Розділ 13 У кліщах між арміями Польською і Червоною.— Причина наших невдач.— Переорганізація армії

У кліщах між арміями Польською і Червоною.— Причина наших невдач.— Переорганізація армії

На початку травня 1919 року Українська Армія займала проти Червоної Армії приблизно такий фронт: від Дністра по Збруч до Волочиська, через Заславль до станції Шепетівка та далі через Корець на північ від Рівного до Луцька.

Проти поляків: від Луцька до Сокаля. Далі на південь ішов фронт Галицької Армії.

Червона Армія, вийшовши на Збруч, лінію колишнього кордону з Австрією, зупинила свій рух. Її сили були зосереджені в трьох групах на східному березі Збруча: 1 — Кам'янецька, проти Скали, 2 — в Гусятині, 3 — у Волочиську.

На західному березі Збруча проти цих груп стояли такі українські частини: 1 — в районі Скали — 3 стрілецька дивізія. 2 — проти Гусятина — піхотний відділ, зміцнений кількома сотнями частин Галицької Армії. З — проти Волочиська — невеликий відділ, який складався з різних частин, що відійшли після боїв із району Проскурова.

Від Волочиська до Заславля на фронті були невеликі відділи повстанців.

У районі Шепетівка — Рівне — Крем'янець — Броди, на лівому крилі Української Армії, було зосереджено решту сил її, що складались із двох дивізій корпусу Січових Стрільців і з решти військ північного фронту загальною кількістю до 8000-9000 багнетів.

Крім цього, на фронті проти поляків від Сокаля — Луцька далі на північ стояла Холмська група в складі 5000-6000 багнетів при 15—18 гарматах.

Оскільки Червона Армія додержувалася пасивної тактики на фронті по Збручу, обмежуючи свої дії боями місцевого значення, то бої на лівому крилі Української Армії були дуже запеклими. Червона Армія натискала міцними ударами один за другим, спрямованими проти українських частин, скупчених у районі Шепетівка — Рівне — Крем'янець. Українські частини несли великі втрати в людях, особливо в старшинах. Бракувало набоїв, які доводилося здобувати у ворога. Червоні переважаючими силами атакували рештки українських сил, намагаючись скоріше ліквідувати останній центр опору Української Армії. Ці нерівні бої точилися цілий місяць безперестанку. Крок за кроком українські війська примушені були відходити на лінію Броди — Крем'янець — Дубно — Рівне. Червона Армія захопила Крем'янець, але контратакою її відкинуто на схід від цього міста.

У середині травня 1919 року становище українських військ ще більше ускладнилось у зв'язку з наступом польських військ. У районі Володимир-Волинський — Ковель зосереджувалися прибулі з Франції війська генерала Галера в силі двох піших дивізій, одної бригади кінноти та достатньої кількості артилерії. 15 травня польські війська перейшли в наступ, маючи головний напрямок на Луцьк, який і зайняли 16 травня. Холмська група українських військ, утративши до половини свого складу і більшість артилерії, відступила на схід. Червоні безупинно наносили удари зі сходу, а поляки тиснули з заходу, посуваючись на Рівне і Броди.

Український Уряд і штаб армії примушені були покинути Броди та переїхати в Тернопіль. Усі українські сили лівого крила, що фактично були вже оточені, зосереджувалися вздовж залізничної колії Броди — Здолбуново.

Становище Української Армії було катастрофічним. Які ж були причини цієї катастрофи? Генерал Капустянський, займаючи тоді пост генерал-квартирмейстера штабу армії, у своїй книзі “Похід українських армій на Київ — Одесу в 1919 році” причину неуспіхів Української Армії характеризує так:

1. Політика поставила своїй стратегії непосильне завдання: одночасно вести боротьбу з двома ворогами, з яких кожний зокрема був сильнішим за Українську Армію. Більшовики — величезний соціальний чинник світового значення — базувалися на великій території з незмірним запасом людського контингенту. З ними ледве міг боротися антибільшовицький блок, що його підтримувала могутня Антанта. Такого ворога й одного було досить для молодої Української Армії. Другий ворог — Польща. За Польщею стояла Антанта. Вона постачала Польщі зброю, амуніцію, обмундирування, а врешті перевезла з Франції на український фронт корпус генерала Галера. У штабі Наддніпрянської Армії ясно уявляли собі неможливість успішно битися на два фронти, та не раз штаб висловлював думку про необхідність ліквідації одного з фронтів. Це питання не було розв'язане.

2. Політика не спромоглася відшукати жодного друга серед нейтральних держав. Через те не тільки постала цілковита ізольованість України в її боротьбі на два фронти, а навіть і фактична блокада її кордонів.

3. Відсутність повної аналогії між стремліннями українців у Галичині та Великій Україні. Галичани мають поляків за своїх найнебезпечніших національних і соціальних ворогів, тоді як українці з Великої України вважали головним ворогом Москву. Особисто Головний Отаман С. Петлюра бажав прийти до згоди з Антантою, але сума зовнішніх і внутрішніх впливів заважала йому в осягненні цієї мети.

4. Внутрішня боротьба українських політичних партій. Одні прагнули до порозуміння з більшовиками (ліві партії), другі — за спілку з Антантою, треті — наймолодші й гарячі — воювати з усіма, хто до України ставився вороже.

5. Українська Армія — молодий організм, що мав чимало дефектів, які важко було виправити під час безупинної війни.

6. Великий брак амуніції, обмундирування, зброї та ін.

7. За браком палива залізниці працювали надто слабо і не правлялися з оперативним перекиданням війська.