Розділ «99. Генерал-полковник Армії УНР Андрій Вовк»

Напередодні Другої світової війни, а саме 8 травня 1939 року, дружина генерала (Софія з роду Галас) народила Андрію Вовку сина Миколу.

У роки Другої світової Андрій Вовк очолив Провід української громади в Німеччині… У повоєнні роки його поновили на посадах у керівних органах уряду УНР. Генерал Вовк працює в Союзі українських ветеранів, який став спадкоємцем Товариства вояків Армії УНР у Польщі. 9 серпня 1947 року він призначається заступником голови Вищої військової ради.

1950 року разом з іншими Андрій Вовк засновує Українське воєнно-наукове товариство в Німеччині, а 21 березня 1957 року знову очолює Військове міністерство уряду УНР на еміграції. На цій посаді працював до 1961 року.

За свою багатолітню працю на добро Батьківщини генерал Вовк нагороджений (1 жовтня 1920 року) орденом Залізного хреста (за участь у Першому зимовому поході) та 1936 року — Хрестом Симона Петлюри (пам’ятна відзнака за участь у Визвольних змаганнях).

20 жовтня 1960 року начальник канцелярії Військового міністерства Микола Стечишин, оформлюючи послужний список Андрія Вовка, зазначив: «В українській військовій службі генерала-хорунжого Андрія Вовка не було обставин, що могли б служити перешкодою або обмежували б його право на одержання передбачених законами Української Народної Республіки рангових, орденських і пам’яткових відзначень та державного емеритального забезпечення».

Згодом еміграційний центр підвищив Андрія Вовка до ранги генерала-поручника, а відтак і до генерала-полковника Армії УНР. До 20 квітня 1967 р. А. Вовк очолював ресорт Військових справ УНР. Від товаришів по зброї вимагав «єдності, дисципліни і праці» та «непохитної витривалості на тернистому шляху до перемоги Української Правди». Вважав, що незалежну Українську державу «можна здобути лише збройною силою Нації, психологічно підготовленої і відповідно організованої».

Військовий і державний діяч, історик та редактор Андрій Вовк помер у м. Новий Ульм (Німеччина) 11 лютого 1969 року, «пройшовши чесно свій довгий життєвий шлях, залишаючись вірним прапорам УНР до останніх днів свого життя, тяжким вояцьким життям вписавши своє ім’я на сторінки історії Української Визвольної Боротьби…»