Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

Педагогіка мистецтва

• 1. Гуманно-естетичний підхід – головний напрям забезпечення прогресивного розвитку мистецької освіти.

• 2. Втілення гуманістичної парадигми – фундамент удосконалення мистецької освіти.

• 3. Забезпечення домінування національного мистецтва.

Основні теоретичні знання

Гуманно-естетичний підхід – головний напрям забезпечення прогресивного розвитку мистецької освіти

Необхідним чинником модернізації мистецької освіти в Україні ми вважаємо наукове обгрунтування провідного педагогічного підходу щодо її оновлення та прогресивного розвитку. В якості такого визначено гуманно-естетичний підхід, який зумовлено зростанням людського фактору у цивілізаційних процесах та визнанням ролі естетичного начала у формуванні школярів.

Гуманізм (від лат. humany, людяний) – це є визнання цінності людини як особи, її прав на вільний розвиток у виявленні своїх задатків.

Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов'язок учителя – дати радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити саму себе. У справжнього учителя уроки не для дітей, а з дітьми. Учитель повинен перестати бути над учнем, жорстко регламентувати і одночасно визначати його розвиток і пізнання. Він має допомогти кожній дитині сконструювати та реалізувати оптимальний шлях пізнання розвитку на основі індивідуальної сутності. Час об'єктивно вимагає зміни ролей і місця учителя в навчальному процесі. З огляду на ряд обставин, і насамперед на наявність інноваційних технологій в освіті (інформаційних, проектних тощо), учитель має бути партнером у навчанні і розвитку. Гуманна педагогіка визначає характер учителя у таких якостях: доброта, щирість тощо.

Різними аспектами проблеми виховання вчені переймались з давніх . часів. На відміну Середньовіччя, коли мета виховання визначалася підготовкою людей до потойбічного життя, Дж. Локк надавав високу оцінку підготовці джентльмена, який уміє розумно і прибутково вести свої справи. Прибічник педагогіки гуманізму та демократизму Д. Дідро виражав протест проти середньовічного змісту навчання, і особливу увагу приділяв грунтовним знанням, які мали давати освічені учителі. Ж.Ж. Руссо висунув ідею природничого загальнолюдського виховання. К.Ушинський продовжив навчання Й. Песталоцці. Важливою умовою природодоцільного навчання вчений вважав "відсутність надмірної напруженості й надмірної легкості". Представник німецької педагогіки першої половини XIX ст. Ф. Фребель, як і Й. Песталоцці наголошував, що метою виховання є саморозвиток закладених у людині природних сил і здібностей, яке повинно сприяти самовиявленню завдяки зовнішнім впливам. Ідеями гуманізму, демократизму пронизані вчення М. Глібова, Б. Грінченка, С. Русової, Ю. Федьковича, І. Франко та ін. Зокрема, перший підручник, створений Ю. Федьковичем "Буквар для господарських діточок на Буковині" був пройнятий гуманістичними тенденціями і духом демократизму. Виховним ідеалом І.Франка була всебічно і гармонійно розвинена, активна і діяльна людина, "каменяр" нового суспільства, яка спроможна вести самовіддану боротьбу за ліквідацію несправедливих суспільних порядків, за добробут українського народу.

Гуманістична ідея мала свої певні історичні коріння, відповідала характеру і запитам суспільства. Вчені минулого торкались проблеми природовідповідності, морального, фізичного розвитку дитини, але, наприклад, в радянській період в педагогіці перевага надавалась соціальним факторам.

Кінець 70-х – початок 80-х років XX ст. відзначені гостротою інтересу до людини, нестихаючою дискусією про неї, з одного боку, переплетінням у ній фундаментальних природничонаукових і філософських, психолого-педагогічних проблем, а з другого – зростаючим обсягом новітніх наукових уявлень про людину. До числа проблем, висунутих школою (1984), можна віднести: зв'язок теорії з практикою, реалізацію основних функцій навчання – освітню, розвивальну, виховну; розроблення проблеми єдності і взаємодії всіх компонентів цілісного процесу виховання, подолання функціоналізму з метою найефективнішого формування людини.

Період перебудови (1985-1991 pp.) відзначився орієнтацією на побудову "соціалізму з людським фактором"; "нове мислення" – пріоритетність загальнолюдських цінностей над класовими, що означало радикальну зміну непорушних догм основ комуністичної ідеології, а також ініціювало нові процеси всередині СРСР, докорінно змінювало все духовне життя країни. Глибокі соціально-економічні зміни розкріпачили свідомість людей, відкрили широкі можливості суспільної ініціативи. Декларувалась пріоритетність особистості по відношенню до суспільних культур, відмова від єдиної школи і створення різноманітних видів навчальних закладів, деідеологізація освіти, вихід школи у відкрите соціальне середовище, введення релігійного елементу у вихованні школярів [43, с. 914].

Сучасна епоха має поставити перед освітою, її філософськими засадами принципово нові найважливіші проблеми. Визначальним для сучасного суспільства є формування цілісної особистості з гармонійним поєднанням розумового і фізичного розвитку, моральної чистоти і естетичного ставлення до життя і мистецтва. Правильно здійснюваний естетичний розвиток завжди пов'язаний з удосконаленням багатьох якостей людини: підходу до світу з потребою в удосконаленні, прилучення її до споживання і творення цінностей художньої культури суспільства. "Саме від цих об'єктивних потреб іде соціальний запит, замовлення вихованню формувати особистість, здатну жити цими художніми цінностями. Уявлення про таку особистість – ідеал як модель потрібних суспільству якостей – виступає метою художньо-естетичного виховання" [37, с. 17].

Загострення глобальних проблем, яке все більше загрожує знищенню людства, потребує суттєвих змін усієї стратегії діяльності останнього, а тому і формування того нового типу практичного світогляду, який і визначає Цю стратегію. У вирішенні даного питання головну роль повинна відігравати сучасна освіта. С. І. Гессен вважав, що "задача будь-якої освіти – прилучення людини до культурних цінностей науки, мистецтва, моральності, права, господарства" [29].

Головна мета освітянської діяльності повинна спиратись на принцип формування такої всебічно розвиненої людини, яка б гармонійно поєднувала свої інтереси і свій високий професіоналізм з загальними цінностями та інтересами (Національними, загальнолюдськими, екологічними тощо). В сучасних умовах освіта є тим механізмом, що забезпечує перехід від революційних, силових методів на гуманістично спрямовані.

На відміну від традиційної освітньої моделі, сутністю якої є оволодіння знаннями, уміннями і навичками, сучасна освіта має зосереджуватись на проблемі гуманізації навчання, пріоритетом якої є формування механізмів саморозвитку особистості, самонавчання і самовиховання. Гуманістична освіта має не тільки забезпечити прилучення людини до знань про навколишній світ, але й сформувати її ставлення до цього світу, визначити її світоглядну і моральну позицію, сприяти виникненню умов для генетичного бажання самореалізації у відповідності з природними здібностями людини до певних видів діяльності і наполегливості в оволодінні ними на творчому рівні. А відбутися це має тому, що сучасне суспільство все більше має усвідомлювати необхідність формування у людей нового цілісного світорозуміння і наукового світогляду, Які були б адекватні останнім досягненням думки про гуманізм. Найважливіша мета гуманізації освіти полягає в тому, щоб своєчасно підготувати людей до нових умов життя.

Нинішнє тлумачення освітнього процесу недостатньо враховує потреби гуманістичного підходу до навчання школярів на уроках мистецтва. В розвитку системи освіти педагогічні традиції переважають інноваційні процеси, навчання будується як нормативний процес, практично не реалізовується індивідуальність, самобутність, самоцінність кожного школяра. Фахова обізнаність учителя не включає сучасні знання, навички, способи мислення, вміння виконати замовлення суспільства на формування особистості, здатної до творчості, ініціативи саморозвитку, самоосвіти, ціннісного ставлення до навколишнього світу і самого себе. Присутність однобічності в психологічних установках освіченості суспільства заважає необхідній стабільності, контактам людей бракує належної толерантності, а кожній людині – дійсної свободи думки й справи. Тому велика увага повинна приділятись сьогодні людині, її культурі, освіті, розвитку творчих здібностей, створенню необхідних для цього умов, демократизації, гуманізації всього способу життя. У зв'язку з цим гуманізація освіти в наш час має стати найважливішою фундаментальною якістю.

Головна мета гуманізації освіти повинна спиратись на формування такої всебічно розвиненої людини, яка б гармонійно поєднувала свої інтереси з загальними цінностями та інтересами (національними, загальнолюдськими тощо). Це висуває перед освітою ряд завдань: необхідність у переосмисленні образу світу й місця людини в ньому, загостренні етичної проблеми, проголошенні принципу випереджальної підготовки людини до умов життя, про які мало що відомо.

Гуманізація освіти передбачає відображення в освітньому процесі гуманістичних тенденцій у розвитку сучасного суспільства, коли людська особистість визначається найвищою цінністю. У свідомості широкої педагогічної громадськості має укорінитися думка про те, що головним завданням школи повинно стати виховання дитини, і саме в цьому полягає головна сутність гуманізації, тобто олюднення самої школи. Освітній заклад, де навчається дитина, має спрямувати увагу до особистості та забезпечити максимально сприятливі умови для виявлення і розвитку її задатків і здібностей на основі поваги і довіри до неї, допомогти реалізувати себе в житті, ввійти в нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими. Від конкретики мети залежить, буде це виховання – розвиток чи виховання – насильство; виховання творчості чи виконавства. Гуманістичний підхід маємо розуміти як процес і результат переходу від усвідомлення першочерговості матеріальних цінностей до духовних, від суб'єкт-об'єктних відносин до педагогіки співробітництва, стимулювання індивідуально-розвивальної творчості кожної особистості. Гуманістично орієнтована мистецька освіта має виховати одухотворену, впевнену людину, з особистісним ставленням до мистецтва і життя.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогіка мистецтва» автора Турчин Т.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Філософські засади мистецької освіти

  • Функції мистецької освіти

  • Тема 2. МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ
  • Втілення гуманістичної парадигми – фундамент удосконалення мистецької освіти

  • Забезпечення домінування національного мистецтва

  • Тема 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ МИСТЕЦТВА У РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

  • Мистецтво як засіб розвитку творчої індивідуальності студентів педагогічних навчальних закладів

  • Змістовий модуль 2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНА МОДЕЛЬ МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ

  • Оновлення існуючих і розробка нових методів мистецького навчання дітей

  • Змістовий модуль 3. ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА МИСТЕЦЬКОГО НАВЧАННЯ

  • Хореографічне мистецтво у розвитку творчої індивідуальності студентів

  • Тема 6. ТЕАТР ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ МИСТЕЦЬКИХ ДИСЦИПЛІН

  • Елементи театральної педагогіки у формуванні педагогічної майстерності

  • Вплив театральної педагогіки на формування творчої індивідуальності майбутнього вчителя

  • Тема 7. КІНОМИСТЕЦТВО

  • Передумови виникнення кіно і основні етапи розвитку

  • Кіно – мистецтво та індустрія

  • Використання досвіду і творчої бази давніх мистецтв

  • Види і жанри кіно

  • Особливості сприйняття: ідентифікація, інтерпретація

  • Множинність функцій

  • Кіно в системі візуальних мистецтв та інформаційного простору

  • Теорія і теоретики кіно

  • Кіно в Україні

  • Українське поетичне кіно: тріумф і трагедія

  • Українське анімаційне кіно

  • Кіномистецтво початку XXI ст.