Кіно дає ілюзію реального життя на екрані. З'явившись вперше в історії людства, рухоме зображення дало вражаючий ефект присутності, настільки вражаючий, що глядачі найпершого фільму "Прибуття поїзда" братів Люм'єр схоплювалися з місць, коли на них з екрана рухався поїзд. Ілюзія в кінематографі грунтується не на мовчазно прийнятих глядачем умовностях, як у театрі, а навпаки, на непорушному реалізмі показуваного.
Фільм інтенсивно впливає на глядача. На ранній стадії кіно навіть демонізувалося: "Людина створила організм сильніший, аніж вона сама, і перетворила його у вдосконалене доповнення до свого власного мозку. У той момент, коли людська сприйнятливість досягнула межі, можна завдяки дослідницькому інструменту поглибити завоювання реальності і тим самим розширити обшир мрії. За допомогою тисячі свої фасеток, мінливості своїх вражень, своїй здатності асоціювати ідеї та образи, блискавичній швидкості свого сприйняття, знімальний апарат став продовженням, доповненням і розширенням мозку художника, який прагне проникнути в таємниці світу".
Кіно залишалося притягальним для тих, кому бракувало повноти життя (знову двоїста природа кіно!). На це звернув увагу В. Вільхельм 1940 року в книзі "О возвышающем воздействии кино": "Які внутрішні спонуки для перегляду фільму? Той, хто найчастіше ходить в кіно, страждає від самотності. Йому не вистачає "життя". І кіно привертає його тим, що створює ілюзію, ніби він замість героя фільму бере участь в житті у всій повноті його проявів".
Чимало дослідників писали про універсальний психологічний характер кінообразу, його здатність проникати в глибини людської психіки. В кінообразі ми бачимо модель сновидінь, мову підсвідомого. Фільм впливає не тільки мистецькими засобами, а й в силу фізіологічних особливостей сприймання. Саме завдяки ефекту присутності ми ніби опиняємося серед героїв фільму і, чим достовірнішим є їхнє життя, середовище дії і т.п., тим повнішою мірою глядач ідентифікує себе з ними.
Існує така річ, як інерція сприйняття: глядач мусить бути переконаний, що, вибираючи певний вид фільму, зустріне вже відомий зміст і героїв. Заради таких глядачів і заради того, щоб утримати сталий ринок споживачів, твори кіно стандартизують, принаймні в певному сенсі.
Кіно здатне допомогти також тим глядачам, чиї відчуття притуплені пануванням техніки й аналітичним мисленням, – воно встановлює "чуттєвий і безпосередній" контакт з життям.
"Кінематограф, як жодне з мистецтв, – вважав Андрій Тарковський,- розширює, збагачує і концентрує фактичний досвід людини, і при цьому не просто збагачує, а робить довшим, значно довшим, скажемо так. Ось у чому справжня сила кіно, а не в "зірках", не в сюжетах, не в розважальності".
Для сучасної філософії та культурології кіномистецтво (замість. реальності) часто стає об'єктом для інтерпретації, породжуючи багато різних, не завжди життєспроможних теорій.
Бажання інтерпретувати фільм виникає в глядачів, які обирають фільм для перегляду свідомо (в силу цікавості до сценариста, режисера, акторів), особливо тоді, коли фільм провокує глядача до різних тлумачень. Є професіонали, чиїм родом занять є оцінка й інтерпретація фільму – це кінокритики. Нерідко з плином часу інтерпретація фільму може змінюватись.
Множинність функцій
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості сприйняття: ідентифікація, інтерпретація“ на сторінці 1. Приємного читання.
