Тема 5. Музично-хореографічне мистецтво у розвитку творчої особистості студентів
Тема 6. Театр як засіб розвитку творчої індивідуальності майбутніх учителів мистецьких дисциплін
Тема 7. Кіномистецтво
Тема 5. МУЗИЧНО-ХОРЕОГРАФІЧНЕ МИСТЕЦТВО У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТІВ
• 1. Музичне мистецтво у розвитку творчої індивідуальності студентів педагогічних навчальних закладів
• 2. Хореографічне мистецтво у розвитку творчої індивідуальності студентів
Основні теоретичні знання
Музичне мистецтво у розвитку творчої індивідуальності студентів педагогічних навчальних закладів
Музика є мистецтвом звуків, яке існуючи й динамічно розвиваючись у часі, вимагає невідкладності естетичного ставлення й захоплює слухача в полон музичного руху. Поступаючись іншим мистецтвам у наочності свого образного змісту, вона переважає їх за силою емоційного впливу на людину. У цьому й виявляється соціальний сенс музичного мистецтва, яке, за висловом Б. Асаф'єва, "інтонує стани, типові для оточуючого середовища", і в цьому плані виявляється однією з форм узагальнення, типізації емоційного тонусу окремих особистостей, засобом залучення їх до соціального цілого, до "духу" та інтонації часу. Музика екзистенційна за своєю природою. Крім того, вона, на думку В. Громова, як жодне інше мистецтво, володіє заразливістю, здатністю до гіпнотичного, сугестивного впливу на особистість через її емоції й почуття, оскільки не просто описує та відтворює їх, а ніби "зсередини" відображає їх, залучаючи виконавця чи слухача до співпереживання.
Згідно з поглядами представників глибинної психології, музика, завдяки своїм специфічним особливостям, здатна проникати до глибинної сфери особистості. Психологічним механізмом її дії є катарсис – емоційна розрядка, що сприяє зживанню негативних емоцій, "очищенню" людини від "пороків".
Представниця психодинамічної орієнтації арт-терапії Маргарет Наумбург спираючись на ідеї 3. Фрейда, доводила, що первинні думки й переживання, які виникають у підсвідомості, найчастіше виражаються у формі образів і символів. У музичному мистецтві, яке особливо багате на них, ці образи й символи схоплюються підсвідомістю неконтрольовано, а вже потім входять до. сфери свідомого, де піддаються аналізу. Завдяки цьому музика здатна перетворювати об'єктивно – соціальний зміст на індивідуально- особистісний, передаючи об'єктивний емоційно-психологічний стан, "тонус" суспільного життя, його темп, ритм, настрої тощо в єдності з відображенням їх ролі й значення у структурі суспільного досвіду та особистого життя окремих індивідуумів і викликаючи в них у відповідь емоційні переживання, психологічні стани. Тому вона виступає дієвим засобом розвитку людської суб'єктивності, культури почуттів та музикальності. А остання як властивість суб'єкта виявляється, за К. Платановим не лише тоді, коли він грає чи творить музику, а й у щоденному житті":
Ученими доведено, що музичне мистецтво викликає підвищення соціальної активності особистості, полегшує засвоєння позитивних установок. Воно впливає на регулювання психовегетативних процесів і тому може застосовуватися як засіб корекції темпу діяльності (бій барабанів), темпу і ритму мовлення (співом лікують заїкання й порушення деяких функцій мозку). Заняття музикою, і навіть просто її прослуховування, розвивають слухову пам'ять, увагу, абстрактно- логічне та образне мислення, сприяють гармонізації емоційно- почуттєвої й інтелектуальної сфер особистості.
Це значною мірою зумовлюється, з нашого погляду, близькістю музики й математики, котру відзначали ще Кассіодор (музика як частина математики, що розглядає числа у звуках), Арістоксен, Піфагор (музика сфер), М. Мерсенн (закон тяжіння стосовно природи звуку; зв'язок обертонів і чисел у натуральному звукоряді; паралелі між числовими виразами музичних інтервалів і траєкторіями планет Сонячної системи); Г. Гачев (аналогія між третім законом Ньютона та естетичними категоріями "гармонія", "калокагатія", "автаркія” тощо); закони музичної гармонії, поліфонії, математична стрункість музичних форм та ін.
Здатність музики сприяти інтелектуальному розвитку особистості усвідомлювалася від найдавніших історичних часів. Зокрема, мислителі й педагоги Середньовіччя об'єднували музику, астрономію й математик у як подібні й взаємодоповнюючі мистецтва, у другому ступені "Семи вільних мистецтв" – квадривіумі (арифметика, геометрія, астрономія, музика).
Англійський педагог-музикант XIX ст. Джон Кьорвен у своїй праці "Стандартний курс уроків і вправ у методиці "Тонік Соль-Фа" навчання музиці" (1858) сформулював вчення про "розумові ефекти" ладових ступенів, що розкриває зв'язок між звучанням окремого ступеня або гармонії, викликаного ним слухового враження і розумового розвитку вихованця.
В. Сухомлинський доводив, що без музичного виховання неможливий повноцінний розумовий розвиток особистості. Вважаючи музичне мистецтво дієвим засобом "емоційного пробудження розуму", він говорив про значення музики як "мови почуттів", "джерела благородства й чистоти душі". Саме музичний образ по-новому розкриває, на його думку, перед вихованцем особливості предметів та явищ дійсності, загострює емоційну чутливість, а мелодія "пробуджує в дітях яскраві фантазії, доносячи до дитячої душі не лише красу світу, а й розкриваючи людську велич і гідність. Розвиваючи чутливість дитини до музики, ми робимо її думки, потреби й прагнення шляхетними" (В. Сухомлинський). Недаремно ж численні факти історії доводять, що музика завжди вважалася вишуканим мистецтвом у середовищі еліти, разом із поезією, літературою, риторикою. А образотворче, хореографічне й театральне мистецтва від початку вважалися справою нижчих станів: утримуваних дворянами придворних художників та скульпторів; бродячих акторів й танцівників, циркачів тощо, які таким чином заробляли мізерну платню на своє існування й нерідко піддавалися презирству й осуду з боку церкви (за бісівські лицедійства) та "благонравних" бюргерів.
Не заперечуючи цінності інших видів мистецтв, вважаємо, що така велика й окрема увага до музики пояснюється її здатністю не лише здійснювати "шляхетне" виховання, а й слугувати ефективним засобом емоційно-інтелектуального пізнання світу та невербальної комунікації.
Виняткове значення музичного мистецтва в освіті підтверджує й аналіз навчальних планів та програм середніх загальноосвітніх закладів Західної Європи, Великої Британії та Америки, відображений у компаративних наукових дослідженнях. Він свідчить про те, що серед мистецьких дисциплін, які вивчаються у середніх загальноосвітніх закладах у цих країнах обов'язковими е "Мистецтво" та "Музика" (або "Співи"), на другому місці знаходиться "Малювання", яке не завжди' входить до переліку обов'язкових дисциплін, а хореографії та драматизації найчастіше відводиться місце у позанавчальній мистецькій діяльності.
Загальновизнана здатність музики гармонізувати емоційно- почуттєвий та інтелектуальний розвиток особистості полягає, на нашу думку, в тому, що у процесі музикування активно задіються обидві руки – а згідно із еволюційною теорією, розвиток руки спричинює розвиток головного мозку (до того ж права рука пов'язана із лівою півкулею, і навпаки). Заняття ж музикою, вдосконалюючи дрібну виконавську техніку, моторику обох рук, гармонізують, на наше переконання, розвиток обох півкуль і в такий спосіб сприяють розв'язанню проблеми "правопівкульних" та "лівопівкульних" людей. На підтвердження цієї думки наведемо слова Р. Штайнера: "хто невправний у рухах кисті, неспритний і в мисленні – його думки та ідеї негнучкі і, навпаки, хто має нормальну рухливість пальців, той має гнучкі думки й ідеї, він здатний заглибитись у мудрість речей".
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Змістовий модуль 3. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ“ на сторінці 1. Приємного читання.
