Розділ 17 Бої Української Армії за оточення Львова.— Прибуття військової комісії Антанти.— Перемир'я.— Відновлення боїв.— Наступ польських військ з Перемишля на Львів

Бої Української Армії за оточення Львова.— Прибуття військової комісії Антанти.— Перемир'я.— Відновлення боїв.— Наступ польських військ з Перемишля на Львів

 Невдалі атаки українських частин на Львів в “чоло” за відсутності достатньої кількості піхоти і важкої артилерії примусило українське командування прийняти нове рішення: відрізати Львів від Перемишля, замкнути оточення Львова на заході. Хоч таке просте рішення давно вже напрошувалося само собою, як глянути на лінію фронту, однак за браком сил (адже Українська Галицька Армія перебувала ще в стадії своєї організації) таке рішення відкладалося.

З Перемишля до Львова йшли ворожі потяги з новими частинами, зброєю, харчами під охороною кількох бронепотягів. Незважаючи на всі зусилля українського командування та на активність партизанських відділів, що висаджували мости і колію, не пощастило-таки остаточно припинити рух по цій лінії. Отже, коли прийняти це рішення, то головним театром бойових подій стає терен на південь від Львова.

Польське командування, розуміючи всю вагу утримання залізничної колії Львів — Перемишль у своїх руках, зосереджувало значні сили в районі Городка для паралізування українських намірів. Українські частини почали перегрупування, готуючись до виконання свого завдання.

З метою відтягнути увагу українських військ від Львова 4 лютого польські частини розпочали наступ з боку Перемишля в напрямку на Самбір, але їх було відкинуто на попередні позиції.

В районі Сокаля на фронті 1-го корпусу йшли бої, але кожна сторона зберігає свої позиції.

У середині лютого 1919 року після жвавого перегрупування українські війська приступили до виконання основного свого завдання, а саме: перетяти залізничний шлях Львів — Перемишль і тим самим оточити Львів з заходу. Хоч підготовка до цієї операції не була остаточно закінчена, проте політичні обставини вимагали прискорення її. 18 січня 1919 року в Парижі мусила зібратись Мирна Конференція, а тому взяття Львова могло послужити значним фактором для успішної політичної праці української дипломатії.

Українське командування виробило такий план операції:

1) 3-у корпусу зайняти залізничну колію Городок — Судова Вишня.

2) 1-у корпусу атакувати ворога в районі Сокаль — Рава-Руська, виділивши частину своїх сил для демонстративного наступу в південно-західному напрямку — Львів — Яворів. Ці сили мали діяти в контакті з 2 корпусом.

3) 2-у корпусу залежно від успіху операцій 1-го і 3-го корпусів атакувати Львів.

Наступ українських військ ішов дуже успішно. Праве крило 3-го корпусу зайняло села Долиняни, Вовчухи, Бар, Довгомостиська (поміж Городком і Судовою Вишнею), дійшло до залізничної колії на один-півтора кілометра. Рух по цій залізниці було цілковито припинено. Контратаки польських військ відбито. Львів відтято від Перемишля.

На лівому крилі 3-го корпусу було спокійно. Як польські війська, так і українські не мали досить сил для ведення активних операцій на цій частині фронту. Під Львовом, на відтинку 2-го корпусу, йшли жваві бої.

На фронті 1-го корпусу в районі Сокаля також точилися жваві бої, але без рішучих наслідків з одного або іншого боку. На всьому польсько-українському фронті довжиною в 250 кілометрів йшла рішуча боротьба.

18 лютого українське командування одержало від представників Антанти телеграму з пропозицією припинити бойові операції, щоб уможливити переїзд членів міжнародної комісії з Перемишля до Львова. Припинення бойових операцій у такий момент було некорисним для українського командування, але 20 лютого вдруге одержано домагання антантської комісії, щоб командування Української Галицької Армії уможливило переїзд її зі Львова до Ходорова для переговорів у справі припинення війни. Причому зазначено було, що відкинення цієї вимоги буде трактуватися як ворожий акт проти держав Антанти.

22 лютого на станцію Ходорів прибула міжнародна комісія в складі представників Англії — генерала Картона де Віяра та полковників Моля і Сміса; представників Франції — генерала Бертелемі і майора Вікера; представників Італії — майора Стобіля і поручника Парголезі та представників Сполучених Штатів Америки — професора Лорда і поручника Фастора. Командуючий Українською Галицькою Армією генерал Омелянович-Павленко в своїх спогадах про нараду цієї комісії з українським командуванням пише:

“Генерал Бертелемі сказав: “Ми — чотири заступники держав Антанти (Англії, Америки, Франції й Італії) — заявляємо Вам, що 18 лютого звернулися до Вас з вимогою спинити бойові операції для полегшення прибуття нашої місії з Перемишля до Львова. Натомість ви відповіли генеральною битвою на всьому фронті. Ми питаємо вас: це є виклик супроти держав Антанти? Коли ні, то ми ставимо вам негайне домагання: припинити розпочату вами генеральну битву. На відповідь даємо вам 5 хвилин”.

На це командуючий Українською Галицькою Армією відповів: “Ні, оперативні обставини не дозволяють зробити це. Я тільки командуючий військами, а Уряд, що стоїть наді мною, може остаточно вирішити це питання”.

На диво, ця відповідь задовольнила заступників Антанти. Годинники, що тримали в руках деякі члени комісії, були сховані”.