Розділ 5 Відхід на Житомир. — Зустріч з чеськими легіонами. — Бій за станцію Коростень. — Мирні переговори в Брест-Литовському. — Німецька армія рушає в Україну. — Зайняття Києва

Відхід на Житомир. — Зустріч з чеськими легіонами. — Бій за станцію Коростень. — Мирні переговори в Брест-Литовському. — Німецька армія рушає в Україну. — Зайняття Києва

8 лютого 1918 року вночі всі українські сили, що обороняли Київ, зосередилися в Святошині.

Московське командування про відступ українського війська довідалося тільки ранком 9 лютого, бо цілу ніч з 8 на 9 лютого українські “Вільні Козаки”, що не схотіли покидати Київ, вели бої з червоними частинами. Тільки близько 12 години 9 лютого з боку Києва до Святошина підійшла ворожа розвідка в складі кількох автопанцерників, але швидко відступила під вогнем наших кулеметів.

Для переорганізації частин і приведення до ладу їх було розташовано в двох групах в околицях Святошина. В першу групу увійшов відділ генерала Присовського, з якого пізніше, створено було “Запорізьку дивізію”, в другу групу увійшли Гайдамацький Кіш і різні дрібні частини. Ці дві групи мусили створити дві дивізії. |

На реорганізацію і спочинок частин витрачено було до 5 днів, після чого Симон Петлюра в порозумінні з військовим міністром Жуковським вирішив відвести їх у районі Житомира, де ці дві дивізії мали прийняти поповнення людьми та зброєю.

Перехід до Житомира відбувся спокійно, якщо не рахувати кількох дрібних сутичок з місцевими бандами комуністів.

На той час у Житомирі були розташовані чеські легіони, сформовані при російській армії. В самому місті та в його околицях знаходились величезні склади зброї, харчів і взагалі — військового майна. Тому чеські легіони були добре одягнені й озброєні. Легіонери мали гарний зовнішній вигляд, були дисципліновані, відгодовані і зовсім не виглядали на бувших полонених. До населення вони ставилися коректно. Відчувалося, що в основу їхньої дисципліни і гуртування увійшли елементи національної свідомості й національного почуття. Авторові цих рядків, як начальникові штабу Гайдамацького Коша, довелося піти до штабу чеських легіонів, щоб довідатись, по-перше, яке відношення чеських легіонів до Армії УНР і, по-друге, чи не могли б вони допомогти українським відділам у боротьбі проти московської комуністичної армії.

Відповідь була виразна, а саме: до Української Армії ставимося лояльно, але допомагати їй не будемо.

Прикро було почути цю відповідь від чехів, але українське командування мусило рахуватися з їхнім рішенням.

Українське командування, у свою чергу, віддало наказ: чеські легіони заявили про свій нейтралітет. Українським частинам наказується уникати жодних конфліктів і не провокувати на сутички.

Дійсно, чехи додержали свого слова в їхній нейтральній поведінці щодо Української Армії.

Між тим події на фронті розгорталися своїм порядком. По шосе з Києва на Житомир просувалися нечисленні відділи Червоної Армії, їхній наступ дуже легко відбивали наші частини. Гірші справи були в напрямку Київ — Сарни.

Кілька ешелонів Червоної Армії за підтримки численних бронепотягів наближалися до вузлової станції Коростень. Залізничні робітники на станції Коростень, переважно москалі, збройне виступили і зайняли станцію, відрізавши Українську Армію від бази, на яку вона мала спертися, а саме — станцію Сарни. Стратегічне становище Української Армії стало трагічним, бо в її запіллі по лінії Рівне — Бердичів — Козятин перебували фронтові частини російської армії, що перейшли на бік комуністів, а з фронту наступала Червона Армія. Армія УНР опинилася в кліщах.

Для того щоб забезпечити собі плацдарм, а саме: район Житомир — Коростень, Сарни — Рівне, Симон Петлюра накреслив передову позицію по лінії Житомир — Коростень, для чого в Житомирі для його оборони залишено відділ генерала Присовського, тоді як гайдамаки і Січові Стрільці мусили, захопивши Коростень, прикривати напрямок на Сарни. Січові Стрільці вирушили як авангард для оволодіння станцією Коростень.

Після серйозних боїв Січові Стрільці нарешті оволоділи Коростенем, і під їхнім прикриттям Гайдамацький Кіш вийшов до станції Олевськ, де і розташувався як резерв.

У такому становищі опинилась Українська Армія в середині лютого 1918 року.

Хоч аналіз міжнародно-політичної ситуації молодої Української Держави не входить в задум цієї книжки, присвяченої описові мілітарних зусиль нашого народу в боротьбі за його волю, одначе, оскільки політична ситуація тоді була тісно зв'язана з військовою, то мусимо кілька слів сказати й про те, що призвело Український Уряд до заключення мирного договору в Брест-Литовському з Центральними Державами, а саме: з Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Це питання вже досить висвітлене в опублікованих творах українських авторитетних діячів професора Д. Дорошенка, професора О. Шульгина, Шухевича, Христюка і т. д. До цих творів і відсилаємо читачів. Зі свого боку мусимо лише подати деякі міркування політично-військового характеру.

1. Загальна військова ситуація молодої Української Держави наприкінці 1917 року ясно показувала, що припинення бойових операцій на фронті проти Центральних Держав неминуче, особливо виразною ця неминучість стала після невдалого російського літнього наступу в 1917 році, в якому, як ми згадували, брав участь зукраїнізований 34-й корпус під командуванням генерала П. Скоропадського. А вже після так званого Жовтневого повстання більшовиків фронт фактично був оголений, а у прифронтових районах бушувала збільшовичена солдатська маса колишньої російської армії, яка не мала жодного бажання продовжувати війну. Сама ж територія України, в цілому не організована і не охоплена суто українською адміністрацією, наповнена масою збільшовичених і ворожих Україні дезертирів, була безборонна.

2. Після Жовтневої революції ясно вирисувалася небезпека більшовицького наступу на Україну і тенденція червоних опанувати її територію за всяку ціну і якнайшвидше.