Розділ 7 Президент Янукович 2010-2014

Харків обрали місцем для підписання угод не випадково. В народі Харків давно іменувався «столицею українсько-російських відносин» через проведення там регулярних зустрічей перших осіб обох країн. І цього разу «першу столицю України», що знаходилась на Сході, що політично підтримував Януковича, знову обрали місцем для підписання важливих зовнішньополітичних документів.

Переговори заторкували широкий спектр питань двосторонніх відносин, але головними з них були взаємопов'язані домовленості щодо газу та Чорноморського флоту. Відповідно до доповнення до контракту від 19 січня 2009 року, підписаним ще Тимошенко, Росія пішла на поступки в ціні на газ, погодившись знизити ціну на 30 %, але не більше ніж на 100 доларів за тисячу кубометрів. Формально кажучи, знижена була не ціна, а митні платежі, які Україна тепер не повинна була платити Російській федерації. Щоправда, для зниження митних платежів потрібне було рішення уряду Росії, а його так і не прийняли. Крім того, в угоді вказувалося, що фактична ціна на природний газ, що поставляється в обсязі понад 30 млрд кубометрів у 2010 році та 40 млрд кубометрів на рік, починаючи з 2011 року, зниженню не підлягає. Проте фактична ціна в документі не була зафіксована, тому сторони могли в майбутньому її коригувати.

Реально ця ціна була ідентична тій, про яку на 2009 рік у свій час домовилася Юлія Тимошенко, посаджена Януковичем у в'язницю. Але Тимошенко наполягла на взаємоув’язці ціни на газ з ціною на транзит російського газу через Україну — підвищення ціни на газ вело до автоматичного підвищення цін на його транзит. У «Харківських меморандумах» Януковича цей пункт був відсутній. Щоправда, Янукович наполіг, щоби з газового контракту 2009 року було вилучено пункт 6.6, який припускав штрафні санкції для України, якщо вона придбає газу на 6 % менше місячного обсягу поставок[42].

З порушенням дипломатичного протоколу «Доповнення» було підписане тільки російською мовою, а не російською та українською — офіційними мовами обох країн. Суттєвих змін до підписаної у 2009 році Юлією Тимошенко загальної угоди не внесли. Проте, в обмін на незначні комерційні поступки в газовій угоді, Янукович зробив важливі стратегічні поступки у питанні щодо Чорноморського флоту, пішовши на порушення 17-го пункту Конституції України, який недвозначно вказував, що «на території України неможливе розміщення іноземних військових баз».

Варто зазначити, що всі попередні президенти України, за винятком Ющенка, закривали на це очі в обмін на непрозорі схеми українсько-російських газових домовленостей. Ющенко чітко поставив питання про те, що 28 травня 2017 року, після закінчення терміну базування російського Чорноморського флоту, всі об'єкти його дислокації (а їх було понад 4600) повинні перебазуватись на територію Росії. Це обійшлося б російському бюджету (за оцінками експертів) приблизно в 10 млрд доларів. Україна ж одержувала від Росії в рахунок оренди за базування російського Чорноморського флоту 100 млн доларів щорічно. За 10 млрд вона могла залишатися в Криму ще ціле століття.

Відповідно до нової угоди, затвердженої президентом Януковичем, термін оренди російським Чорноморським флотом (ЧФ) баз в Севастополі продовжувався на 25 років, аж до 2042 року. Також російська сторона отримувала дозвіл на модернізацію застарілої частини флоту, поставленої на бойове чергування ще за радянських часів. Головна проблема ЧФ для Росії полягала в тому, що російський флот в чорноморській акваторії мав серйозні обмеження в тоннажі через встановлені Туреччиною обмеження при проходженні військових судів через Дарданелли. Забезпечити собі стратегічну перевагу в Чорноморському регіоні Росія була не в змозі. У Румунії, Болгарії та Туреччині перебували військово-морські бази НАТО. 6-й флот США контролював Середземне море. Запланована Росією купівля двох новітніх кораблів підтримки десанту типу «Містраль» у Франції не сильно змінювала загальний баланс сил[43].

Буквально через тиждень після підписання угод про ЧФ відбулася їх ратифікація в парламентах обох країн. Якщо в Росії ця процедура пройшла непомітною, то в Києві розігралася справжня драма. Опозиційні депутати блокували трибуну, закидали спікера Верховної Ради яйцями і заважали обговоренню питання про ратифікацію угоди. Деякі депутати кидали в бік президії димові шашки, перетворивши сесійну залу парламенту на справжнє поле битви. Однак, незважаючи на «бойові умови», в яких були змушені працювати члени контрольованого Януковичем українського парламенту, 27 квітня більшістю голосів «Харківські угоди» були ратифіковані. Опозиція на знак протесту покрила свої місця жовто-блакитним прапором України й залишила залу засідань[44].

Створення Януковичем «вертикалі влади»

Як і більшість його попередників, Янукович почав з модної для широкого загалу теми скорочення чиновницького апарату. Навіть власну адміністрацію він намагався скоротити на двадцять відсотків. Знов перейменувавши Секретаріат (названий так за доби Ющенка) в Адміністрацію президента, він призначив її очільником мільйонера Сергія Льовочкіна. Останній володів портфелем цінних паперів іноземних компаній та низкою міноритарних пакетів акцій українських підприємств, в тому числі «Кримсодою» (хімічна галузь), ГАЗТЕКом (дистрибуція газу), «Укррічфлотом» та «Inter Media Group». Власне, Льовочкін «по жизні» здійснював консалтинговий супровід Януковича. І тоді, коли той був губернатором Донецької області, й потім, коли один був помічником президента Кучми, а другий — прем'єр-міністром. Тепер вірний зброєносець очолив офіс президента країни.

Вже у лютому 2010 року, відразу ж після свого обрання, Янукович створив Національний антикорупційний комітет, Комітет економічних реформ при президенті та Раду регіонів з метою взаємодії центральних органів влади з органами місцевого самоврядування. Він дав зрозуміти, що українська залишиться єдиною державною мовою (всупереч власній передвиборчій обіцянці надати російській мові статус другої державної), підкресливши при цьому, що Україна буде неухильно дотримуватися Європейської хартії регіональних мов. У 2012 році Верховною Радою України дійсно був прийнятий закон про регіональні мови, який, по суті, став юридичним прикриттям легалізації російської мови як офіційної у південно-східних регіонах та в Криму. В той самий час не мала успіху спроба компактно розселених національних меншин (румунів, поляків, болгар та інших) використовувати цей закон для надання своїм мовам статусу регіональних.

До кінця першого року свого правління Янукович обмежив державне регулювання господарської діяльності, виключивши 23 види врегульованої господарської діяльності із загального списку, що налічував 66 позицій. Для суб'єктів інвестиційної діяльності було спрощено порядок надання послуг. На жаль, це не привело до «навали» іноземних інвесторів до України. Янукович також скасував військову повинність у вигляді проходження обов'язкової військової служби, зробивши акцент на професійній армії, яка так і не стала системною боєздатною силою.

Напередодні нового, 2011 року, не зважаючи на численні протести дрібних та середніх підприємців, був прийнятий новий Податковий кодекс України. Передбачаючи скорочення місцевих податків втричі, він не змінив податковий тягар для вітчизняного виробника. Навпаки, дрібний та середній бізнес стали ще більш залежними від органів влади, з якими вони були змушені ділитись своїми прибутками. Проте настав рай для українських мільярдерів, системно пов’язаних з владою. Всі великі компанії, що мали близькі зв’язки з президентом та його оточенням, змогли суттєво збільшити свої статки. Лише впродовж першого року правління Януковича число українських «олігархів» збільшилося з 8 до 21. Разом вони оцінювались в 58 млрд доларів, що приблизно на 20 млрд перевищувало видаткову частину бюджету України[45].

Вирішивши виправити помилки Ющенка у сфері децентралізації влади Янукович почав формувати свою «вертикаль». Спочатку він домігся того, що його партія в союзі з комуністами, блоком Литвина, а також депутатами-«тушками», що вийшли з «Батьківщини» та «Нашої України», створила правлячу коаліцію «Стабільність і реформи». Власне, саме її зусиллями відправили у відставку уряд Тимошенко. Після цього Янукович змінив губернаторський корпус держави та голів районних адміністрацій. Були змінені всі ключові міністри та судді Конституційного Суду, призначені за квотою президента.

Але найголовніше, що вдалось зробити Януковичу, це скасувати політичну реформу 2004 року та повернути собі повноваження глави виконавчої влади. Після звернення 252 народних депутатів, зорієнтованих на президента, до Конституційного Суду України, ті зміни, що внесли до Конституції 2004 року, були визнані неконституційними. Це дозволило правлячій більшості змінити форму правління в країні й повернутися від парламентсько-президентської республіки до президентсько-парламентської. Баланс владних повноважень було суттєво змінено на користь президента, якому вдалось підкорити собі ще й виконавчу гілку влади. Після цього Янукович фактично ввів цензуру в засобах масової інформації, а олігархи з його найближчого оточення стали власниками найбільших медіа-холдингів та прибуткових ЗМІ. Опозиція в цій ситуації могла лише констатувати ствердження в країні автократичної системи правління та безпорадно протестувати проти узурпації Януковичем державної влади.

У сфері зовнішньої політики Янукович (відомий своєю проросійською позицією) несподівано для багатьох розкритикував ідею створення союзу Росії, Білорусі та України. Президент 1 квітня 2010 заявив, що «стратегічним напрямом української зовнішньої політики є інтеграція до Європейського Союзу». Одночасно він ліквідував міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО та Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції, створені у 2006 році Ющенком, а у липні 2010 року підписав закон про основні напрями внутрішньої та зовнішньої політики держави, в якому остаточно відмовився від курсу на вступ до НАТО, заявивши про принциповий позаблоковий статус України.

Оголосивши «хрестовий похід» проти корупції, Янукович та його оточення взяли на озброєння рейдерську систему захоплення бізнесу як у своїх політичних конкурентів, так і у союзників. Експерти ОБСЄ зафіксували понад 50 випадків рейдерських захоплень бізнесу оточенням Януковича з використанням корумпованих правоохоронних органів, судів, прокуратури, податкової інспекції та міністрів. Власників змушували ділитися своїм бізнесом, віддаючи 50 %, а то й відбирали цілий бізнес з допомогою «дресированих» судів. За даними Антирейдерського союзу підприємців України за час президентства Януковича 7 тисяч українських компаній були у той чи інший спосіб атаковані «сім’єю», а до сфери «корпоративних інтересів» мафіозної Сім'ї Януковичів входила, без жодного перебільшення, вся територія України.

Рейдерство Януковича обумовлювалося необхідністю отримати півтора мільярда доларів для президентської кампанії 2015 року — для підкупу 15 мільйонів виборців, виходячи з розрахунку 100 доларів за один голос. Ось так описав цю систему тотального розбещення електорату голова Антирейдерського союзу Андрій Семидідько:

«Рейдери діяли достатньо простими методами. Наприклад, спочатку потрібно було знайти прибуткову компанію. Потім — ініціювати перевірку податковою [поліцією], й відповідно до її результатів порушити кримінальну справу. На основі матеріалів справи проводилася так звана «фіксація» власника, на якого виходили рейдери з пропозицією. Зазвичай варіантів було небагато: йому пропонували платити регулярно «дань» у розмірі 30–50 % від прибутків компанії або ж поступитися правом власності. При цьому або частина компанії виводилася в офшор, або ж зміни в складі власників просто не реєструвалися — тобто де-юре склад власників залишався попереднім, а де-факто існував протокол засідання, у відповідності до якого одні власники виходили, а інші входили… За Януковича були створені чи не ідеальні умови для успішного рейдерства. Вся система була побудована так, що на протиправне відчуження власності з готовністю йшли всі причетні особи. Масштаб явища вийшов далеко за рамки «покриття потреб» самого родинного клану Януковичів. Іноді люди «працювали», прикриваючись «сімейними інтересами»… Нерідко, коли відповідна «рознарядка» опускалася до рівня області — до прокурора або ж чиновника… суми поборів зростали вдвічі — за рахунок власних апетитів місцевих чиновників. У сферу такого інтересу «сім’ї» входили цілком публічні та великі компанії».

Так з рахунків всесвітньо відомої горілчаної компанії «Nemiroff» на базі кримінальної справи упродовж трьох років було виведено більше 50 млн доларів на підставні фірми, близькі президенту Януковичу[46].

Кримінальне переслідування політичних противників торкнулося не лише Юлії Тимошенко та міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, але й міністра економіки Богдана Данилишина, міністра оборони Валерія Іващенка, депутата Ігоря Макарова та екс-замголови «Нафтогазу України» Ігоря Діденка, екс-голови митної служби України Анатолія Макаренка та багатьох інших. Янукович навіть замахнувся на колишнього президента Леоніда Кучму, якому інкримінували причетність до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, що дозволило Януковичу тримати в напруженні не лише Кучму, але й все бізнес-оточення колишнього президента.