творчі сили, увагу, фантазію, оволодіваючи органічною дією в умовах публічної творчості ("публічної самотності"; "перебування тут і зараз", ситуації "Якщо б", "багаторазового повторення одного й того ж самого"). Оволодіваючи самою собою, усвідомлюючи особисті можливості взаємодії з аудиторією, актор стає здатним до оволодіння нею. Це особливо важливо й для педагога, адже, як справедливо зазначає І. Зязюн: "... до тих пір, допоки педагог не виробить майстерності підпорядковувати себе педагогічній меті, не осягне' особистих можливостей впливу на учнів, вони по-справжньому не усвідомлять його інформації".

Театр є потужним засобом розвитку різноманітних творчих якостей особистості, адже, на переконання М. Андерсен-Уоррен, Е: Гоффмана, Р. Грейнджера та К. Елам, без творчості, уяви не може бути драматичного дійства. Театральна дія передбачає, на їхню думку, занурення особистості до звичного оточення, що вимагає від неї більшої активності уяви, і завдяки цьому супроводжується більш яскравими ефектами, задоволенням від залучення до гри або її споглядання.

У цьому процесі розвиваються такі спеціальні здібності особистості, які стосуються "мистецтва тонації в говорінні, пластичного руху і пози, мистецтва оформлення" (Д. Антонович), виховуються "слухняні" (за К. Станіславським) психічні навички і вміння, пов'язані з публічною творчістю (увага, емоційно-естетична сприйнятливість, творча уява, фантазія, ейдетична та емоційна пам'ять, що миттєво відгукується на різноманітні життєві враження); враження); формуються головні чинники сценічної майстерності (Л. Курбас):

• 1) адекватність світосприйняття (правильна інтерпретація почутого, побаченого, відчутого; усвідомлення й оцінка свого ставлення; відповідна реакція у діях чи словах);

• 2) послідовність, мотивація дій, позбавлена рефлекторності й хаотичності (доцільність, логіка поведінки, вмотивованість дій не лише психологічна, а й фізіологічна);

• 3) перспектива дій (уміння розташовувати матеріал за законами розвитку і вияву почуттів, думок, засобів виразності, "архітектоніка сценічного твору");

• 4) ритмічність (усвідомлення безперервності дії: "У ритмі немає порожнин. Пауза – це теж ритмічна характеристика”);

• 5) контрасність (вміння підтримувати динамічність дії за рахунок показу явищ, характерів, вчинків у постійному розвитку, змінах, протиставленні іншим);

• 6) виразність мовлення і пластики (вміння добирати доцільні форми, промовисті, виразні жести і рухи);

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 6. ТЕАТР ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Філософські засади мистецької освіти

  • Функції мистецької освіти

  • Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

  • Втілення гуманістичної парадигми – фундамент удосконалення мистецької освіти

  • Забезпечення домінування національного мистецтва

  • Тема 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

  • Мистецтво як засіб розвитку творчої індивідуальності студентів педагогічних навчальних закладів

  • Змістовий модуль 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ

  • Оновлення існуючих і розробка нових методів мистецького навчання дітей

  • Змістовий модуль 3. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ

  • Хореографічне мистецтво у розвитку творчої індивідуальності студентів

  • Тема 6. ТЕАТР ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН
  • Елементи театральної педагогіки у формуванні педагогічної майстерності

  • Вплив театральної педагогіки на формування творчої індивідуальності майбутнього вчителя

  • Тема 7. КІНОМИСТЕЦТВО

  • Передумови виникнення кіно і основні етапи розвитку

  • Кіно – мистецтво та індустрія

  • Використання досвіду і творчої бази давніх мистецтв

  • Види і жанри кіно

  • Особливості сприйняття: ідентифікація, інтерпретація

  • Множинність функцій

  • Кіно в системі візуальних мистецтв та інформаційного простору

  • Теорія і теоретики кіно

  • Кіно в Україні

  • Українське поетичне кіно: тріумф і трагедія

  • Українське анімаційне кіно

  • Кіномистецтво початку XXI ст.