Розділ 31 Бої з Добрармією.— Галицька Армія.— Українська Армія відходить на захід

Бої з Добрармією.— Галицька Армія.— Українська Армія відходить на захід

У перших числах жовтня Добрармія перейшла в наступ проти Української Армії. Назустріч їй рушила Українська Армія. До 15 жовтня на всьому фронті велися жорстокі бої, які принесли низку поразок військам Добрармії. На правом крилі Запорозький корпус в районі Жабокрич відбиває всі атаки ворога.

В районі Бершаді 3-я Залізна дивізія в зустрічному бою вщент розбиває 5-у дивізію денікінців, яка складалася зі старшин. Група отамана Ю. Тютюнника, хоч і завдає кілька поразок ворогові і забирає в полон Сімферопольський полк, однак примушена була відійти до Христинівки. 1-й і 3-й галицькі корпуси відбивають атаки ворога.

Приблизно на 10 жовтня на всьому фронті Добрармія не змогла добитися перемоги, а, зі свого боку, дивізії Української Армії не в змозі були розбити ворога, але після 10 жовтня Цвітковська група Добрармії рішучим ударом відкидає на захід 5-у і 12-у українські дивізії та захоплює Христинівку і виходить на лінію річки Соб. 1-й і 3-й галицькі корпуси також відходять на лінію Соб. Для прикриття напрямку Христинівка – Вапнярка 3-я дивізія переходить з району Бершаді до Тростянця, передаючи свій відтинок фронту Запорозькому корпусові. Цвітковська група денікінців форсує річку Соб біля Ладижина, захоплює Гайсин та продовжує рух у напрямку на Брацлав, відкидаючи Волинську групу до Тульчина. Для прикриття Вапнярського залізничного вузла 3-ю Залізну дивізію перекинуто на схід від Тульчина на зміну Волинської групи, що мусила відійти в армійський резерв. Біля станції Клевань кінна дивізія ворога несподівано атакувала 9-й піхотний полк, що був в авангарді 3-ї дивізії, та порубала його майже повністю Командир цього полку полковник Євтушенко застрелився, не бажаючи попасти в полон.

Недивлячись на цю поразку, 3-я Залізна дивізія уперто боронить Тульчин, але через відхід Запорозького корпусу до Вапнярки штаб армії відводить цю дивізію до Журалівки (12 км від Вапнярки). До 15 жовтня перемога на всьому фронті була на боці Добрармії. Наступив холод, пішов сніг. Грунтові дороги настільки стали в'язкими, що навіть 12 коней не могли тягти польову гармату. Не могло бути мови про маневрування. 50 відсотків Української Армії були вражені тифом. Нерви вояків Галицької Армії не витримали. В складі її залишилося до 10 000 бійців. Командування її вирішило вступити в сепаратні переговори з командуванням Добрармії про припинення бойових операцій. Командування Добрармії, яке давно вже прагнуло до розчленування українських сил, охоче погодилося на переговори з Галицькою Армією. Ці переговори, врешті, скінчилися підписанням між командуванням Добрармії і Галицькою Армією такої угоди:

1. Галицька Армія переходить повним складом з етапними установами, складами і залізничним майном на бік російської Добрармії і віддається в повне розпорядження головного коменданта озброєних сил Півдня через коменданта військ Новоросійської області.

2. Під час перебування під згаданою командою Галицьку Армію не буде використано для боротьби проти армії отамана Петлюри; до часу одержання подальшого завдання Галицька Армія відводиться в запілля.

3. 3 огляду на відсутність території Галицький Уряд припиняє тимчасово свою діяльність і переходить під опіку російської команди Добрармії. Місце перебування Галицького Уряду – Одеса.

Цю умову остаточно підписано 5 листопада 1919 року. Галицька Армія вийшла з війни. Це була одна з трагічних подій збройної боротьби Української Армії. На полі бою залишилась тільки Наддніпрянська Армія, склад якої у зв'язку з пошестю тифу зменшився до 8000 - 10 000 бійців. Далі бойові події швидко ішли до розв'язки. Під ударами Добрармії лінія фронту на початку листопада проходила приблизно по лінії Жмеринка – Вапнярка, а далі з кожним днем відходила на захід. Фізичні сили Української Армії були остаточно зломлені, але дух був твердий. Рештки бійців, хоч і були босі, голі й голодні, але вирішили не здаватися на ласку ворога, а битися до останнього. Шляхи відступу Української Армії являли собою жахливу картину. На возах везли тисячі хворих на тиф, прикритих тільки дірявими шинелями. Важко хворих залишали на опіку селян, але й самі вони часто цілими родинами лежали в тифі. Військові частини зменшились у своєму складі; у сотнях залишалося від 5 до 10 бійців, а полки доходили до 50-60 багнетів. Усі бійці трималися до того моменту, поки тифозна гарячка не валила їх з ніг. З неймовірними зусиллями частини Української Армії, відбиваючись від ворога, що постійно насідав, відходили на захід до польського кордону. 22 листопада рештки Української Армії з боєм залишили Проскурів, а 26 листопада зосередилися в районі Старокостянтинова. Українська Армія була цілковито ізольована. З півдня і сходу по її слідах ішла Добрармія, з заходу – польські корпуси, а з півночі – Червона Армія. Становище нашої армії ставало трагічним і безнадійним. Перед нею були дві можливості: або здатися на ласку білих чи червоних москалів, або перейти кордон Польщі, де вона буде обеззброєною.

Командування армії тим часом вирішує відвести рештки дивізій у район Любара – Острополя. 1 грудня частини зайняли вищезгаданий район.