Розділ «Тема 7. Духовні процеси в Україні XIV - першої половини XVII ст.»

В академії працювали видатні представники української освіти, зокрема В. Суразький, автор богословсько-полемічних трактатів ("Праця про єдину істинну православну віру"); острозький священик, поет, перекладач Д. Наливайко, який зробив суттєвий внесок у розвиток філософської думки в Україні, російські, польські та білоруські освітяни, а також греки К. Лукаріс - перекладач грецьких наукових праць слов'янською та книжною українською мовами, визначний церковний діяч Н. Кантакузін та ін. З цим навчальним закладом пов'язані й імена таких видатних представників слов'янської освіти, як білорус Андрій Римша (автор "Хронології"), росіянин А. Курбанський (автор посібника з логіки).

Слід зазначити, що в академії викладали не тільки висококваліфіковані фахівці православного віросповідання, а й представники інших релігійних конфесій. Це доводить, що в академії панував дух толерантності, гуманізму та шанування саме наукової думки.

Один із професорів закладу, З. Копистенський, писав, що в ньому працюють славні доктори, які володіють грецькою та латинською мовами, знані математики та астрономи, серед яких - математик, філософ, астроном Ян Лятос (з Краківського університету).

Ця широка освітня діяльність сприяла значному піднесенню рівня писемності, наукового і літературного життя в Україні. В Острозькій школі розпочалася діяльність відомих культурних і церковних діячів, літераторів та перекладачів, які започаткували українську полемічну літературу, - /. Вишенського, Христофора Філалета, М. Смотрицького, Г. Смотрицького та ін.

Острозька академія на межі ХУІ-ХУІІ століть була головним літературно-видавничим центром України. Потужним імпульсом культурного розвитку стало видання І.Федоровым ілюстрованої "Острозької Біблії" слов'янською мовою (1581 р.), текст якої застосовувався при богослужінні у православних церквах. В Острозькій друкарні побачили світ численні твори викладачів цього закладу. Було надруковано "Ключ царства небесного", "Острозька книжиця" та "Календар римський новий" Г. Смотрицького, "Апокрисис" Христофора Філалета, "Про єдину істинну православну віру" В. Суразького тощо. Ці видання були спрямовані проти католицизму та наслідків Брестської унії.

Школи за зразком Острозької було створено в Турові (1572 р.), Володимирі-Волинському (1577 р.), Львові (1586 р.) та інших містах. Навчання в цих школах ґрунтувалося на морально-релігійних цінностях і було доступним для дітей "всякого стану". У Львівській братській школі, наприклад, вчили читанню, писанню, лічбі, граматиці та риториці, діалектиці та музиці. Особлива увага приділялася вивченню Євангелія і Апостольських Книг, у пообідні години учні вивчали пасхалію та церковний спів. Програма передбачала вивчення старослов'янської і грецької, а також латинської і польської мов.

У друкарні Львівського братства було видано, крім славетного "Адельфотеса", також "Просфоніму" і першу в історії української літератури збірку віршів, складену учнями Львівської братської школи.

У першій половині XVII ст. друкарською справою займалися монах Пафнутій Кульчич, лексикограф П. Беринда, І. Кунотович, М. Сльозка.

З братською школою в Києві пов'язані імена таких видатних діячів культури, як І.Борецький, М. Смотрицький, К. Сакович, З. Копистенський та ін. У Київській братській школі вивчали грецьку, латинську, слов'янську, польську мови, а також поетику, риторику, філософію. У цілому навчання і виховання значною мірою були позначені впливом ідей гуманізму, інтересом до античної літератури і філософії, зверненням до європейської філософської думки, усвідомленням цінності людської особистості, суспільної значущості освіти і виховання.

Вагомі здобутки вітчизняної освіти пов'язані з ім'ям митрополита Київського П. Могили. 1631 р. він заснував Лаврську школу (вищий заклад європейського типу), яку 1632 р. об'єднав із Київською братською школою, створивши Київську колегію (вищу школу загальноосвітнього характеру). П. Могила дуже велику увагу приділяв питанням фахової підготовки викладачів. З метою підвищення їх кваліфікації і підняття рівня та статусу освіти в цілому він одним із перших запровадив практику підготування майбутніх викладачів в західноєвропейських університетах.

1658 р. цей навчальний заклад згідно з Гадяцьким трактатом набув статусу академії, зрівнявшись у правах із Ягеллонським університетом.

У Київській колегії-академії навчалася молодь усіх станів українського суспільства, а також росіяни, білоруси, румуни, болгари, серби, греки, араби.

За змістом навчальних програм і рівнем викладання заклад відповідав вимогам європейської вищої освіти. Тут викладалися сім вільних мистецтв, студенти отримували ґрунтовну підготовку з класичної літератури, історії, географії, математики, медицини і філософії. Значна увага приділялася вивченню старослов'янської, грецької, латинської, польської, а згодом французької і староєврейської мов.

Після загальноосвітньої підготовки розпочиналося вивчення богослов'я та юридичних наук. Однак богословські науки в академії викладалися з великими перервами, оскільки польські панівні кола їх забороняли, побоюючись, аби навчальний заклад не став ідеологічною опорою православ'я.

Києво-Могилянська академія була не тільки освітнім, а й науковим центром, у якому розроблялися проблеми логіки, психології та інших наук (про що свідчать нотатки лекцій Й. Кононовича-Горбацького та І.Гізеля). Основна заслуга цього навчального закладу полягала в тому, що українці вже в XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у всьому слов'янському світі, демонструвала зв'язок української культури із західноєвропейською, сприйняла окремі ідеї гуманізму, Реформації та сприяла формуванню української еліти.

В академії готувалися кадри для всього православного світу, що сприяло утвердженню її високого статусу в загальному освітньому просторі Східної Європи.

Про загальне піднесення освіти в Україні свідчать іноземні мандрівники, які відвідували українські землі в XVII ст. та відзначали високий рівень грамотності населення. Так, Павло Алепський, який відвідав Україну 1654 р., засвідчив, що в селах всі діти, навіть сироти, навчаються в школах, а письменних людей багато не тільки серед чоловіків, а й серед жінок, жителі сіл добре обізнані з порядком православного богослужіння, вміють співати псалми і релігійні пісні.

4. Розвиток мистецтва XIV - першої половини XVII ст.

Піднесення вітчизняного мистецтва XIV - першої половини XVII ст. зумовлювалося багатьма чинниками. З одного боку, зберігала значущість художня система Київської Русі, а з другого - помітними стали ренесансні тенденції та звернення до здобутків тогочасного західноєвропейського мистецтва. Зміни в мистецтві були пов'язані із формуванням та утвердженням національної самосвідомості українців, зростанням патріотичних і національно-визвольних настроїв, а також із посиленням уваги до відбиття земного життя людини, утвердження її значущості в реальному світі.

Велику роль у формуванні фундаменту національної свідомості відігравала полемічна література, спрямована проти соціальних та ідейних основ католицизму, унії, дій церковно-католицької ієрархії, дискримінації православних тощо. Українські полемісти надзвичайно високо цінували свободу совісті, вважаючи її найголовнішим набутком вільної людини.