Розділ «Тема 7. Духовні процеси в Україні XIV - першої половини XVII ст.»

Історія української культури

На цей час припадає поширення книгодрукування в Україні, що зумовило більш вільний доступ населення до книги (освічених городян, студентів). Підвищенню освіченості не тільки еліти, а й простих людей сприяли збільшення кількості шкіл (братських, церковних) і виникнення вищих світських освітніх закладів принципово нового (європейського) типу - Острозької академії та Києво-Могилянського колегіуму

Розвиток ренесансно-гуманістичних ідей в Україні пов'язаний з діяльністю плеяди вчених, філософів, культурних діячів, митців-людей європейської освіти, блискуче ерудованих, із широким колом інтересів (богослов'я і філософія, етика і психологія, історія і природничі науки, мова, література, ораторське мистецтво, медицина тощо). Серед них Ю. Дрогобич-Котермак, П. Русин, С. Оріховськіш-Роксаіан, І. Туробінський-Рутенець, Г. Чуй Русин, Ю. Тичинський-Рутенець, Ю. Рогатинець, К.-Т. Ставровецький та багато інших. Вони здобули освіту і викладали в європейських університетах, активно діяли на грунті європейської культури, засвоюючи гуманістичні цінності (право на задоволення земних потреб людини, свободу волі і вибору, ствердження гідності особи, ідеалів справедливості, обов'язку і громадського служіння, оспівування краси і величі земного світу тощо).

Ю. Дрогобич-Котермак та П. Русин розглядали історію в людському, а не божественному вимірі, а історичне значення окремої людини вбачали не в титулах, родовитості та походженні, а в її таланті, здібностях та досягненнях.

До осмислення проблем держави звертався С. Оріховський-Роксолан, обґрунтовуючи незалежність світської влади від церковної. Розглядаючи державу як результат суспільного договору, який укладають люди через прагнення взаємодопомоги, він уважав головним призначенням держави забезпечення життя громадян згідно з їхніми природними правами: правом на власність, свободу совісті, слова та ін.

Громадянин у свою чергу повинен підпорядковувати приватні інтереси спільному благу, віддано служити державі, бути патріотом.

Ю. Рогатинець та К.-Т. Ставровецький аналізували проблему громадської активності людини - вона може повністю розкрити себе лише у суспільстві, спрямовуючи плідну діяльність на користь іншим. У зв'язку з цим засуджувалися паразитизм, неробство, дармоїдство. Антропоцентрична за своєю сутністю філософія дії протиставлялася середньовічному аскетизму і практиці чернецтва.

Орієнтація на земне життя і земні потреби людини сформувала радісне і світле світосприйняття, яке пронизує праці багатьох гуманістів. Вони утверджували красу і велич світу, який осмислюється з позицій пантеїзму. Природа зливається з Богом, божественне пронизує усе навколо, тому краса реальних форм, тіл має божественне походження. І цей прекрасний світ належить передусім людині, яка має право насолоджуватися його красою, радіти тілесним почуттям.

На ранніх етапах носіями ренесансно-гуманістичних ідей в Україні, як і в Європі, була елітарна верхівка тогочасного суспільства. На зламі ХУІ-ХУІІ ст. праці Ф. Петрарки, П. Помпонацці, М. Фічіно, Д. Кардано, П. делла Мірандоли, Л. Валли, Н. Кузанського, Е. Роттердомського стають більш доступними для освічених верств суспільства.

У контексті боротьби ідей, пов'язаних із Брестською унією 1596 р., поширення ренесансних і реформаційних орієнтацій почало впливати на формування суспільної думки в Україні. їх осмислення і розроблення здійснювалися українськими книжниками, вченими, освіченими людьми. Вони згуртовувалися навколо культурно-освітніх центрів, які підтримувалися заможними і впливовими меценатами, магнатами, представниками міського населення. Так, Острозький центр об'єднав братство, школу, перший східнослов'янський слов'яно-греко-латинський колегіум, науково-літературний гурток і друкарню. Завдяки зусиллям К. Острозького Острог перетворився на потужний і впливовий науково-освітній осередок. З ним пов'язані імена таких видатних діячів української культури того часу, як Г. Смотрицький, К. Лукарис, В. Су ризький, Й. Княгинецький та ін. Такими самими центрами були гурток київських книжників, Києво-Печерська лавра, Києво-Могилянський колегіум, Львівське братство, Львівська братська школа та ін.

Слід зазначити, що потужним імпульсом для розвитку культури України була й культура Візантії. Наприкінці XVI ст. в Україні стали відомими імена візантійських учених-гуманістів М. Пселла, Н. Григораса, М. Плануди, творчість яких справила помітний вплив на розвиток української філософської думки.

Таким чином, складність культурних процесів в Україні XVI - першої половини XVII ст. полягала у тому, що українське духовне життя не поривало цілком з візантійсько-києворуською традицією, одночасно засвоюючи, переосмислюючи на її основі західноєвропейські культурні цінності і надбання. Отже, характерною рисою нової української культури того часу був синтез середньовічних культурних традицій, елементів ренесансної культури та Реформації.

Загострення віросповідних конфліктів у XVI ст., пов'язаних з намаганням покатоличити український народ, надало релігійній проблематиці в українській культурі особливої актуальності. Це сприяло поширенню в Україні реформаційних ідей, як тих, що проникали із Західної Європи, так і тих, що виникали в контексті української культури.

Виявом ідей Реформації є поширення через Угорщину, Південну Польщу, Велике князівство Литовське протестантських учень. Найбільш динамічного розвитку серед них дістали кальвінізм (протестантська конфесія, одним із головних догматів якої є вчення про "абсолютне приречення" людини, згідно з яким ще до створення світу Бог визначив одним людям рай, іншим - пекло, і жодні зусилля людини не можуть цього змінити) та антитринітаризм (течія, що заперечує головний догмат про троїчність Бога), які на українському грунті набували специфічних особливостей.

Так, якщо кальвінізм на Заході Європи підтримувався міською буржуазією, то в Україні - українською шляхтою. Це пояснюється незадоволенням заможної верхівки всевладдям з боку польської шляхти і боротьбою українців за свої соціальні права та привілеї. Що стосується антитринітаризму, то у XVI-XVII століттях кількість його прихильників також була значною, що обумовлено прагненням радикального реформування релігійного і світського життя, перегляду догматів церкви і наповнення їх новим ренесансно-гуманістичним змістом. Серед його прибічників - шляхта, ремісники, торговці, міщани.

Діяльність протестантів на українських землях була різноспрямованою - вони здійснили значний внесок у розвиток освіти, перекладацької діяльності, книгодрукування, полемічної літературної традиції.

У цілому поширення протестантизму в Україні тривало недовго, і протестантські течії не знайшли великої кількості прибічників серед українського населення. До протестантизму переважно схилялися ті люди, які "піддалися" західноєвропейському культурному впливу. Коли у другій чверті XVII ст. протестантський рух під натиском Контрреформації згорнувся, більшість нововірців не поверталися до православ'я, а переходили в католицизм.

Виявом реформаційних тенденцій стало виникнення в Україні та Білорусі нової греко-католицької (уніатської) церкви. Ідея щодо об'єднання православної і католицької церков зародилась у впливових культурно-релігійних та політичних колах задовго до офіційного прийняття унії. Очевидним було програшне, порівняно з католицькою, становище православної церкви. Наявними були деморалізація церковної верхівки, послаблення церковної ієрархії, приниження нижчого, часто неосвіченого, кліру, втрата церковних і монастирських земель та майна тощо. Ослаблення впливу православ'я на духовне життя було зумовлено не тільки процесом покатоличення українців. Починаючи з XV ст., східна християнська церква переживала глибоку кризу, пов'язану з втратою Візантією її політичних і культурно-релігійних позицій внаслідок завоювання Візантійської імперії турками 1453 р. З 1588 р. в окрему помісну церкву виділилася Московська митрополія. Вона згодом стала впливовим центром релігійного життя, що дало підстави руським царям претендувати на частину україно-білоруських земель.

Брестська унія передбачала з'єднання католицтва та православ'я зі збереженням церковного устрою, таїнств, обрядів, свят і церковнослов'янської мови руської церкви при визнанні церквою верховенства Риму в усіх справах віри та догматики. У розпалі релігійного конфлікту представники Київської митрополії К. Терлецький та /. Потій вирушили до Риму, де 23 грудня 1595 р. відбулася церемонія адопції (від лат. - усиновлення) Руської церкви. У жовтні 1596р. у Бресті було скликано два собори: уніатський та православний, наслідком чого стало затвердження унії.

Замість очікуваного порозуміння і примирення ця подія поклала початок новим дискусіям та конфліктам, розколу українського суспільства, "розбурхненню" антикатолицького козацького руху. Православний загал був обурений тим, що унію підписали без згоди віруючих. Проти унії активно виступили братства у Львові, Перемишлі, Мотилеві та інших містах.

З погляду офіційної влади прихильники східного обряду вважалися "відступниками", тому православ'я в Речі Посполитій фактично опинилося поза законом. Усі права православної церкви передавались уніатській: за уніатами закріплювалися церковні посади, монастирі та їхні землі. Зважаючи на присутність третьої сили - католицтва ситуація виявилася досить складною. Почалося тривале силове та інтелектуальне протистояння, коріння якого знаходились як у релігійно-догматичній, так і в ментальній площині, у неприйнятті нововведень, бажанні зберегти усталені традиції. Православні релігійні устої у свідомості українців пов'язувалися з національною культурою, православ'я було підґрунтям національної ідентичності

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія української культури» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 7. Духовні процеси в Україні XIV - першої половини XVII ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Частина І. Феномен української культури та її генеза з давніх часів до Середньовіччя

  • Тема 2. Українська культура як самобутнє явище

  • Тема 3. Культурні процеси на території України у давні часи

  • Тема 4. Культура Середньовіччя

  • Тема 5. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства як середньовічний тип культури

  • Частина II. Українська культура ХІV - ХVІІІ ст. та європейський культурний простір

  • Тема 7. Духовні процеси в Україні XIV - першої половини XVII ст.
  • Тема 8. Культурні парадигми в Західній Європі та Росії ХVІІ-ХVІІІ ст.

  • Тема 9. Духовне життя в Україні у другій половині XVII-XVIII ст.

  • Частина III. Розвиток української культури у взаємодії з європейською і російською культурами (XIX - початку XXI ст.)

  • Тема 11. Українська культура XIX ст.

  • Тема 12. Мистецтво України як втілення духовних пошуків XIX ст.

  • Тема 13. Характеристика світового культурного простору XX ст.

  • Тема 14. Культура України XX ст.

  • Тема 15. Українська культура часів незалежності

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи