Тема 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

Педагогіка мистецтва

Мистецтво – один із засобів просвітництва, що передає досвід, утверджує факт як явище, закріплює навички мислення, узагальнює систему поглядів. Поєднуючи життєвий досвід особистості з досвідом інших людей, мистецтво є засобом пізнання світу та самопізнання. Мистецтво завжди несе в собі інформаційну функцію. Ще Аристотель зазначав, що твори мистецтва містять значну кількість інформації. Він вважав, що художник зображує у творах те, що невдовзі відбудеться. Ця інформація високо цінується з точки зору сучасної теорії прогнозування. Яскравим прикладом є літературні твори О. Беляева, Ж. Верна, О. Толстого. Інформація, яку одержує людина при спілкуванні з творами мистецтва, примножує і розширює межі свідомості особистості, озброює її художньо організованим, вибірковим і узагальненим осмисленням, сприяє виробленню власних установок, ціннісних орієнтацій у різних життєвих обставинах. Це знаходить вияв в усталеному терміні "художньо-естетична діяльність". Метою цієї діяльності є перетворення дійсності за законами краси, тобто, за законами ритму, симетрії, пропорції, гармонії тощо. Отже, вона за своєю сутністю є діяльністю творчою, зосередженою на перетворювальному аспекті художньо-естетичного впливу. Художньо- творча діяльність виступає, за О. Мелік-Пашаєвим, найвищою формою самореалізації і самовираження людини, в якій беруть участь усі її фізичні та духовні сили. Вона забезпечує естетичне сприйняття дійсності (О. Зись, О. Мелік-Пашаєв) й розвиває в особистості здатність до цілісного світосприйняття, проявом якого є почуття форми, стилю, здатність до естетичної оцінки, художній смак (М. Старчеус). Естетичний же вимір надає художньо-творчій діяльності якісного сенсу, "надідеї". Остання виявляється в очікуваннях суб'єкта художньо-творчої діяльності стосовно її кінцевих результатів, які мають відповідати критеріям гармонійності, пропорційності, привабливості, здатності до естетизації простору чи зовнішності людини, створення гарного настрою тощо. Кінцевим результатом художньо-творчої . діяльності в системі суспільної практики в цілому виступає розвиток творчих сил і художніх здібностей людини, незалежно від конкретного виду цієї діяльності, вдосконалення її естетичної культури та становлення її творчої індивідуальності.

Особливістю художньої діяльності є, на думку, М. Кагана, те, що в ній зафіксовані всі види людської діяльності:

• пізнавальна, за допомогою якої суб'єкт проникає до глибини об'єкта, вивчає його, не змінюючи;

• перетворювальна, спрямована на зміни (ідеальні або реальні) об'єкта, на створення того, чого раніше не існувало;

• ціннісно-оріентаційна, що визначає значення об'єкта як носія цінностей для суб'єкта, котрий співвідносить їх зі своїми ідеалами й намірами;

• комунікативна, що забезпечує спілкування людей, їхню взаємодію як подібних і рівних суб'єктів.

У процесі художнього освоєння світу людиною всі ці види діяльності входять, на думку М. Кагана, до структури мистецтва, не зберігаючи тієї міри відносної самостійності, яка залишається у них в "симбіозних" формах діяльності, наприклад, в суспільних науках чи в педагогічній практиці. В мистецтві відбувається органічне злиття, повне співпадання чотирьох основних видів діяльності, в результаті чого народжується п'ятий її вид, який володіє органічною цілісністю і не розкладається на складові компоненти. На цій основі М. Каган називає мистецтво результатом діяльності художнього мислення й продуктом художнього уявлення, а художнє освоєння світу – художньою творчістю, в якій пізнання й оцінювання зливаються у творення того, чого немає в світі, а інколи й не може бути.

Усі чотири види діяльності, об'єднуючись в художній творчості, постають, за М. Каганом, як підсистеми деякого системного художнього цілого

Як творчо-художній феномен мистецтво обіймає у нерозривності й компліментарності три, експліковані ще з часів античності, фундаментальні поняття естетики, які розкривають його сутність у формі триєдності: "poiesis – mimesis – techne”.

Poiesis виражає акт творчого діяння, що грунтується на творчому натхненні, завдяки якому створюється художній предмет чи художньо- естетична предметність. Як вважає О. Кукрак, тут і починається смислоутворення, звернене до істини.

Проблема творчості, її природи й реалізації є, по суті, проблемою естетичною, адже творчість – це "потрясіння", "підйом" усього людського єства, спрямований до іншого, вищого життя, до нового буття (М. Бердяев); трансформація уяви й образного мислення в конкретну культурологічну діяльність (П. Еббс).

Представники Романтизму в якості найвищої цінності розглядати творчий стан, який відчуває людина в момент художнього переживання і який надає їй змогу оволодіти прийомами творчої діяльності. В цьому відношенні вони, на переконання О. Кривцуна, є близькими до І. Канта, який неодноразово стверджував, що процес художньої творчості становить собою набагато більшу цінність, ніж його результат, оскільки художня творчість, у якій би сфері вона не виявлялася, – це відхід від шаблону, у ній акумулюється здатність живої природи до розвитку, до нових комбінацій. Вона є умовою і компонентом будь-якого розвитку.

Poiesis розкриває й ту властивість мистецтва, що його цінності, хоча і є "явленими" у певній художній формі, передбачають "можливість домальовування” художнього образу, що реалізується в актах естетичної перцепції, переживання та уяви в процесі конституювання людиною особистого "естетичного предмета" (Р. Інгарден). У ході перцепції кожен суб'єкт компонує свою, індивідуальну структуру твору, надаючи їй певного емоційного значення та особистісного сенсу і виступаючи співтворцем автора. Таким чином, художній твір передбачає різні варіанти його інтерпретації, внаслідок чого художня форма та її сприйняття є творчим самовираженням, внаслідок якого розуміння смислу стає "самоявленим" (О. Лосев). Отже, усвідомлення змісту художнього твору становить процес, який передбачає активну переробку художньої інформації, висунення власних гіпотез, точок зору, запитань до тексту, згоду або незгоду з його автором чи образом твору, тобто відбувається у формі уявного діалогу з партнером. Таким чином, співтворчість виступає найактивнішим цілісним сприйняттям, яке грунтується на співпереживанні авторському баченню світу, самостійному творчому осмисленні, оцінці та інтерпретації образного змісту мистецького твору.

Великі можливості для співтворчості автора і слухача (читача, глядача) відкриває, на думку вчених, синтез мистецтв. Водночас, як застерігає Є. Фейнберг, він приховує в собі потенційну небезпеку, оскільки надмірне зменшення "недомовленості" унеможливлює співтворчість при сприйнятті. Якщо вона не замінюється новою співтворчістю, художній вплив буде зруйновано. Тому ми згодні із О. Рудницькою в тому, що досягти оптимального рівня співтворчості реципієнта з автором мистецького твору можливо за умови забезпечення його підготовленості до художнього сприйняття, підвищення рівня його художньо-пізнавальної діяльності як здатності до творчого способу спілкування з мистецтвом.

Mimesis – це наслідування-відтворення (як представлення речі), достовірність твору, його закоковідповідність.

За ствердженням філософів, в естетичній категорії "мімезіс" виявляється єдина сутність людини і мистецтва, що реалізується для мистецтва в наслідуванні явищ життя, а для людини, як мікрокосму –у відтворенні в собі гармонії й цілісності великого Космосу. Саме це і дозволяє мистецтву виражати онтологічну сутність людини.

Найбільшого успіху в цьому досягає, на переконання Т. Базулевої, трагедія, в якій наслідування подвоюється" оскільки, відображаючи окремі вчинки чи події в житті людей, вона наслідує те, що в них є необхідним, але водночас підносить життєву необхідність до рівня необхідного світопорядку.

В естетиці Романтизму категорія mimesis зумовила , появу прийому потенціювання, який означає виявлення додаткових можливостей слова, випробування його здатності до саморозвитку. Звідси культивування й поглиблення метафоризму в слові, намагання зробити поезію максимально філософічною, слово символічним і багатозначним, таким, що виграє гранями сенсів, коли "одні переходять в інші" (Й.Х.Ф. Гельдерлін, Г. фон Клейст, К.В.Ф. Зольгер, У. Блейк, Д. Кітс та ін.). За висловом Ф. Новаліса, усе це складається в нескінченний процес гри, який цінується сам по собі як процес перевершення себе, самозростання.

Techne означає "ремесло", "науку", "хитрість", "спритність", тобто – зробленість, завершеність твору, його вираженість у відтвореній чи сконструюваній формі, прояві переживань, які здатні увести в захват, зворушити чи приголомшити людину (В. Татаркейич).

В. Давидов, Б. Паригін, В. Шинкарук, Т. Яценко зазначають, що художня творчість становить собою діалектичну єдність задумів і технічних утілень, згідно з якою нові ідеї потребують освоєння нових технічних прийомів, оволодіння більш досконалими оригінальними технічними засобами, що спонукає і створює умови для нових творчих досягнень.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Філософські засади мистецької освіти

  • Функції мистецької освіти

  • Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

  • Втілення гуманістичної парадигми – фундамент удосконалення мистецької освіти

  • Забезпечення домінування національного мистецтва

  • Тема 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН
  • Мистецтво як засіб розвитку творчої індивідуальності студентів педагогічних навчальних закладів

  • Змістовий модуль 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ

  • Оновлення існуючих і розробка нових методів мистецького навчання дітей

  • Змістовий модуль 3. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ

  • Хореографічне мистецтво у розвитку творчої індивідуальності студентів

  • Тема 6. ТЕАТР ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

  • Елементи театральної педагогіки у формуванні педагогічної майстерності

  • Вплив театральної педагогіки на формування творчої індивідуальності майбутнього вчителя

  • Тема 7. КІНОМИСТЕЦТВО

  • Передумови виникнення кіно і основні етапи розвитку

  • Кіно – мистецтво та індустрія

  • Використання досвіду і творчої бази давніх мистецтв

  • Види і жанри кіно

  • Особливості сприйняття: ідентифікація, інтерпретація

  • Множинність функцій

  • Кіно в системі візуальних мистецтв та інформаційного простору

  • Теорія і теоретики кіно

  • Кіно в Україні

  • Українське поетичне кіно: тріумф і трагедія

  • Українське анімаційне кіно

  • Кіномистецтво початку XXI ст.