Розділ «Тема 7. Духовні процеси в Україні XIV - першої половини XVII ст.»

Поширення ренесансних тенденцій у вітчизняному містобудуванні було пов'язано із розбудовою Львова 1527 р. після пожежі, коли в архітектурному обрисі міста запанували врівноважені, впорядковані композиції та форми, сприйняті від Античності, Італійського та Північного Ренесансу. Провідну роль в архітектурі другої половини XVI ст. у Львові відіграли німецькі, польські архітектори, італійські майстри П. Барбон, Павло Римлянин (за проектами якого були збудовані Успенська церква, монастир і костел бенедиктинок, каплиця Кампіанів, костел і монастир бернардинів).

Водночас в архітектурі Львова другої половини XV - першої половини XVII ст. було синтезовано давньоруські та ренесансні архітектурні форми, що стало фундаментом нового українського архітектурного стилю.

Для українських міст тоді важливим було зведення системи оборонних споруд. її основу становили фортеця і замок, які зводилися з урахуванням давніх руських традицій, збагачених західноєвропейськими впливами, зокрема романсько-готичними. Найбільшими в Україні були фортеці в Білгород-Дністровському та Хотині. Зразками замкової архітектури є замки в Острозі, Мукачеві, Хусті. Новим типом оборонних споруд стали великі бойові башти.

Риси оборонної архітектури нерідко визначали особливості сакрального зодчества. Так, церкви часто споруджувались у вигляді бастіонів, прикладом чого є Покровська церква в Сутківцях (кінець XV-початок XVI ст.), Богоявленська церква (XV ст.) в Острозі, монастирська Троїцька церква (XV ст.) у Межиріччі, Успенська церква (1495 р.) в Зимному, костьол Луцького замку (1545 р.) та П'ятницька церква у Львові.

У багатому скульптурному декорі будівель були відчутні впливи готики. Відродження, традиції місцевого різьбярства. Орнаментальними, фігурними композиціями, фігурами в нішах тощо прикрашалися церкви, костьоли, громадські та приватні будівлі, фасади житлових споруд на площі Ринок. Численні пам'ятки скульптури збереглися в римо-католицьких і католицьких, уніатських храмах. Багатий фриз прикрашав Успенську церкву - рельєфи на біблійні та євангельські сюжети, мотиви, спрямовані на виховання патріотизму, нетерпимості до контрреформації, сцени, які асоціювалися із сучасними подіями, тощо.

Зразками пластики того часу є скульптурне декорування каплиць Кампіанів і Боїмів у Львові. Воно об'єднує як середньовічні традиції, що відбилися у зверненні до сакральної тематики та образності, так і ренесансні, що позначилися в індивідуалізації та природній невимушеності образів, уведенні сучасних мотивів (зображення тогочасного одягу та ін.) та зображенні реальних людей.

Гуманістичні ідеї Ренесансу також позначилися на надгробній скульптурі, покликаної уславити, увічнити небіжчика. Італійські скульптори започаткували в Україні тип флорентійського надгробка, для якого характерні відсутність трагічного сприйняття смерті, рясне скульптурне прикрашення саркофага (надгробок князя К. Острозького, виготовлений 1534 р. і встановлений в Успенському соборі Києво-Печерської лаври).

Поширеною на той час була, садово-паркова скульптура: магнатські парки прикрашалися статуями, що зображували античних богів і героїв.

Музика тих часів також збагатилася новими жанрами: баладою, історичною піснею. Особливої значущості набула героїчна епічна дума - імпровізована мелодекламація у супроводі кобзи, бандури або ліри, відзначена трагізмом та патріотизмом.

Широко розповсюдженими були інструментальні ансамблі, зокрема "троїсті музики". У маєтках православних шляхтичів і магнатів закладалися традиції світського музикування.

Сакральна вокальна музика характеризувалася розвитком так званого грецького розспіву.

На зламі XVI - XVII ст. у сакральній та світській вокальній музиці одноголосся змінюється багатоголоссям - хоровим пар тес ним співом (співом за партіями), настанови якого викладалися у середніх і вищих школах (зокрема Києво-Могилянській академії). Розвиток партесного співу був пов'язаний із творчістю М. Дилецького. На грунті національної традиції та західноєвропейського досвіду він заклав основи теорії музики (в теоретичній праці "Мусикійська граматика") та нового жанру - партесного концерту.

Одним із найбільш популярних жанрів того часу був кант - триголосна пісня без інструментального супроводу. Розвиток канта тісно пов'язаний із розвитком книжної віршованої поезії. За змістом канти поділялися на релігійно-філософські, панегіричні, жартівливо-сатиричні, жартівливо-гумористичні тощо. Тексти і мелодії кантів писали учні шкіл, співаки церковних хорів, студенти колегій, вчителі співу, регенти капел, аматори-міщани, а також мандрівні дяки. На основі канта виникли псалми - хвалебні пісні релігійного змісту.

Наприкінці XVI ст. починає активно розвиватися театральне мистецтво. Втіленнями народного театру в той час є народна драма ("Млин", "Мельниця", "Дід і Баба", "Поп і Смерть", "Коза" та ін.) та вертеп (водночас народний музичний, драматичний та ляльковий театр). Вертеп зазвичай розігрувався в дерев'яній "скрині", відкритій з одного боку для глядачів. Релігійний сюжет, присвячений Різдву Ісуса Христа, розігрували на верхньому - "небесному" поверсі цієї скрині. Ця вистава містила діалоги і монологи головних дійових осіб: Марії, Йосипа, волхвів, співи янгольських хорів. Народно-побутова, комічна частина вертепної вистави виконувалась як на нижньому поверсі, так і акторами, що стояли біля вертепного будиночка. її головним героями були Запорожець, Дід, Баба, Жид, Москаль, Циган та ін. Більшість персонажів розмовляла народною мовою, уособлюючи народні типажі, відбиваючи ставлення до різних верств населення

У вертепі закладалися риси барокової культури, що виявлялося в поєднанні релігійного і світського, небесного і земного, "високих" сюжетів містерійного типу і "низьких" комедійних сценок.

На українських землях у цей час розвивався також шкільний театр. Його основою була шкільна драма - п'єса на містеріальний або історичний сюжет. Між актами п'єс розігрувалися інтермедії, або інтерлюдії-одноактні жартівливі або побутові сценки, покликані дати змогу глядачам відпочити і наснажити на подальше серйозне сприйняття п'єси.

Інтермедії писали віршами, мовою, наближеною до живої, народної, - на відміну від головної релігійної частини вистави, що писалася латинською мовою або книжною церковнослов'янською мовою. їх характерною рисою була динамічність подій, жвавість діалогів, дотепний гумор, сатиричне забарвлення. Дійовими особами інтермедій були селяни, козак, солдат, дід, баба, шляхтич, шинкар, орендар, а також типові представники різних народів - українець, росіянин, білорус (литвин), поляк, німець, єврей, циган.

Одна з форм шкільної драми - діалог учнів на будь-яку тему, низка запитань і відповідей, яка мала метою закріплення знань учнів та їх підготування до публічних виступів. У віршованих діалогах містилися привітання учнями поважних осіб у зв'язку зі святами.

Своєрідними зразками тогочасної драматургії є анонімний панегірик з елементами театралізації на честь одного з київських митрополитів, твори П. Беринди (зокрема "На Різдво Христове вірші"), Д. Наливайка ("Лямент дому княжат Острозьких") та ін.

Таким чином, мистецтво У країни XIV-першої половини XVII ст. характеризується синтезом давніх традицій та тематичних, сюжетних, образних новацій, що привнесені в художній простір а Західної Європи.