Розділ 27 Ситуація в Україні до 22 серпня. — Плани червоного командування. — Бойові події на фронті Української Армії з 23 до 29 серпня. — Зустріч з Добрармією. — Вапнярська операція

Ситуація в Україні до 22 серпня. — Плани червоного командування. — Бойові події на фронті Української Армії з 23 до 29 серпня. — Зустріч з Добрармією. — Вапнярська операція

На Лівобережній Україні становище для червоних утворилося справді небезпечне. 12-а совєтська армія була розбита армією Денікіна та відходила на північ. Перехоплене повідомлення совєтського радіо від 12 серпня характерно передає становище на фронті: “Армія бєжіт, командний состав отсутствуєт, ми катимся, как яблока, неізвєстно, гдє остановімся”.

Добрармія розбила також червоних в Донецькому басейні та гнала їх на Харків — Курськ. Окремий відділ Добрармії під командою генерала Бредова йшов до Києва вздовж Дніпра.

16 серпня Добрармія вийшла на лінію Черкаси — Золотоноша. Кіннота Добрармії сфорсувала Дніпро в районі Катеринослава — Олександрівська і рушала на Знаменку. 21 серпня Терсько-Кубанська дивізія зайняла станцію Цвітково і висунула передові відділи на Білу Церкву та Христинівку.

Отаман Тютюнник з Христинівки висунув свої бронепотяги й авангард на Тальне — Шпола назустріч частинам Добрармії. Фактично залізничні шляхи для відвороту 14-ї совєтської армії на північ були відрізані.

На Херсонщині застряли три дивізії 14-ї армії: 58-а дивізія — в районі Херсон — Миколаїв, 47-а дивізія, що з Одеси перейшла до Бірзули, та, нарешті, 45-а дивізія з окремими відділами билася під Вапняркою проти групи полковника Удовиченка. Одночасно на Херсонщині та Катеринославщині з'явилася нова велика сила, шо складалася з усякого наброду під керівництвом анархіста Махна. Жодного ідейного почуття цей набрід не мав, але грабував та нищив усе, що було йому до вподоби, і в першу чергу — інтелігенцію. Махно не визнавав жодної влади. Банда Махна билася з усіма: з військами Денікіна, з українськими, з червоними. Численність її доходила від 10 000 до 12 000 люду. Махно мав свою піхоту, що пересовувалася на возах, кінноту і навіть артилерію. Завдяки рухливості маневрування банди Махна часом відбувалось із швидкістю до 100 кілометрів на день. Ця банда чимало шкоди принесла військам Денікіна, коли вони рухались на Катеринославщину та Херсонщину.

Саме в цей період, про який мовиться, Махно вступив у бій з 58-ю совєтською дивізією. Водночас наші повстанці на всьому Правобережжі нищать дрібні совєтські відділи й залоги. Для характеристики настрою серед червоних частин подаємо їхні радіозвіти (1):

“Радіотелеграма від 15 серпня з Миколаєва на адресу: Киев. Реввоенсовет 12-й армии, копия предсоветобороны Раковскому и Одесса Реввоенсовет Южной группы 12-й армии. Разложение частей в соприкосновении с повстанческими массами достигло максимума. Наводненные махновскими агентами, части боеучастка Кочергина с большинством командного состава перешли на сторону Махна. Штаб боеучастка захвачен махновцами. Кочергин тяжело ранен. Политком убит. Настроение частей, находящихся в Николаеве, махновское. Команда бронепоездов послала делегацию к Махно, захватила вокзал и штадив, собрала вооруженный митинг, требуя ареста штадива й присоединения к Махно. Отдан приказ о взрыве бронепоездов. Политком Михалевич”.

Під ударами Української Армії та армії Денікіна 16 серпня червоні розпочали евакуацію Києва, але залізничний шлях Київ — Ніжин перехопив повстанець Ангел. Для евакуації залишився єдиний вільний шлях Київ — Коростень — Мозир, по якому і йшли всі ешелони. Ситуація Червоної Армії стає загрозливою, але червоне командування енергійно намагається виправити її в корисний для себе бік.

Після розгрому Колчаківського фронту червоне командування перекидало вільні війська на фронт проти Денікіна та Української Армії. Червоні ставлять своїм завданням: зміцнивши своє праве крило, базуючись на залізниці Могилів — Гомель — Коростень, вдарити в ліве крило Української Армії назустріч південній групі 14-ї армії. Водночас з району Воронежа прорвати фронт Добрармії. Червоні сподіваються, що Українська Армія та денікінська врешті-таки дійдуть до збройного конфлікту між собою. Про цю ситуацію командування Української Армії докладно поінформувало прибулого до Дієвої Армії французького майора Сегане.

Наступ наших військ на всьому фронті продовжувався.

Західній групі полковника Вольфа поставлено нове завдання: захопити Коростень кіннотою, зруйнувати шлях Коростень — Мозир, а назагал забезпечувати ліве крило середній групі генерала Кравса. 2-й галицький корпус зосередився 26 серпня в районі Житомира, Січові Стрільці — в Звягелі, але взагалі ця група не виявила належної енергії. Січові Стрільці мали непорозуміння з польськими військами, які, наприклад, захопили обоз одного з полків, хоч потім і повернули його. Коростень залишився в руках ворога.

Середня група продовжує наступ на Київ. 3-й галицький корпус після сильного бою захоплює 24 серпня Фастів та, переслідуючи ворога, займає Васильків. 1-й галицький корпус зосереджується на залізниці Козятин — Фастів. Запорозький корпус іде на Білу Церкву, яку з боєм займає 24 серпня, але на другий день з боку Цвітково це місто атакують 3 полки червоних при підтримці бронепотягів. Запорожці за допомогою повстанців отамана Зеленого вщент розбивають червоних.

Східна група (5-а і 12-а дивізії) отамана Ю. Тютюнника займає Умань і Христинівку, а передовими частинами доходить до Сингаївки (в 10 км на північний схід від Шполи), але тут зустрічається з військами генерала Денікіна (Терсько-Кубанська козацька дивізія).

До цього часу з боку командування Української Армії не було жодного наказу про те чи інше ставлення до Добрармії, тому отаман Ю. Тютюнник прохає у командарма нагальних вказівок, чи армію Денікіна вважати за ворожу, чи за нейтральну. На це він одержує відповідь від командарма такого змісту: “До мого наказу поки що утриматися від бойових акцій проти Добрармії, але вишліть до них парламентарів, яким дайте завдання з'ясувати погляд добровольців щодо України і ставлення їх до наших військ”.

Вапнярська операція. У зв'язку з наступом армії Денікіна та захопленням нами залізничної лінії Вапнярка — Христинівка — Цвітково становище 45-ї совєтської дивізії було ніби безвихідне. З наближенням середньої групи до Києва та після відкинення червоних військ на північ для 45-ї дивізії залишалася проблема: або капітулювати, або прориватися чєорз Вапнярку на північ. Як видно, командування 45-ї дивізії вибрало останнє рішення та з цією метою відновило свої рішучі атаки проти групи полковника Удовиченка, що складалася з 3-і Залізної, 11-ї галицької бригади та 9-ї дивізії. Ворог б'є 9-у дивізію біля села Горячківка і майже цілком виводить з ладу один з куренів 11-ї галицької бригади, зі значними втратами відкидає 9-й полк (3-ї дивізії) від Баштанкова (що робив обхідний рух) та, нарешті, відштовхує 7-й полк, який через відхід 9-го полку був відрізаний. Командир цього полку після відважного бою виводить полк з небезпечного району до Ямполя на Дністрі. Ворог не використав у той же день сприятливої для нього ситуації і спинив наступ. На другий день усі полки 3-ї дивізії знову були вкупі, які переходять у наступ і в свою чергу б'ють ворога та займають станцію Кодима, що в 60 кілометрах на південь від Вапнярки. На допомогу 45-й дивізії з Одеси в район Бірзули прибуває 47-а совєтська дивізія.

Штаб Української Армії вирішує знищити Вапнярську групу ворога, для чого на підсилення групи полковника Удовиченка в район Тульчина переводить Волинську групу в складі двох дивізій. Ця група мусила ударити по правому крилу ворога, для чого через Жабокрич рушила в напрямку на Кодиму. Внаслідок цього маневру спільними силами двох груп — Волинської і полковника Удовиченка — ворога розбито. Нами захоплено до 1000 полонених, велике майно, 5 бронепотягів. Шлях до Одеси було звільнено.