Розділ «4. Нове визначення громадської та приватної сфер»

Культурні суперечності постіндустріального суспільства

Попри серйозні розбіжності у поглядах на технологію, ядерну зброю та «змішану економіку», теоретики постіндустріалізму здебільшого доволі оптимістично дивляться у майбутнє. Щоправда, вони визнають величезні проблеми, які стоять перед теперішніми капіталістичними і комуністичними суспільствами, та яскраво описують купу соціально-економічних негараздів, які обтяжують суспільства обох типів і їхніх громадян. Проте їм не бракує оптимізму в їхній вірі в те, що їхні (кожного відповідно) версії постіндустріального суспільства будуть зазвичай вільними від сучасних соціальних проблем.

Питання наявного розриву між ідентифікацією соціальних криз і пропозиціями щодо їхнього розв'язання ми розглянемо в наступному розділі. Але до того, як обговорювати стратегії суспільних змін, обстоювані постіндустріальними утопістами, я проаналізую деякі масштабніші питання, порушені їхніми концепціями альтернативних внутрішніх відносин, освіти, права, засобів комунікації, а також політичні й культурні наслідки нового поділу між громадською та приватною сферами. Теми, зняті постіндустріальними теоретиками, також розглядали під різними кутами зору теоретики нових правих, феміністки та учасники дискусій навколо модерну. Капіталістичні суспільства обтяжені конфліктами впродовж майже всього періоду їхнього існування. За останні десятиліття публічні та приватні дискусії стосовно освіти, права, Тендерних відносин, сімейних форм, прав геїв, релігії, медійних засобів призвели до нових розколів усередині традиційних лівих і правих партій. «Культурні суперечності капіталізму» (Белл) також спричинили поляризацію всередині нових суспільних рухів, таких як «Моральна більшість» і феміністський рух, оскільки кожна сторона висуває й захищає непримиримі погляди на відносини між громадською і приватною сферами. Тією мірою, якою Тоффлер, Баро та Ґорц висловлюють низку альтернативних поглядів (що користуються популярністю від 1960-х років) на сексуальні, релігійні та інші культурні відносини, їхні погляди є політично доречними (як протилежність поглядів нових правих), а не просто спекулятивними мріяннями під знаком футурології.

Та все ж таки, попри конфлікт між місцевими та національними соціально-економічними і культурними силами, ці «суперечності капіталізму» спостерігаються всередині націй-держав (з їхніми централізованими державними інституціями) і на тлі вікових релігійних і культурних традицій. Якщо такі масштабні культурні та соціополітичні конфлікти можуть вирувати, попри уніфікуючу дію націй-держав та ієрархічних і монолітних інституцій, чого ж нам чекати від постіндустріального суспільства, що має базуватися на вкрай децентралізованих громадських інституціях, «домоцентричних» економічних практиках і навіть розпаді націй-держав? Чи призведе занепад централізованих, ієрархічних, національних інституційних цінностей і практик до припинення культурних суперечностей і конфліктів, або ж нові пропоновані соціальні відносини дадуть поштовх до підсилення конфліктів і суперечностей?

Із постіндустріальних утопістів тільки Тоффлер приділяє увагу аналізові альтернативних сімейних форм і культурних відносин. Інші автори обмежуються лише побічними коментарями щодо таких питань, як освіта і культура. Але, як і більшість представників лівих, вони мало говорять про «культурні суперечності соціалізму». Одна річ — аналізувати «культурні суперечності капіталізму», і зовсім інша — думати, що постіндустріальне соціалістичне суспільство буде вільним від основних культурних суперечностей тільки тому, що воно є соціалістичним, а не капіталістичним! Зазвичай пропозиції альтернатив стосовно економіки, соціального забезпечення й оборонних справ позначені серйозними протиріччями, і так само існують вагомі підстави для сумнівів щодо різних постіндустріальних концепцій альтернативних соціокультурних відносин між громадською і приватною сферами. Отже, у цьому розділі я розгляну такі питання, як праця вдома, сімейні відносини, право і освіта, а також постмо-дерністський і постіндустріальний погляди на культуру, релігію й новий поділ між громадською та приватною сферами.

---

«Електронний котедж», Тендерні ролі та трудовий процес

---

Про зростання обсягу роботи вдома багато говорилося в засобах масової інформації та спеціалізованих журналах. Тут важливо розрізняти між подібною тенденцією в останні двадцять років і футуристичними концепціями й пророкуваннями. Ураховуючи швидкий розвиток комунікативних та інформаційних технологій, важко сумніватися в тому, що в трудових процесах відбуваються фундаментальні зміни. Технічна революція торкнулася не тільки телекомунікацій. Згадаймо відеотекс, телетекс[24], персональний комп'ютер, факс і подібні апарати, інформаційні мережі, мікроелектронні процесори та розвиток комп'ютерів, чуттєвих до голосу людини. Газети та телебачення постійно інформують нас про інновації у банківській сфері, медицині, соціальних послугах, освіті, індустрії розваг, торгівлі та інших галузях, що змінюються просто в нас на очах. Уряд Франції розробив план забезпечення тридцяти мільйонів телефонних абонентів відеодисплеями та інформаційними терміналами ще до початку 1990-х років1. В інших країнах, що входять до ОЕСР, швидкими темпами запроваджуються фіброоптична технологія, кабельні мережі, розширюються й вдосконалюються теперішні комунікативні системи за допомогою супутникових мереж і складних приватних і державних баз даних. Ці технічні й соціальні винаходи прогресують набагато швидше, ніж будь-які помітні зміни в політиці лівих чи правих партій, соціальних політичних ініціативах чи реакції суспільних рухів на «нову технологію».

У розділі 1 я цитував різні студії, в яких стверджувалося, що зростання кількості нових робочих місць, пов'язаних з професіями у сфері високих технологій, у жодному разі не перевищуватиме зростання кількості робочих місць для вахтерів, санітарів, працівників закладів фаст-фуд та інших некваліфікова-них занять. Проте інші аналітики вважають, що мінімум 10% (чи навіть 30%) робочої сили в майбутньому працюватимуть, не виходячи з дому. Тоффлер посилається на дані «Busies Wееk» (1982), згідно з якими до середини 1990-х років у США 15 мільйонів осіб працюватимуть удома2. Чи ці прогнози справдяться — питання вельми дискусійне. Але як стверджує Тоффлер:

Ми не можемо знати сьогодні, чи справді електронний котедж стане нормою в майбутньому. Проте слід визнати, що якби від 10 до 20% робочої сили, що існує сьогодні, впродовж наступних двадця-ти-тридцяти років здійснять цей історичний перехід, уся наша економіка, наші міста, наша екологія, структура нашої сім’ї, наші цінності й навіть наша політика змінилися б майже до невпізнання3.

Залишаючи осторонь наслідки роботи вдома для наших цінностей, нашої політики і наших міст, я хотів би розглянути, як праця в новому «електронному котеджі» співвідноситься з устремліннями сучасного фемінізму. Тоффлер та інші захисники «електронного котеджу» розуміють, що йдеться про завершення історичного циклу — від домашньої промисловості на початку капіталістичної індустріалізації до повернення «додому» з заводу в постіндустріальному суспільстві. Завдяки працям Маркса ми також добре знаємо, що фабрична система вдосконалила логіку контролю й експлуатації порівняно з напівавтономним характером традиційної домашньої промисловості4. Тому прихильникам «електронного котеджу» слід поставити два запитання. По-перше, чи є оплачувана праця, виконувана в новому «електронному котеджі» поверненням до старої форми самоексплуатації під виглядом відрядної роботи? По-друге, яким чином робота в «електронному котеджі» покращить нинішні трудові відносини й умови трудозайнятості?

Робота вдома завдяки електроніці є відносно новою, і її характер та умови праці поки що недостатньо досліджені. Однак ми знаємо, що основний обсяг наявної роботи вдома (з використанням мікроелектроніки) можна розділити на обробку даних і друкування (що майже повністю виконують жінки) та професійну й бізнесову роботу, наприклад, праця архітекторів, бухгалтерів, брокерів (здебільшого виконувана чоловіками). Хоча серед працівників бізнесу й професійного сервісу також є жінки, тендерний поділ у нових комунікаційних та інформаційних галузях зазвичай відображає дискримінацію жінок в інших галузях промисловості5.

Відповідаючи на побоювання щодо нової електронної відрядної роботи, Тоффлер стверджує:

ці працівники не те саме, що неписьменні робітники, які працюють удома на феодальний маєток. Це висококваліфіковані працівники, і вони вміють користуватися домашніми комп’ютерами, відео- і те-лекомунікаціями й організовувати нові мережі, «електронні гільдії», нові професійні асоціації та інші форми груп, що самостійно управляються і самі себе захищають. Також уможливлюються нові форми колективної дії. Може, одного дня ми побачимо «електронні страйки». Я б більше турбувався про умови роботи працівників, які залишаться в офісах і на фабриках. Замість того щоб опиратися роботі вдома, як зазвичай чинять профспілки, їм слід подумати над тим, щоб встановити гуманні норми й допомогти «домашнім» робітникам самоорганізуватися6.

Однак Тоффлерів оптимізм ігнорує низку важливих чинників.

По-перше, справді умови праці електронних «надомників» будуть різним залежно від специфічних соціальних умов і законів різних країн. Наприклад, у Баден-Вюртемберзі, Західна Німеччина, існує пілотний проект стосовно працівників-жінок, які використовують візуальні дисплеї вдома, поєднуючи відрядну оплату праці й права на відпочинок і соціальне забезпечення працівників з повною зайнятістю7. Але в таких країнах, як США, де профспілковий рух слабкий, багато жінок виконують відрядну роботу за низькими розцінками, не маючи при цьому ні відпустки, ні переваг соціального захисту. Навіть у Західній Німеччині серед менеджерів широко визнаний той факт, що електронні «надомні» працівники мають забути про кар'єру і що чим більше робітників залишатимуться вдома, тим менш активними будуть загальні виступи й вимоги всіх робітників.

По-друге, Тоффлер з оптимізмом чекає на появу нових самоорганізованих мереж і асоціацій. Але організація надомних робітників ніколи не була легкою справою. Надомні робітники, безробітні чи отримувачі соціальної допомоги потерпають від ізоляції та апатії. Хоч «електронні страйки» врешті-решт можливі, немає підстав думати, буцімто соціальна організація електронних надомних працівників за своєю активністю й войовничістю перевищить історично типовий рівень для ізольованих, неоплачуваних надомних робітників і тих, хто залежать від соціального забезпечення.

По-третє, Тоффлер прогнозує, що мільйони професіоналів і бізнесменів працюватимуть в «електронних котеджах» мірою того, як суспільство просуватиметься до демаркетизованого майбутнього8. Але ці два напрямки розвитку є несумісними. Або йдеться про проліферацію малого бізнесу й ринкових зв'язків із дому чи — про зростання не орієнтованої на ринок надомної комп'ютеризованої праці, вільної від обмежень прибуткової діяльності. Зрозуміло, що майбутнє «електронного котеджу» для тих робітників, які працюють за відрядну платню, виглядає, ймовірно, зовсім інакше, ніж для тих бізнесменів, які отримують оплату за послуги.

Хоча вже зараз є очевидними багато підводних каменів, пов'язаних із комп'ютеризованою надомною роботою, мабуть, найсерйозніші з них стосуються Тендерних ролей. Спираючись на дослідження Ричарда Ґордона, Донна Гаравей звертає увагу на фемінізацію нової «домоцентричної» праці.

Праця отримує нові визначення як жіноча в буквальному сенсі і як фемінізована, незалежно від того, виконують її чоловіки чи жінки. «Фемінізація» в цьому разі означає високий ступінь уразливості, можливість маніпулювання, експлуатації як резервної робочої сили, на яку дивляться радше як на обслугу, а не як на робітників, регулювання в часі як тимчасової оплачуваної роботи, коли безглуздо говорити про обмежений робочий день, і, врешті-решт, існування, що завжди межує з недоречністю, непристойністю, ганебністю9.

Ця перспектива дискваліфікації, непотрібності й рабської залежності стає все актуальнішою для тисяч жінок, які зайняті у ви-сокотехнологічних та інформаційних галузях. Не випадковим є те, що працівники комп'ютерної індустрії загалом дивляться на роботу з комп'ютерами та іншими терміналами (яку переважно виконують жінки) як на низьку за своїм статусом порівняно з кваліфікованою та добре оплачуваною роботою в машинобудуванні, адміністративних органах, електронній галузі тощо. Якщо мільйони наявних робочих місць у високотехнологічних галузях розподіляються здебільшого за Тендерним принципом, то ще значніший синтез жіночої домашньої праці й комп'ютеризованої надомної праці вселяє великі побоювання.