Розділ 19 Зосередження Галицької Армії. — Контрнаступ. — Розвиток його. — Останні змагання Галицької Армії та відступ за річку Збруч

Зосередження Галицької Армії. — Контрнаступ. — Розвиток його. — Останні змагання Галицької Армії та відступ за річку Збруч

Корпуси форсованим маршем у колонах відходили в “трикутник” для зайняття вищезгаданої лінії фронту. Становище було справді трагічним. З одного боку, на південь від Дністра була ворожа Румунська Армія, з фронту давила Польська Армія. Форсованими переходами Галицька Армія відірвалася від Польської Армії та протягом кількох днів втратила контакт з нею. З другого боку, остання поволі посувалася слідами Галицької Армії.

Це вже дало можливість кількаденного спочинку для Галицької Армії. Хоч багато вона втратила бійців за останній місяць, але все ж загальний склад її доходив до 30 000. В армії наступив моральний перелом у кращий бік. За цей час в командуванні армії сталися зміни, а саме: місце генерала Омеляновича-Павленка зайняв генерал Греків.

Значно гіршим був матеріальний стан армії. Всі склади з амуніцією залишились в руках ворога. Увесь запас гарматних і рушничних набоїв складався з того, що було на людях та при гарматах, але, недивлячись на це, в армії зміцнилася думка про необхідність подальшої війни, про виконання свого обов'язку до кінця. Що могла дати українцям така боротьба з Польською Армією? Боротися переважними втричі силами ворога, забезпеченого всіма матеріальними засобами, сподіватися на перемогу, на успіх у цій боротьбі було неможливим. Залишалася одна лише надія, яка ще не згасла цілковито в Галицького Уряду, — це віра в справедливе вирішення долі Галичини Міжнародною Конференцією. А тим часом треба було триматися хоч на клаптику своєї землі, поки Найвища Рада в Парижі не приступить до вирішення галицького питання. Ось що давало підставу для оптимізму і підтримувало моральний стан Галицької Армії. Думка про офензиву в самій армії вже цілком скристалізувалася.

8 червня 1919 року Галицька Армія переходить у рішучий наступ. Завзятий бій розпочався під Чортковом, а далі розгорівся і на всьому фронті. Польська Армія не сподівалася такого енергійного удару та примушена була відступати. Переслідуючи Польську Армію, Галицька Армія 20 червня вийшла на лінію Нараївка — Дунаїв — Зборів — Оліїв.

Перемога Галицької Армії викликала ентузіазм у населення. Тисячі добровольців вступали до армії, але через нестачу зброї більшість з охотників мусила повертатися додому.

24 червня 3-й корпус вийшов на лінію ріки Гнила Липа, а передові частини його сягнула річки Свірж. 2-й корпус вів бої за Перемишляни. 1-й корпус вийшов на лінію залізниці Броди — Красне. Львів був у 40 кілометрах від фронту. Але це був кульмінаційний розвиток наступу Галицької Армії. Праве крило Армії (1-й корпус) протягом двох тижнів пройшов з боями до 100 кілометрів. Армія видихалася, тоді як Польська Армія, скінчивши своє перегрупування, перейшла в контрнаступ. Цілий український фронт захитався. З усіх частин тільки й було чути: “Набоїв! Набоїв!” А набоїв не було. 28 червня Галицька Армія розпочала свій відворот у той же самий “трикутник”, з якого вона розпочала свій сміливий наступ.

Врешті, 13 липня командування Галицької Армії за посередництвом польського командування одержало з великими надіями очікуване рішення Найвищої Ради такого змісту:

“Для безпеки осіб і майна мирного населення Східної Галичини перед звірствами більшовицьких банд Найвища Рада Антанти і її союзників вирішила уповноважити провідників Польської Республіки продовжувати свої операції аж до річки Збруч. Це уповноваження ніяким чином не торкається тих рішень, що їх Найвища Рада думає прийняти в справі політичного становища Галичини”.

Галицький Уряд не мав ні засобів, ні сил далі продовжувати боротьбу з Польською Армією, тому вирішив відвести свої війська на територію Великої України. 16 липня Галицька Армія почала переходити через річку Збруч:

1-й корпус — на північ від Скали; 2-й — на відтинку Скала — Залуче; 3-й — на відтинку Залуче — Дністер.

На підставі повідомлень авторитетних осіб стан Галицької Армії після .переходу річки Збруч подавався ось як:

Начальний Вождь Галицької Армії генерал Михайло Омелянович-Павленко у своїй книзі “Українсько-Польська війна 1918-1919 років” подає, що “бойовий стан Галицької Армії ніколи не був вищий як 60 тисяч бійців”. (До цього числа треба додати майже 30 тисяч стрільців у запіллі).

Начальний інтендант Галицької Армії отаман Селезінка подає загальний стан Галицької Армії після переходу річки Збруч 16 липня 1919 року на Велику Україну 85 тисяч стрільців.

У “чотирикутнику смерті” на Великій Україні після всіх боїв і жахливих тифів чисельність Української Галицької Армії на підставі “Денника Начальної Команди УГА” з 21 січня 1920 року становила 1373 старшин і 20 576 стрільців.

Доля Галицької Армії була вирішена. Доля жорстока. Про неї та хресний шлях на Великій Україні буде сказано в наступних розділах.