Розділ 2 Важкий шлях України до Великої Європи

«…Десь ближче до обіду заходить до Кучми Волков Олександр Михайлович, відомий олігарх, і каже: Леонід Данилович, у нас є дві новини. Одна новина — дуже неприємна. Каже: Марчук дізнався про все, що ви вчора тут з Рябцем домовлялися, як його зняти з реєстрації — він знає про все це. Сьогодні він зателефонував Рябцю і дослівно розказав про механізм, як Центральна виборча комісія не допустить Марчука до участі в президентській кампанії… Рябець зателефонував мені і розповів що до чого. І Рябець присягається, що він нікому нічого не розповідав. …Ви вчора це обговорювали і тільки ви знали. …Або Рябець розказав, або ж вас прослуховують. І Кучма одразу ж набрав Деркача і віддав наказ терміново здійснити перевірку».

Мельниченка врятувала випадковість:

«…Мені подзвонив по телефону заступник начальника оперативно-технічного відділу Гаранін Олександр Миколайович. І каже: Коля, що у вас там за перевірка? Я кажу: яка перевірка? — Ну, в кабінеті Кучми, яка перевірка? — Я кажу: я нічого не знаю. Кажу: я зараз з’ясую. …Я пішов до начальника охорони президента Мовчана Бориса Івановича. Я кажу: так і так, у мене така інформація… Потім він пішов до Кучми. Кучма каже: так, через дві години у мене в кабінеті буде перевірка. Ну, мені начальник охорони каже: так, Коля, через дві години перевірка, там уже машини стоять, із СБУ приїхало 15 людей, але ти все проконтролюєш, щоб все було під контролем, щоб ніхто нічого. Я кажу: так точно.

…Тобто мені доручили, щоби я контролював все. Я тоді поставив Мішу Сороку, є такий у нас співробітник в охороні президента. Як тільки Кучма вийшов з приміщення, із свого кабінету, я одразу ж увійшов зі своїм співробітником. Я кажу: так, там стій, дивися туди. І миттєво витягнув диктофон і заховав його. Все це тривало лічені секунди…

Я взяв цей запис, який …де… планувалося зняти Марчука. Не допустити до участі в президентській кампанії. Передав Марчукові. А наступного дня — ця команда. Зробити термінову перевірку кабінету Кучми. І СБУ приїхало, і я не розумів, яким чином, як могло так статися, що Кучма перериває свій робочий день, виїжджає, і відразу 15 офіцерів СБУ з машинами, з апаратурою — для перевірки кабінету. Я не міг цього зрозуміти. І тільки завдяки тому… я ж кажу, мені життя врятувало те, що чисто організаційно я зміг зробити так, щоби саме я контролював. І я перебував вранці, з 7-ї години, і до 11-ї, до 12-ї години, до першої години ночі — я кожного дня був у Адміністрації президента і контролював, щоб ніхто не зміг зробити подібне. І кажу, цим я врятував собі життя.

… Я пізніше Марчука викликав і кажу: що ж ти, кажу, падла, робиш. Тобто, він чисто підставив, просто взяв і підставив. Для нього, наскільки мені вдалося зрозуміти, в такому випадку людське життя нічого не варте. Як так можна було? Можна ж було іншими словами. Можна було трохи пізніше, або в якийсь інший спосіб. Ну як так? Це мені було, ну, не зрозуміло. Він каже: ну, так вийшло. Тєму замялі».

Перший тур президентських виборів був запланований на 31 грудня 1999 року. Однак до першого туру Кучму зняти не вдалося: Кучма мав намір брати участь у виборах. «Інші записи, які я записував у 1999 році, — згадував Мельниченко, — я періодично віддавав Марчуку… Марчук володів серйозною інформацією, яка дозволяла зняти Кучму як президента вже у 1999 році». Проте Кучму «не зняли». Тоді стали обговорювати план «зняття» Кучми після першого туру. Планувалося, зокрема, встановити «систему відеоспостереження» в кабінеті Кучми і знімати все, що відбувається «на другий день після першого туру президентських виборів», щоб записати розмови, які свідчитимуть про порушення Кучмою передвиборної кампанії у першому турі. Ці записи Марчук мав отримати від Мельниченка та згодом використати для відсторонення Кучми від участі в президентських виборах другого туру. Але за кілька днів до 31 грудня Марчук операцію скасував: «…У нас відбулась зустріч з ним десь за кілька днів до першого туру, — згадував Мельниченко, — він каже: ні, нічого не будемо робити, нічого не потрібно. Як мені потім стало відомо із записів, Марчук зустрічався з Волковим. Волков Олександр Михайлович — людина, яку у свій час завербувало КДБ та тримало на гачку через компромат. Про це доповідав Деркач Кучмі… І Марчук вів переговори з Кучмою стосовно першого туру президентських виборів про те, щоб Марчук зміг отримати посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони».

І зрозуміло, чому. Річ у тому, що у першому турі президентських виборів Марчук до фінішної лінії прийшов п'ятим, набравши трохи більше 8 %. Йому все одно не судилося стати президентом України. А раз так, вигідніше було не скидати Кучму, а домовитися з ним про заняття посади секретаря РНБО, що Марчук і зробив. Під час останньої зустрічі з Мельниченком він сказав йому, що більше «не треба нічого записувати». Мельниченко не послухався, записав, й відразу зрозумів, чому Марчук просив припинити записи:

«Він просив у Кучми собі бізнес. Кучма йому дав бізнес. Деякі підприємства, які Марчук просив. Але, не знаю, на щастя чи на жаль, цією інформацією володію тільки я. Там Марчук просив дати йому одну шахту, там про енергетику. Я ці записи окремо [зберігаю]. Там він також виступає, на мою думку, як людина, яка давить вільну пресу…Я переконаний, що Марчук дуже хотів. Ну, дуже хотів — що? Зняти Кучму чи особисто стати президентом і боротися з корупцією? Це питання цікаве. Тому що Марчук не одна особистість. В Марчукові живуть кілька Марчуків. І я думаю, що вони перебувають у конфлікті один з одним. З одного боку, Марчук хоче добра, з іншого — інший Марчук не хоче зла собі».

Посаду Секретаря Ради національної безпеки і оборони України Марчук обіймав до 25 червня 2003 року, допоки не був призначений міністром оборони. На цій посаді Марчук залишався трохи більше року: 27 вересня 2004 він змушений був подати у відставку, формально — через вибухи на артилерійських складах в Артемівську та Новобогданівці. Насправді ще й тому, що термін правління президента Кучми добігав кінця, і шансів обіймати таку високу посаду при новому президенті у Марчука не було. Як і 1998 року, він спробував повернутись у велику політику, можливо навіть до президентства, через Верховну Раду. Марчук вийшов з СДПУ(о) та в грудні 2004 року створив Партію свободи, головою якої був обраний. Однак на парламентських виборах 26 березня 2006 року, де Марчук йшов під № 1 від блоку партій «Євген Марчук — єдність», він отримав всього 0,06 % голосів й не пройшов до парламенту, після чого залишив велику політику.

Так закінчилася кар'єра генерала Марчука, — президента України від ФСБ Росії, що так і не відбувся.