Розділ «8. Сам на сам із «братнім» народом»

— Вєрно! Вєрно!

Залунали оплески. Хтось із робітників-шевців закричав:

— Слава Центральній Раді!

Із полегшенням Григорій Гордієнко вже направився був до виходу, коли на нього впала фурія. Її бліде обличчя тремтіло, а очі палахкотіли пекучим вогнем ненависті.

— Таваріщі! — істерично загукала вона. — Стидно паддаваться правакационним рєчам! Вєдь за наши дєньґі он виучілся прєкрасно ґаваріть! А ви уж і рассолопілісь. Таваріщ камісар, пакажитє сваю руку!

Жінка енергійно вхопила Грицька за лівий лікоть і піднесла його руку догори.

— Развє ето рука пралєтарія?! Ето афіцер ґаваріт, а ви єво слушаєтє!

«Я не годен переказати, що сталося з мітингуючими, — згадував пізніше Григорій Гордієнко, — крик, стогін, істерики, погрози, оплески — все злилося в один дикий ґвалт…»

А всю цю какофонію покривало могутнє:

— Далой! Правакатор!

Найстрашнішими були жінки. Від них йшла основна небезпека. Розпатлані, запінені, скрегочучи зубами, вони кинулися до трибуни і вхопили промовця за поли.

Момент був вирішальний. За мить Грицько вже міг бути на землі під ногами озвірілої юрби. Та не страх, а шалена злість закипіла в душі козака. Він різко, широким помахом, розсік перед собою повітря. Він готовий був кинутися у бій проти всіх, проти всього ошалілого натовпу. «Я не знаю, що говорило їм моє обличчя, — згадував Григорій Гордієнко, — але многотисячний озвірілий натовп вмент замовк. Жіноча лава… посунулась назад».

— Товаріщі! — з дивною певністю вирвалось у нього. — Я знал в часи царізма провокаторов, я слишал про іх грязниє провокациі, но такіх провокаций, как сєйчас, царізм нє знал.

Григорій повернувся до комуністки, вхопив її за правицю і несподівано підняв догори.

— Покажитє, товаріщ, своі рукі!

Її біла як сніг рука раптом протяглася в повітрі. І сонце змовницьки заграло в дорогих камінцях її золотих обручок.

— Товаріщі! Разніца между моімі рукамі і етой женщіни развє та, что она імєєт трі золотих кольца, а я — ні одного.

— Далой! Вон! Правакаторша! — ще страшніше загуло на просторому дворі, оточеному звідусіль високим муром і будинками майстерень.

Ще луна не вляглася, а Григорій Гордієнко вже спустився з трибуни та розпорядився, щоб представники комітету вибрали з-поміж себе делегацію до Бердичева, і передав їм свій автомобіль. Та непомітно кинув шевцеві, який кричав «Слава Центральній Раді!», аби шевці негайно зібралися в своїй майстерні. Там він роздав 900 тисяч карбованців.

А за три дні з Бердичева повернулася робітнича делегація і привезла гроші. Вибух на Печерську було ліквідовано.