– Іменем Української Народньої Республіки, — почав голова, — Надзвичайний суд 2-ї кулеметної бригади… заслухавши справу з обвинувачення сотника цієї бригади Савчука-Савінчука… постановив…
Підсудний зробив інстинктивно крок уперед.
— …признати винним і приговорити… до смертної кари через розстріл.
Засуджений застиг, ніби не реагуючи на смертний вердикт.
Голова суду звернувся до нього, пояснюючи, що той має право скласти через суд прохання про помилування.
Савчук-Савінчук мовчав.
— Чи бажаєте скористатися зі свого права?
Савчук-Савінчук продовжував мовчати, нервово стулюючи поли шинелі. Тоді захисник від його імені заявив про бажання скласти таке прохання.
— Наступне засідання відбудеться вечором.
Суд вийшов. Вивели й засудженого. Він йшов, низько опустивши голову…
У день присуду хорунжий Олександр Чирський заступив варту біля Савчука-Савінчука. Вартовий старшина, якого він змінив, попередив Олександра, щоб той був обережний, бо засуджений — «смертник», втрачати йому нічого…
Сотник Савчук-Савінчук, здавалося, спокійно обідав, не звертаючи уваги на вартових. Потім піднявся.
— Добрий день, пане хорунжий. Що, вартувати прийшли? Вартуйте добре, бо втечу, — ніби жартуючи, сказав приречений.
Олександр Чирський мовчав.
— Ех, ось воно що, — продовжував сотник, — вже й балакати не хочете з бувшим командиром — аякже, злодій, зрадник. Маєте рацію.
— Пане сотнику, — промовив не зовсім твердо хорунжий, — заарештованим забороняються балачки з вартою. Якщо ви переступатиме це правило, то попереджую — примушений буду зв’язати й заткнути рота.
— Стривайте, заткнуть і без вас, навіки заткнуть…
Від напруженої мовчанки дзвеніло у вухах.
— Пане Олександре, — не вгавав Савчук-Савінчук, — послухайте, даю слово, слово людини, що невдовзі стане перед судом Божим. Я не робитиму жадних спроб утекти, лишень уявіть на хвилинку, що не в’язень балакає зі своєю сторожею… Хоч ви подивіться на мене як на людину… Тяжко мені… Я, що все віддав моїй Батьківщині, смертю буду покараний за зраду її. Хай вкрав, але ж не зрадив, ні, не зрадив! Чому вони там на суді все казали: зрадник, зрадник?!
— Мовчіть, ані пари з вуст! — підвищив голос Олександр Чирський. — Ще одне слово — і зв’яжу.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „63. Трагедія сотника Савчука-Савінчука“ на сторінці 3. Приємного читання.