Тернистий шлях Галицької Армії та її ліквідація
Як ми згадували вище, Галицька Армія, покинувши рідний терен, взяла участь у боях у головному напрямку на Київ та виявила упертість і витривалість. Майже 80 тисяч вояків із Галичини мріяли на Великій Україні знайти для себе тимчасовий притулок, допомагаючи наддніпрянцям створити державу з центром у Києві. В поході на Київ, у боротьбі проти Червоної Армії галицький вояк вірив, що з захопленням Києва закріпиться Українська Незалежна Держава. Захоплення Києва після кривавих жертв піднесло дух галицького вояка, але залишення столиці після боротьби з новим ворогом – білою армією, – якого він не чекав, зломило його моральні й фізичні сили. Начальний Вождь Галицької Армії генерал Тарнавський у листопаді 1919 року підписав з командуванням армії генерала Денікіна угоду, згідно з якою обидві армії ставали союзними, зберігаючи кожна свою організацію. За цей вчинок генерала Тарнавського було віддано під військовий суд та усунено від командування. Одначе військовий суд виправдав вчинок генерала М. Тарнавського і звільнив його від вини. На чолі Галицької Армії став генерал Ос. Микитка.
Зосередивши свої головні сили в районі Бердичів-Вінниця, Галицька Армія спочивала, бо війська Добрармії ще тримали в свой руках Київ, але на початку грудня фронт Добрармії покотився швидко на південь. Скоро частини Галицької Армії опилися в безпосередньому контакті з відділами Червоної Армії, що енергійно переслідували Добрармію. Генерал Микитка вирішує вивести Галицьку Армію з-під ударів Червоної Армії та віддає наказ про відхід своїх корпусів на південь, у район Тульчин-Балта, в напрямку Одеси. Менш численні й поріділі галицькі корпуси вирушили в похід, залишаючи в районі свого розташування до 18 000 хворих на плямистий і поворотний тиф та на запалення легенів. Нелегка доля була в цих хворих вояків. Лікарні були переповнені, лікарів не вистачало, а ліків – майже жодних. Смертність була просто жахливою. Наприклад, в однім "шпиталі" в Жмеринці за один день померло триста вояків. Не ліпше стояла справа з тими, кому пощастило видужати від хвороб чи поранень. Слабосильні, вони були залишені напризволяще. Без одягу, без харчів, без притулку, при морозі в 15-20 ступенів, вони існували з ласки населення.
Поволі просувалися галицькі частини на південь України, залишаючи на своєму шляху нових хворих та померлих. Дійшовши до району Тростянець-Бершадь-Балта, вони не були в силі рушити далі, між тим як червоні відділи вже входили у цей район. Добрармія зосереджувалася в районі Одеси, повністю здеморалізована та не здатна до бойових акцій. Обезсилена Галицька Армія опинилася в руках червоних. Розпочалися акти помсти з боку червоних – розстріли, обеззброєння, грабіж військового майна.
Бажаючи врятувати свої частини від повного знищення, командування Галицькою Армією примушено було вступити в переговори з червоними. Ці переговори закінчилися угодою, згідно з якою Українська Галицька Армія була перейменована на "Червону Українську Галицьку Армію" із введенням внутрішнього устрою з усіма атрибутами совєтської армії: інституту комісарів, стрілецьких рад та ін. Замість українського герба-Тризуба було введено "Червону зірку", а замість жовто-блакитного національного прапора – червоний. Галицька Армія примушена була стати інтернаціональною.
За цей час комендант генерал Микитка та його начальник штабу генерал Ціріц таємно вживали всіх заходів, щоб уникнути безпосереднього контакту з Червоною Армією, але їх заходи щодо переходу частин Галицької Армії через Одесу на Кубань разом з частинами Добрармії скінчилися невдачею. Невдалою була й спроба перевести армію на територію Румунії. Румунський Уряд категорично відмовив їй у тому. Довідавшись про ці заміри генерала Микитки, червона московська влада арештувала його та генерала Ціріца і вивезла у невідомому напрямку. Й до цього часу невідомо, що сталося з комендантом Галицької Армії та його начальником штабу. Всі дані кажуть за те, що десь по дорозі їх розстріляли.
Тим часом влада над Галицькою Армією перейшла до рук Революційного Комітету, до якого ввійшов генштабу полковник Шаманек, що був фактичним комендантом Галицької Армії. Разом з тим серед неї було закладено комуністичну партію Прикарпаття.
Під час цих пертурбацій до чистин поверталися вояки після видужання. Незважаючи на енергійну совєтизацию їх та пропаганду проти старшин, між останніми і стрільцями, за окремими винятками, залишилися найкращі стосунки. Вони розуміли один одного, бо їх з'єднувала спільна національна мета.
Між тим загострення відносин між Польщею і Совєтами з кожним днем зростало. Червона Армія з фронту Добрармії скеровувала вільні сили на захід, до кордонів з Польщею. Совєтський уряд, маючи на меті використати галичан для боротьби проти Польщі, вирішив створити з Галицької Армії три бригади, включаючи кожну з них до відповідної московської дивізії.
У березні 1920 року переформування було закінчено. Ті бригади являли собою таке:
І бригада: харчовий стан – 642 чоловіка командного складу і 6988 стрільців. Із них придатних до бою – 265 командного складу, 1007 стрільців.
II бригада: харчовий стан – 487 чоловік командного складу, 6243 стрільці. Із них придатних до бою – 136 командного складу і 1006 стрільців.
III бригада: харчовий склад – 356 чоловік командного складу і 3457 стрільців. Придатних до бою – 196 командного складу і 815 стрільців.
Усього в трьох бригадах:
Харчовий склад: 1485 старшин і 16 688 стрільців.
Придатних до бою: 579 старшин і 2928 стрільців.
У кінці березня бригади вийшли до призначених їм районів:
І бригада – в околиці Бердичева (до 44-ї совєтської дивізії)
ІІ бригада – в околиці Жмеринки (до 45-ї совєтської дивізії)
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Україна у війні за державність. Історія організації і бойових дій Українських Збройних Сил 1917-1921» автора Удовиченко О.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 38 Тернистий шлях Галицької Армії та її ліквідація“ на сторінці 1. Приємного читання.