Розділ 7 Президент Янукович 2010-2014

24 червня 2011 року Генпрокуратура Україна пред’явила Тимошенко обвинувачення за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України: «Перевищення влади або службових повноважень, якщо вони спричинили тяжкі наслідки». Санкція статті передбачала позбавлення волі строком від 7 до 10 років. В обвинуваченні вказувалося, що прем’єр-міністр України Тимошенко Ю.В., навмисно, виходячи з власних інтересів, усвідомлюючи безпідставність та необґрунтованість вимог російської сторони на переговорах під час спільної зустрічі керівників урядів обох країн, ВАТ «Газпром» та НАК «Нафтогаз України»… прийняла вказані невигідні для України умови»[38]. Тимошенко також інкримінували перевищення повноважень згідно з Законом України «Про Кабінет Міністрів України» про одноосібне підписання «директив уряду». Екс-прем’єра звинуватили в нанесенні збитків на суму 195 млн доларів, які тягнули за собою тяжкі наслідки для компанії «Нафтогаз України».

Тимошенко та її адвокати заперечували пред’явлені обвинувачення та доводили, що проведений у 2009 році міжнародний аудит компанії «Нафтогаз Україна» не виявив перевищення витрат, а загальна вартість технологічного газу, потраченого у 2009 році, була меншою, ніж у 2008 році[39]. Стосовно «директив Кабміну» Тимошенко стверджувала, що директив уряду вона не підписувала, а підписала директиву прем’єр-міністра міністру палива та енергетики, а він, в свою чергу, дав вказівку «Нафтогазу України» підписати договір. А оскільки міністерство, очолюване Дубиною, мало виключне право щодо управління «Нафтогазом України», для підписання договорів він директив уряду не потребував[40].

Тоді Юлія Тимошенко звернулася до окружного суду Манхеттена (Нью-Йорк) із зустрічним позовом проти швейцарської компанії Фірташа «РосУкрЕнерго» з вимогою повернути Україні газ обсягом близько 12 млрд кубометрів, оскільки «Нафтогаз України», за рішенням Стокгольмського арбітражного суду (від 8 червня 2010 року), викупила вказаний обсяг газу. Українську сторону у цій справі представляв міністр Юрій Бойко, який мав відношення до компанії «РосУкрЕнерго». Проте даний розгляд нічим не закінчився, бо Тимошенко та Фірташ, котрих викликали в якості свідків у справі, до суду не з’явилися[41].

Тимчасова депутатська комісія, що займалася розслідуванням діяльності уряду Тимошенко, згадала й про нібито наявний борг компанії ЄЕСУ, що належала Тимошенко, перед Міністерством оборони Росії на суму понад 300 млн доларів, який Тимошенко так і не повернула. Комісія зробила висновок, що Тимошенко витратила ці гроші на свою президентську кампанію в обмін на підписані газові угоди. При цьому уряд Азарова офіційно заявив, що Україна не буде розраховуватися з Росією за борги ЄЕСУ.

Російська сторона ніяк не відреагувала на цю дискусію в Україні. Тим часом у жовтні 2008 року прем'єр-міністри Росії та України Путін та Тимошенко підписали міжурядовий меморандум про ціну на газ на 2009 рік — 250 доларів за 1000 кубометрів. Ющенко був цим вкрай незадоволений і звернувся з вимогою припинити переговори та відкликав українську делегацію з Москви. Формальним приводом для відкликання делегації послужила заява керівника «Газпрому» О. Міллера про те, що російська сторона не підпише нового договору, аж поки Україна не погасить свою поточну заборгованість.

У відповідь на демарш українського керівництва «Газпром» в січні 2009 року запропонував нову ціну для України за російський газ — 400 доларів за 1000 кубометрів (з урахуванням накопиченого боргу з боку «РосУкрЕнерго» на суму 1,7 млрд доларів). Через це перемовини зайшли в глухий кут. Однак Тимошенко в результаті тривалих та складних консультацій спромоглася знайти взаємовигідне рішення й щодо ціни за газ, й щодо транзиту російського газу територією України. Зрештою, їй фактично вдалось знизити ціну на 2009 рік до 232 доларів за 1000 кубометрів — при тому, що світові ціни були значно вищими.

Сам суд над Тимошенко щодо «газового питання» розпочався в Печерському суді Києва 24 червня 2011 року. Суддя для ведення справи був призначений особисто президентом Януковичем, без оголошення конкурсу та здачі необхідних іспитів у вищих судових інстанціях, що, звичайно ж, було серйозним порушенням законодавства та свідчило про змову президента з судом, що вів справу Тимошенко. Напередодні вранці перед будівлею суду зібралася багатотисячна юрба прихильників екс-прем'єра, депутати та представники міжнародних організацій. Тимошенко зажадала об'єднати її справу з іншими справами, зокрема щодо митниці та «Нафтогазу», або навіть припинити справу без розгляду «як явно сфальсифіковану», але суд відхилив її клопотання. Тоді Тимошенко виступила з 40-хвилинною промовою, де розкрила багато таємниць щодо газових угод, укладених українським урядом до неї. Вона вимагала притягнути до кримінальної відповідальності колишніх прем'єр-міністрів та навіть президентів, які купували російський газ за ще вищими цінами.

22 липня прокуратура зачитала овинувачення Тимошенко, очевидно, підготовлене поспіхо і з численними помилками. Усі обвинувачення на свою адресу Тимошенко відкинула. Почалися допити свідків, серед яких були міністри, чиновники, депутати та навіть екс-президент Ющенко. Суддя дозволив також виступити двом представникам захисту Тимошенко. Однак свідки обвинувачення дали свідчення на користь Тимошенко, через що припинили пряму трансляцію судового засідання. Депутати, що залишились на слуханні, знімали перебіг процесу на свої мобільні телефони.

Багато свідків, яких запросила сторона обвинувачення, дали свідчення про те, що підписані Тимошенко газові угоди не нанесли шкоду державі. Адже з урахуванням знижки на газ, якої домоглась екс-прем’єр та за рахунок викупу газу із українських газових сховищ, ціна на блакитне паливо стала оптимальною. Представник Інституту держави та права України намагався роз’яснити суду, що прем’єр не перевищила своїх повноважень, оскільки підписала «директиви прем’єр-міністра», а не «Кабінету міністрів». Статус Тимошенко дозволяв їй давати вказівки та доручення «Нафтогазу України» як підлеглій Кабінету міністрів України структурі, тому закон не порушила. Олег Дубина, колишній голова «Нафтогазу України», що також виступив як свідок, вказав, що Росія свідомо підвищила ціну на газ, щоб проблема «газових угод» з економічної переросла в політичну.

Через часті суперечки з суддею та непередбачувані репліки з боку Тимошенко під час виступу свідків суддя неодноразово виводив Тимошенко із зали суду, а 5 серпня її арештували безпосередньо в залі суду «за системні порушення» і за те, що вона «перешкоджала допиту свідків». Арештували її якраз того дня, коли в суді в якості свідка виступав діючий прем’єр-міністр України Микола Азаров.

На думку самої Тимошенко, причиною арешту стали її незручні запитання до прем'єр-міністра стосовно корупційних зв'язків Азарова та «РосУкрЕнерго», а також щодо бізнесу його сина, заснованого на бюджетних асигнуваннях. Арешт Тимошенко в залі суду можна було пояснити ще й тим, що в цей період багато «свідків обвинувачення», зокрема колишній заступник генпрокурора Тетяна Корнякова та екс-міністр економіки України Юрій Продан, почали давати свідчення, які виправдовували Тимошенко та явно не сподобалися «сценаристам» судових слухань.

Факт арешту Тимошенко викликав хвилю обурення мітингуючих, які щоразу збирались біля будівлі суду та намагались прорватися до приміщення, де йшли слухання, через задній дворик. Однак бійці ОМОНу (загону міліції особливого призначення) зуміли перевезти Тимошенко до слідчого ізолятора Лук'янівської в'язниці міста Києва. Ситуація була вельми неоднозначною. Тимошенко не без підстав вважала, що Янукович планує її вбити. Тому після арешту вона виступила з відповідною заявою: «Я хочу заявити, що у мене немає жодної схильності до самогубства. Трюки, які вони виконали з Кірпою та Кравченком, їм повторювати не варто. Я ніколи не покінчу своє життя самогубством».

Вибухнув міжнародний скандал. Низка країн висловила незадоволення перебігом судового процесу, що мав відверто політичний і замовний характер. Європейський союз, США та лідери кількох держав висловили свою занепокоєність тим, що трапилось та зажадали негайного звільнення колишнього прем'єр-міністра України. Навіть російський МЗС виступив із заявою, що всі договори між двома країнами були укладені відповідно до національного законодавства обох держав, міжнародного права та відповідних вказівок президентів Росії та України.

З великою цікавістю громадськість очікувала виступу Ющенка. Його свідчення викликали полярну реакцію: «радісну» у прихильників влади, негативну у прихильників Тимошенко. Ющенко заявив, що Тимошенко приховувала від нього реальну ціну на газ та те, що він не відкликав голову «Нафтогазу» Дубину з переговорів. Хоча численні свідчення очевидців вказували на протилежне, а російська сторона підкреслила, що переговори були припинені за вказівкою Ющенка. Поведінка Ющенка в суді явно диктувалась захистом інтересів посередницької фірми «РосУкрЕнерго», хоча особисто Ющенко перед суддями свою причетність до цієї компанії заперечував.

При виході із залу суду прихильники Тимошенко, скандуючи «Ганьба!», закидали автомобіль екс-президента України яйцями. Комітет протидії диктатурі, що складався з одинадцяти опозиційних партій, зажадав від «Нашої України» виключити Ющенка з числа почесних голів партії, а Тимошенко на знак обурення відмовилася ставити Ющенкові питання, зазначивши лише, що не згодна з його показами. Вона зазначила, що буде давати свідчення лише після того, як до її справи долучать підписані у 2009 році контракти між «Нафтогазом України» та «Укртрансгазом» про закупівлю технічного газу, що визначали ціну за газ та аудиторський звіт міжнародної аудиторської компанії «Ernst & Young» щодо діяльності НАК «Нафтогаз України» за 2009 рік. Проведений аудит засвідчив відсутність збитків у «Нафтогазу України» по «технічному газу» при реалізації домовленостей між Україною та Росією. Ці важливі документи, проте, так і не були долучені до справи. Замість них суддя взяв до уваги «комісійну довідку з окремих питань фінансово-господарської діяльності НАК «Нафтогаз» за 2008–2009 рік», складену за вказівкою Азарова групою експертів без залучення міжнародних незалежних аудиторів. До справи не були долучені також документи, представлені екс-міністром економіки Проданом, які свідчили про те, що жодних директив Кабміну не існує. Натомість були видані «директиви» прем'єр-міністра Тимошенко, що допускається законом.

Генеральна прокуратура будувала свої звинувачення на тому, що регламент Кабінету міністрів не передбачає за прем'єр-міністром права видавати особисті директиви. Тому Тимошенко судили не тільки «за порушення закону», а й за «дії, які в законі не описані як дозволені». Хоча у перебігу судового розгляду виявили, що на документах, виданих екс-голові «Нафтогазу України» Дубині, було написано тільки слово «директиви» (без слова «уряду»), а внизу стояв підпис Тимошенко як прем'єр-міністра.

В судовому процесі у вересні 2011 року оголосили невелику перерву «для ознайомлення з матеріалами справи». Політичні аналітики вважали, що це було пов'язано з переговорами України з ЄС, які тоді проводилися у зв'язку з підготовкою договору про асоціацію України з Європейським союзом. Європейська комісія висунула однією з умов такого підписання «припинення переслідування опозиції» та зокрема Юлії Тимошенко. Пункт цей залишався одною з важливих вимог ЄС до політичного керівництва України під час всього переговорного процесу про асоційоване членство країни в ЄС.

11 жовтня 2011 року суд визнав Тимошенко винною за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади та службових повноважень) та засудив її до семи років ув’язнення із забороною обіймати державні посади протягом трьох років після відбуття покарання. Суд також задовольнив цивільний позов «Нафтогазу України», який вимагав у Тимошенко компенсації збитків, нанесених цій компанії внаслідок підписаних угод у січні 2009 року на суму 189,5 млн доларів США. Тимошенко ж заявила, що її судять не за підписання угод, а за те, що в результаті їх підписання усунули посередника «РосУкрЕнерго». Одночасно Янукович захотів знищити свого політичного противника та можливого конкурента на президентських виборах 2015 року. Янукович назвав арешт Тимошенко «прикрим випадком», який заважає європейській інтеграції України, й цим обмежився, не згадавши, що вирок зачитував призначений ним суддя.

Харківські меморандуми 2010 року

Запроторивши Тимошенко за ґрати, Янукович активно взявся за зовнішню політику. Спершу він вирішив віддячити Росії за підтримку в президентських перегонах, тому 21 квітня 2010 року без попереднього обговоренням з парламентом України чи громадськістю Янукович підписав у Харкові з президентом Російської Федерації Дмитром Медведєвим так звані Харківські меморандуми, що передбачали кардинальні зміни щодо умов договору про перебування Чорноморського флоту Росії в Криму.