Розділ «34. Про Житомир та його оборонців»

«…Ще вночі з’явилася у деяких громадян думка просити в Українського командування дозволу взяти рушниці та битися в наших лавах проти большовиків, — писав хорунжий Армії УНР Олександр Гайдай. — Ця думка… поволі опанувала психологію цілого міста. Вже о дев’ятій годині ранку можна було бачити купи громадян ріжного віку та соціального положення, які, діставши зброю, поспішали на край міста, де бій ішов вже коло перших хат передмістя, т. зв. «Кацапської слободки» (по річці Тетереву)».

Коли на складах зброя вичерпалася, жителі рушили на Врангелівку (передмістя з боку Звягеля), де запасалися зброєю.

Все ж на позицію пішли не всі. Коли ж почали відступати валки українського війська і червоні вдерлися на «сошовий міст» на шосе Житомир — Бердичів, коли перші червоноармійці з’явилися на вулицях передмістя, населення, частково озброєне, «хмарою кинулося до річки», де кипів бій.

Найвпертіше насідали китайці та «жидівська молодь, що залишила місто разом із большовиками, а тепер рвалася до рідних хат». На мосту палахкотіло пекло — з обох боків по ньому били з кулеметів.

Побачивши, що з Житомира суне хмара озброєних мешканців, більшовики спробували розігнати їх вогнем. Та марно. Громадяни «з палаючими очима», стиснувши зуби, вперто насідали. Хто б пізнав у них отих цивільних урядовців, які вперто дезертирували з «Добровольчєской арміі господіна Андро»?

За зброю взялися молоді та середнього віку жителі, старі ж і діти, а разом із ними й жінки носили харчі, воду та медикаменти. Був випадок, коли одна гімназистка піднесла кулеметникові стрічку і була в цей момент поранена.

Зусилля житомирян не пропали марно. Вони таки оборонили своє місто — після трьохгодинного бою ворог почав відступати. До пізньої ночі житомиряни разом із козаками переслідували червоних. Відігнавши їх на 18 верст, повернулись додому, залишивши регулярні частини охороняти спокій рідного міста.