Розділ «Про автора»

Олександр Іванович Удовиченко (20 лютого 1887, Харків - 19 квітня 1975, Ментенон у Франції) — військовий і громадський діяч, генерал Армії УНР, віце-президент УНР в екзилі (1954 — 61).

Старшина російської армії з 1908; закінчив Воєнну Топографічну Школу і курси Генерального Штабу при Миколаївській Військовій Академії в Петрограді. За війни адьютант штабу III Кавказького корпусу, згодом начальник штабу 21ої дивізій того ж корпусу.

У 1917 брав участь в українізації частин III Кавказького корпусу й очолював Українську корпусну раду. З жовтня 1917 — військовий радник С. Петлюри. На початку 1918 як начальник штабу Гайдамацького Коша Слобідської України відзначився у боях за Арсенал у Києві. З квітня призначений до Українського Генерального Штабу, в якому залишився й за гетьманату, підвищений у червні 1918 до рангу полковника. З листопада 1918 до березня 1919 — генеральний квартирмейстер Південно-західного фронту, у червні 1919 відзначився як командир Третьої Залізної Стрілецької Дивізії у боях під Вапняркою. У грудні 1919 потрапив у полон Добровольчої Армії Денікіна в Одесі, звідки втік і відновив Третю Залізну Стрілецьку дивізію, якою командував до відступу Армії УНР за Збруч (листопад 1920).

У польских таборах інтернованих підвищений до рангу генерала-хорунжого і виконував обов'язки генерального інспектора Армії УНР. 1924 переїхав з табору в Каліші до Франції, де включився в громадську і комбатантську працю: голова Товариства вояків УНР в еміграції, з 1953 гол. Европейської Федерації Українських Військових Організацій; міністр військ. справ Виконавчого Органу Української Національної Ради і віце-президент УНР в екзилі (1954 — 61).

Автор книг «Україна у війні за державність» (Вінніпеґ, 1954) і «Третя Залізна дивізія» (Нью-Йорк, 1971).

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!