Розділ 18 Найвища Рада Мирної Конференції й Українсько-Польська війна. — Найвища Рада пропонує припинити бої в околицях Львова. — Наступ польських військ

Найвища Рада Мирної Конференції й Українсько-Польська війна. — Найвища Рада пропонує припинити бої в околицях Львова. — Наступ польських військ

Мирна Конференція, що відбувалася в 1919 році в Парижі, була єдиною авторитетною і рішаючою силою, від якої залежала доля поневолених народів, до яких належала Польща й Україна. Як польська, так і українська (від Галичини і Великої України) делегації вже були в Парижі, та кожна з них домагалась визнання незалежного існування своїх народів у тих політичних і етнографічних межах, які найбільше відповідали інтересам їхніх народів.

Українці чекали на справедливе вирішення їхніх домагань, хоч попередні переговори українських делегацій з державами Антанти (переговори в Одесі, Яссах, Парижі, комісія генерала Бертелемі) свідчили, що українці в їхніх національних прагненнях не знайдуть підтримки з боку Мирної Конференції.

Усе ж, недивлячись на це, українці вірили в справедливе рішення українського питання Мирною Конференцією, але ці сподівання швидко розвіялись, як дим.

З Франції на фронт Галицької Армії прямує польський корпус під командуванням генерала Галера.

19 березня 1919 року до командуючого Галицькою Армією генерала Омеляновича-Павленка наспіла телеграма з Парижа, підписана Вільсоном, Ллойд Джорджем, Клемансо і Орляндо, з пропозицією негайно спинити бої в околицях Львова. Така ж телеграма була вислана до генерала Розвадовського, коменданта Львова. Поки триватиме припинення бойових операцій, війська обох сторін залишаються на своїх позиціях. Комунікація залізницею між Львовом і Перемишлем залишається свободною з причини потреби щоденного заосмотрення міста Львова.

У телеграмі, між іншим, було зазначено: “Найвища Рада додає, що вона готова вислухати пропозиції щодо матеріальних і територіальних претензій обох сторін і посередничати в Парижі між українською і польською делегаціями або через посередництво відповідно до кваліфікованої репрезентації, на яку погодяться обидві сторони, з метою перейти від стадії припинення бойових операцій до стадії перемир'я. Вислуховування українських і польських представників щодо їхніх претензій залежить від формальної умови негайного припинення ворожих дій”.

У телеграмі вже не говорилось про “лінію Бертелемі”, а тільки про те, що обидві сторони залишаються на своїх позиціях. Це вже в очах українського командування було радісною надією на кращі перспективи.

Але до перемир'я не дійшло, бо польська делегація, що прибула до Хирова 27 березня, вимагала відходу Галицької Армії на “лінію Бертелемі”, з чим українське командування не могло погодитись. Через те бойові операції з новою силою розпочалися на всьому фронті.

Питання про заключення перемир'я протягом квітня і травня 1919 року виникало кілька разів. Так, 17 квітня голова польської делегації в Парижі Падеревський прийняв пропозицію Найвищої Ради щодо перемир'я, але, недивлячись на це, бойові операції все ж не припинилися. З травня командування Галицької Армії безпосередньо звернулося до командування Польської Армії з пропозицією заключити перемир'я, але відповіді не одержало.

13 травня 1919 року окрема комісія при Найвищій Раді у справі українсько-польської проблеми на чолі з англійським генералом Бота запропонувала українській делегації умови перемир'я і демаркаційну лінію, на яку мусила б відійти Галицька Армія та яка проходила значно далі на схід від лінії фронту, що її займала Галицька Армія. Недивлячись на очевидну невигоду цієї лінії, українська делегація прийняла її, але перемир'я не наступило. Не було перемир'я і далі, навіть тоді, коли Галицька Армія примушена була покинути рідні землі та відійти за річку Збруч.

Між тим на фронті Галицька Армія перейшла до активної оборони. Ініціатива й успіх переходять до Польської Армії. Українська Галицька Армія вичерпала всі матеріальні й політичні ресурси. Наступила криза. В квітні 1919 року на фронті 1-го корпусу полковника Микитки йдуть уперті бої в районі Сокаль — Рава-Руська. Хоч 1-й корпус тримається дуже уперто, але кілька селищ переходять до рук поляків.

На фронті 2-го корпусу під Львовом польська залога його енергійними ударами відкидає українські частини на кілька кілометрів на схід. Львів опиняється поза обстрілом української артилерії.

На фронті 3-го корпусу, на південь від Львова, точаться бої, однак ці бої не приносять жодних реальних наслідків тій чи іншій стороні.

У травні Польська Армія завдає кілька ударів, які остаточно розхитують лінію українського фронту. Становище Галицької Армії ускладнилося ще й тим, що частину своїх сил вона мала відправити на східний фронт проти Червоної Армії, яка відкинула частини Армії УНР на північ, у район Рівне — Дубно — Крем'янець, та підійшла аж до східних кордонів Галичини, себто — до Збруча.

Становище Галицької Армії стало занадто важким. Серед нестійкого її елементу виникла думка пропустити Червону Армію під Львів, але цю думку було відкинуто, як незгідну для честі Галицької Армії.

Польська Армія, значно зміцнившись, атакує Українську Армію на всьому фронті. З Франції на польський фронт прибуває добре вишколений і екіпований корпус генерала Галера. На фронті 1-го корпусу йдуть уперті бої. Наступ польських військ чергується з контратаками українських частин. 1-й корпус твердо тримає свої позиції, але на фронті на північ від Сокаля (Волинський фронт) польські частини (дивізія ген. Галера) форсували річку Стохід, 16 травня зайняли Луцьк та посувалися далі на схід у напрямку на Рівне. Перед загрозою обходу свого правого крила 1-й корпус примушений був 21 травня зайняти нову лінію оборони: Камінка-Струмилова — Стоянів.

Міцний удар Польська Армія спрямувала на фронт 3-го корпусу. 15 травня 4-а польська дивізія з району Мостиська в напрямку на Самбір атакує відтинок фронту 8-ї бригади, що в складі 4 куренів та 3 батарей займала фронт в 50 кілометрів, та відкинула її на річку Стрвяж.

Водночас 3-я польська дивізія повела наступ з боку Хирова. Група українських військ перед Хировом була відкинута до чеського кордону та під натиском поляків примушена була перейти на територію Чехії в районі Турки.