Як художньо-творча діяльність, мистецтво розвиває комплексну здібність особистості до створення кінцевого художнього продукту (витвору мистецтва), який, у свою чергу, вдосконалює у виконавця такі здібності, як: здібність до художньо-образного освоєння світу, в якому з'єднуються воєдино об'єкт, суб'єкт та ставлення до нього суб'єкта; здібність до створення художньої реальності: наочних, предметно-імітаційних та ін. образів; здібність користуватися мовою мистецтва, тобто образно моделювати світ та своє ставлення до нього, здібність втілювати його в реальному чуттєвому матеріалі тощо (Б. Ананьев, Л. Закс). Як продукти мистецької діяльності, художні твори, характеризуються, на думку А. Коневої, своєю індивідуальністю, що проявляється на трьох рівнях їх існування:
• зовнішньо-матеріальному, який пов'язується з проблемою унікальності чи тиражованості мистецького твору, а також із проблемою його меж;
• семантичному, коли індивідуальність твору розглядається як індивідуальність його інтерпретації;
• духовно-змістовому, коли вона ототожнюється із індивідуальністю художнього образу, що стає "портретом" предмета чи явища.
Способами об'єктивації індивідуальності мистецького твору А. Конева вважає: його межі, ім'я та соціальне буття.
Мистецтво як художньо-творча діяльність поєднує в собі творче та естетичне начала, діючи за законами художньої творчості та естетичного сприймання (Анрі ван де Вельде). Цю єдність вважав визначальною ознакою мистецтва й Л. Толстой, за висловом якого, його сутність полягає у здатності викликати в собі раз відчуте почуття і, викликавши його, передати це почуття так, щоб й інші відчули його. Великий митець вважав, що механізм дії мистецтва полягає в тому, що одна людина свідомо відомими зовнішніми знаками передає іншим відчуті нею почуття, а інші люди, заражаються цими почуттями та переживають їх. У цьому механізмі, на нашу думку, виявляється близькість мистецької та педагогічної діяльності, яка, за своєю сутністю, є опочуттєвленою навчально-виховною взаємодією і набуває ефективності лише тоді, коли ці почуття є щирими (захоплення предметом, цікавість до учнів та студентів, здивування перед відкриттями) й водночас естетичними, художньо виразними.
На зв'язку художнього і творчого потенціалу мистецтва у фаховій підготовці майбутніх педагогів наголошує Л. Арчажникова. У її роботах стверджується, що "якості і характеристики вчителя, основи психолого-педагогічної підготовки для будь-якої спеціальності є однаковими і втілюються у фаховій підготовці й методиці. Особливістю ж музично-педагогічної діяльності є наявність в ній художньо-творчого компонента, який складає самостійну категорію в структурі діяльності вчителя музики".
Оскільки будь-яка педагогічна діяльність має бути творчою та естетичною, зорієнтованою на художньо виразний образ (у зв'язку із чим за педагогікою міцно закріпився статус науки і мистецтва), то, на наше переконання, художньо-творчий компонент є імманентно притаманним структурі педагогічної діяльності взагалі, незалежно від профілю професійної підготовки педагога. Зважаючи на це, впровадження мистецтва до змісту педагогічної підготовки майбутніх педагогів сприятиме, на наше переконання досягненню її максимальної ефективності. Адже якщо виходити з визнання психологами здатності творчості виступати механізмом розвитку особистості й "підсилення нею себе" (Н. Роджерс), а мистецької діяльності – моделлю самоактуалізації особистості (А. Маслоу), то залучення майбутніх педагогів професійного навчання до творчої педагогічно орієнтованої мистецької діяльності зумовить злет Їхньої творчої активності, яка поведе за собою природний і радісний розвиток усіх складових їхньої творчої індивідуальності.
Педагогічна доцільність такого підходу зумовлюється, на нашу думку тим, що "людині, в принципі, неможливо щось прищепити, виховати в неї те, чого вона сама не хоче, якщо вона не розуміє значущості в її житті культури і моральних норм для себе особисто, не пов'язує їх зі своїм власним досвідом" (І. Зязюн). Людину тим більше не можна примусити до творчості, адже це – вільна діяльність, яка може здійснюватися лише за натхненням, за власним бажанням та з її власного інтересу. Мистецтвом же люди займаються, як правило, з власного бажання, і тому мистецька творчість завжди приносить їм задоволення і є цікавою й бажаною для них.
У процесі розвитку творчої індивідуальності майбутнього педагога професійного навчання слід враховувати гедоністичну функцію мистецтва, – навіть, можливо, спиратися на неї, поєднуючи її з педагогічними функціями мистецтва. Адже залучення до художньої творчості категорії інженерно-педагогічних працівників, які в переважній своїй більшості характеризуються технічним (або технократичним мисленням) є, на наше переконання, нагальною необхідністю, оскільки без олюднюючого впливу мистецтва їхня творча індивідуальність може зрости "за рахунок гуманної" (К.Г. Юнг). До того ж, якщо технічна творчість допомагає студентам професійно-педагогічних закладів освіти вільно працювати з технікою, то мистецька – з людиною, а для педагога професійного навчання останнє є навіть більш важливим, оскільки, не маючи творчих педагогічних якостей, він не зацікавить своїх учнів технічною творчістю або (ще гірше) відіб'є в них охоту займатися нею. Крім того, мистецтво є неоціненним засобом розвитку творчої індивідуальності ще й тому, що людина поєднує в собі естетичні й творчі якості, фундаментом яких виступають її' естетичні орієнтації, що зумовлюють, за ствердженням К. Джеску, її прагнення до незалежності у власній творчій діяльності.
Як феномен художньої творчості мистецтво володіє потужним людинотворчим, культуротворчим, художньо-творчим, життєтворчим та творчо-розвивальним потенціалом.
Людинотворчий потенціал мистецтва виявляється в тому, що викликані ним художні враження, "поступово нагромаджуючись, пробивають з розвитком серцеву кору, проникають у серце, в його сутність і формують людину" (Ф. Достоєвський). Тому найвищий сенс сприйняття мистецтва, за К.Г. Юнгом, полягає в тому, щоб "дати йому сформувати себе, як воно сформувало поета". Е. Ільєнков вбачає людинотворче значення мистецтва в тому, що "в його формі розвивається та коштовна здібність, яка складає необхідний момент творчо-людського ставлення до оточуючого світу, – творча уява або фантазія".
Людська творчість розглядається вченими у різних міждисциплінарних контекст аж як інтегральна єдність фантазії, передбачення та інтуїції. Особливо пильна увага в сучасній науці приділяється проблемі "екології творчості", зорієнтованій на свідоме управління креативними процесами у різних сферах життя людей з метою підтримання їх у стані динамічної рівноваги. Але, якщо розглядати проблеми творчості в історичному аспекті, то можна дійти висновку, що традиційно вона вважалася привілеєм Бога або митця, якого Леонардо да Вінчі називав у цьому зв'язку "онуком Бога".
З розвитком філософії та естетики змінилося ставлення до творчості як до привілею Деміурга й набула визнання ідея щодо здатності до неї будь-якої людини. Так, у "Листах про естетичне виховання людини" Ф. Шіллера зазначається, що в ній від природи закладене прагнення грати, як прагнення творити. Осягаючи таємниці природи, людина, на переконання Й.В. Гете, відчуває нездоланну пристрасть до художнього вираження цих таємниць у мистецтві. Розвиваючи цю думку, Р. Штайнер вбачав у мистецтві джерело, припадаючи до якого людина у процесі художньої творчості може створити всезагальну гармонію: "Коли ми вживаємося в усе, що тисне, несе, заокруглюється, що формує поверхні й збирається у завершені форми, ми починаємо жити протиставленням та грою сил, що створюють світ, у художній творчості звертаються до фантазії та її нескінченних метаморфоз – але ми помічаємо, що не можемо зрозуміти таємниці світу форм, допоки самі не спробуємо виразити себе в органічному русі й творчості оточуючого світу".
Значення мистецтва, на переконання І. Войнар, полягає в тому, що воно "співтворить людину як вияв її сутності і найрізноманітніших способів її існування. А створюючи людину, надає знання про неї саму. Універсум художніх звершень документує дії свідомості людини, яка намагається зрозуміти сама себе. Процес розуміння реалізується завдяки одночасному залученню інтелекту, почуттів, емоцій та уяви, а ширше – цілісної інтегральної особи". Саме тому, вважає вчена, мистецтво може відігравати важливу роль у формуванні особистості вчителя.
На думку психологів, саме творчий контакт із мистецтвом, різнорідність художньої діяльності, оперування символічними мовами мистецтва сприяють інтеграції окремих компонентів у структурі особистості: емоційно-почуттєвої сфери з інтелектуальною; інтуїтивного – з раціональним; образного мислення – з дискурсивним, символічним. Тому найефективнішим шляхом до творчої самореалізації особистості виступає, на думку польського науковця А. Мужина, "освіта через, мистецтво", адже "тільки мистецтво дарує особистості повноту буття і переживання трансцендентного". Але, зважаючи на те, що "для виявлення, інтерсуб'єктивної сутності художнього смислу потрібна креативна, артистично-виконавська установка, а не пасивна позиція споживача Художніх цінностей, польські дослідники визначають необхідність впровадження активних форм художньо-творчої діяльності, спрямованих на творчий розвиток особистості". У результаті їх застосування в особистості формуються такі якості та властивості, які в комплексі забезпечують її здатність пізнавати, освоювати і перетворювати світ за законами краси, досконалості й гармонії. Особистість з такими якостями відзначається постійною невдоволеністю досягнутим, пізнаним, виконаним, спрямованістю на досягнення більш високих і досконалих результаті в у сфері своєї професії, побутової та соціальної діяльності; творчим ставленням до будь-якої справи, яке перетворюється на потребу.
Мистецтво формує творчу позицію людини не лише шляхом розвитку її відчуттів, збагачення її чуттєвості, а й тому що воно освічує, обгрунтовує – раціонально та емоційно – необхідність творчого ставлення до світу, розвиває спеціальні здібності, впливає на якість сприйняття, його гостроту й свіжість.
На думку ректора Київської дитячої Академії мистецтв М. Чембержі, енергетика мистецтва, що потужно випромінюється ним у ході занурення особистості в атмосферу художніх картин, музики та поезії, спричинює зростання в ній шляхетності, інтелігентності. Саме це і є мистецькими засобами педагогічної роботи з вихованцями, які надають їм заряд духовності, що проявляється у бажанні вчитися, працювати, відповідати за свої вчинки.
Як доводить В. Панок, регулярні заняття мистецькою творчістю розвивають такі якості творчої індивідуальності, як: уважність, відповідальність, самодисципліна, сприяють самовдосконаленню особистості, формуванню в неї навичок групового спілкування.
Людинотворчий потенціал мистецтва проявляється і в тому, що воно може виступати засобом реабілітації особистості, слугувати незамінним засобом арт-терапії навіть в таких важких ситуаціях як наркозалежність. Зокрема, вчений-педагог Ю.Азаров розробив та ефективно використовує з 2000 року мистецькі програми роботи з наркозалежною молоддю в Центрі реабілітації "Країна живих". Основним методом роботи він обрав "подолання наркозалежності шляхом повного витіснення її залежністю від художньої творчості". У програмі вченого представлено методи прискореного розвитку обдарувань, розгорнуто діяльність щодо підготовки вихованців до життя і праці в суспільстві. Це – програма, спрямована на відновлення особистості людини, на повернення їй насолоди життям у процесі її самореалізації й самозміни у творчій мистецькій діяльності.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН“ на сторінці 3. Приємного читання.
