Розділ «Тема 7. Духовні процеси в Україні XIV - першої половини XVII ст.»

Духовні настанови козацтва в той час охоплювали найширші кола народу, які тим самим відчували причетність до вільного братського союзу. Тому в часи, коли козацтво стає політичним лідером України, ряд письменників говорить про українців як про "козацьку націю".

Велику роль у збереженні традиційних цінностей відіграли релігійні центри. Боротьбі українців проти полонізації, обрусіння, за збереження і розвиток національної мови та духовності сприяли православні церкви, монастирі та певним чином греко-католицька церква.

При Києво-Печерській Лаврі, Дерманському, Унівському, Зимненському та інших монастирях було створено центри освіти, книгописання та книгодрукування, бібліотеки, що сприяло поширенню шкільної і друкарської справи по всій Україні та за її межами.

Серед монастирів, які мали велике значення для розвитку української культури того часу, слід назвати Межигірський під Києвом, Манявський на Підкарпатті, Почаївський, Густинський та Мгарський монастирі. Давньоукраїнські культурні традиції та писемність зберігалися та відтворювалися також за межами України, зокрема у великих монастирях зарубіжжя, насамперед Афонському в Греції, де були русинські колонії.

Національно-культурному поступу в Україні сприяли братства, які відіграли велику роль у духовному житті українського народу, боротьбі за його національно-релігійні права.

Православні братства (відомі з XV ст.) - громадські об'єднання, до яких входили міщани, представники української аристократії, селянства тощо. Братства спершу переймалися організаційною підтримкою церков, пізніше - захистом соціально-економічних інтересів міщанства, громадською діяльністю, поширенням української освіти тощо. Середовище братств було просякнуто ідеями справедливості, правового рівноправ'я, політичної свободи та громадського служіння, спільного блага українського народу.

Для братчиків були обов'язковими дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб'язність як до братчиків, так і до всіх людей. Нормою життя братчиків була благодійність, вони в різний спосіб допомагали старим, бідним, хворим, удовам, сиротам, ув'язненим. Братства мали свої притулки, шпиталі для нужденних, що утримувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Братчики також сповідували ідеї справедливості і громадянського служіння. Центральною для них була ідея служіння суспільству, яка слугувала критерієм моральної оцінки людини.

Найвідомішими та найстарішими з братств були Львівсько-Успенське, Острозьке, Віленсько-Кушнірське, Брестське (1591 р.), Люблінське (1594 р.), Київське Богоявленське (1615 р.), Луцьке (1617 р.). Активно діяли братства в Дрогобичі, Хол мі, Перемишлі та інших містах.

Братства "взяли в свої руки" освіту, яку вони вважали зброєю у справі захисту православної віри. Також братчики сприяли друкуванню та розповсюдженню книг, вихованню в шкільному середовищі національно свідомих громадян - представників різних верств населення.

Важливого значення для них мали також питання захисту соціально-економічних інтересів української спільноти, ідеї економічного підприємництва.

Усі питання стосовно діяльності братств братчики вирішували самостійно, що зміцнювало їхній авторитет у найширших колах суспільства.

Освітня діяльність братств мала особливе значення для формування майбутньої системи освіти в Україні. Наприкінці XVI - на початку XVII спи багато шкіл в Україні було відкрито єзуїтами, у XVI спи виникло багато протестантських шкіл кальвіністського і соцініанського напрямів -у Киселині (на Волині), Хмільнику (на Поділлі), Гощі, Любартові, Берестечку та ін. У цих школах навчалися діти польської та української шляхти, а також заможних городян. Викладалися історія церкви, стародавні і сучасна українська мови, риторика, поезія, філософія, діалектика, математика, історія.

Міські братські школи, створені з ініціативи і за допомогою братств у Києві, Львові. Вінниці, Кам'янці-Подільському, Немирові, Луцьку, Кременці та інших містах, являли собою різку протилежність польсько-католицьким, оскільки мали на меті не тільки навчання грамоті, а й послаблення впливу іноземної освіти, що використовувалась як знаряддя духовного гноблення українського народу. В братських православних школах навчалися в основному діти міщан, багатих козаків, нижчого духовенства, дрібної шляхти.

Основною мовою викладання в братських школах була слов'янська (старослов'янська). У Львівській братській школі була складена і надрукована 1591 р. греко-слов'янська граматика ("Адельфотес"), за якою учні навчалися грецької і слов'янської мов. Велику роль у вивченні слов'янської мови в школах, а пізніше і в розробленні граматики української мови відіграла "Граматика словенська" М. Смотрицького (вперше надрукована 1619 р.), яка була основним навчальним посібником протягом півтораста років в українських, білоруських школах. У цих навчальних закладах вивчали також латинську мову, яка була мовою державних установ.

Неможливо не згадати і такий значущий витвір педагогічної думки України того часу, як "Лексікон славноросский и имен толкование"

П. Беринди, який містив переклад 8 тис. слов'янських слів тодішньою українською мовою. Завдяки цьому виданню (вийшов друком у Києві 1627 р.), яке на довгі роки стало затребуваним навчальним посібником, було створено підґрунтя для формування української мовознавчої думки.

У ХУІ-ХУІІ ст. західноєвропейські гуманістичні та реформаційні ідеї суттєво вплинули на зміни в українській освіті. Було створено навчальні заклади, які ґрунтувалися на поєднанні власних освітніх традицій з найкращим тогочасним європейським досвідом, - Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи та Київська колегія.

Осередком освіти якісно нового типу був Острозький культурно-освітній центр, який складався зі школи, бібліотеки, літературно-наукового гуртка та друкарні на чолі з І. Федоровим. Починаючи з 1583 р., школу називали академією. Це була фактично перша вища школа європейського зразка на українських теренах. 1658 р. цей навчальний заклад отримав статус академії. її першим ректором був відомий письменник-полеміст і публіцист Г. Смотрицький.

В Острозі навчання і викладання здійснювалися за європейською системою "7 вільних мистецтв" (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, музика, астрономія) та поєднувалися з науковою, перекладацькою і видавничою діяльністю. Особлива увага приділялася вивченню богослов'я і філософії, математики й астрономії, діалектики і логіки, старослов'янської, польської, латинської та грецької мов.