Розділ «Подiї на Правобережнiй Українi»

У нiч на 28 (15) грудня частини 611-го полку в мiстечку Браїловi оточили та розброїли два батальйони 4-го гвардiйського Стрiлецького полку та 2-i батареї. Кексгольмський полк побоявся надати допомогу своїм товаришам. У цей час до активних дiй перейшов 612-й Гайдамацький полк, який почав тиснути на Гвардiйський корпус з боку Вапнярки (208,с.130).

Гвардiйцi вимушенi були повернутись до Жмеринки, де зайняти обороннi позицiї. Два українських полки на чолi зi смiливими командирами Пороховським та Дiдиком надовго вiдбили в гвардiйцiв бажання вдаватись до активних дiй проти Центральної Ради.

У цей же час до Рiвного, де розташовувався штаб та ВРК 11-ї армiї, прибув українiзований курiнь "Смертi" 102-ї дивiзiї, який називав тепер себе "Гайдамацьким куренем" (173,с.192). Гайдамаки зайняли ключовi установи Рiвного та виставили по мiсту караули. І, незважаючи не те, що вони так i не заарештували ВРК, цього на той момент було цiлком достатньо.

На Правобережнiй Українi з 29 (15) грудня 1917 року по 8 сiчня (26 грудня) 1918 року встановилося затишшя. Чим воно було викликане, нам не вiдомо. Українськi вiйська тiшились зi своєї короткочасної перемоги та продовжували розкладатись. Бiльшовики наполегливо шукали виходу. Їм потрiбно було створити на Пiвденно-Захiдному фронтi новий координацiйний центр. ВРК 8-ї армiї на це не надавався — був далеко та контролювався зукраїнiзованими вiйськами. ВРК 11-ї армiї був розгромлений. ВРК 7-ї армiї пiсля ганебної втечi 2-го Гвардiйського корпусу з-пiд Вiнницi знаходився в станi деморалiзацiї. Отже, лишався один Вiйськово-революцiйний комiтет Особливої армiї в Рiвному, на базi якого й можна було створювати новий, альтернативний українському, бiльшовицький штаб Пiвденно-Захiдного фронту. На чолi його планувалось поставити вже згаданого нами генерала В.Єгор'єва, який дуже лояльно ставився до росiйських бiльшовикiв. Щоб здiйснити цей план, ВРК Особливої армiї передав наказ своїм найнадiйнiшим вiйськам, 1-му Туркестанському збiльшовиченому корпусу, з району Луцька негайно вирушити до Рiвного. Цю авантюру бiльшовикам вдалося провернути досить успiшно. Пiд носом Гайдамацького куреня, що спочивав на лаврах, до Рiвного прибули пiдроздiли туркестанцiв.

У нiч з 8 на 9 сiчня (з 26 на 27 грудня) 1918 року змовники захопили українську раду Особливої армiї в числi 22 осiб до полону, без пострiлу роззброїли Гайдамацький курiнь та оголосили в мiстi радянську владу. Усi найактивнiши прихильники Центральної Ради вимушенi були на чолi з повiтовим комiсаром прапорщиком Ф.Сумневичем облишити Рiвне та попрямувати до Здолбунова з метою зорганiзувати там сили для контрнаступу.

11 сiчня (29 грудня) на станцiї Здолбунiв у 12 кiлометрах вiд Рiвного поодинцi почали збиратись вояки-українцi, вiльнi козаки, працiвники українських установ та iншi. З Бердичева разом зi своїми працiвниками прибув i український "командуючий" Пiвденно-Захiдним фронтом прапорщик Кудря. З усiх цих людей був створений загiн у силi до 150 осiб пiд командуванням сотника Григор'єва та прапорщики Фризiєра. Цей загiн у нiч на 12 сiчня (30 грудня) вирушив на Рiвне.

У той час у Рiвному, маєтку князя Любомирського, бiльшовики зiбрали свої сили — 200–300 воякiв-туркестанцiв, озброєних усiма видами зброї до броньовикiв включно. Вже iснував у Рiвному бiльшовицький штаб Пiвденно-Захiдного фронту на чолi з генералом В.Єгор'євим. Командування Особливої армiї перебрав на себе комiсар Раднаркому прапорщик Гусарський. Заарештованi члени української армiйської ради були вiдправленi до Луцької в'язницi. У Луцьку та околицях продовжували залишатись основнi сили 1-го Туркестанського корпусу.

Умови для вiдбиття Рiвного українськими пiдроздiлами були досить сприятливими. Ось що писав про подiї в Рiвному в нiч з 12 на 13 сiчня (з 30 на 31 грудня) Ф.Сумневич:

"Не доїжджаючи 4 кiлометри до Рiвного бiля села Басiв Кут, ми висiли з потягу й пiшли пiшки, розбившись пiд мiстом на 4 кольони, що кожна мала своє спецiальне завдання.

Я був у кольонi, що мала своїм завданням захопити штаб Армiї. Без особливих труднощiв удалося захопити штаб, арештувавши при цьому командира генерала Єгорова (В.Єгор'єва — прим. Т.Я.). Іншi кольони теж виконали своє завдання. Правда, кольонi, що мала здобути двiрець, не пощастило цiлком цього виконати. Арештований ще був тодi Ревком в числi 4-ох осiб на чолi з комiсаром Шпiгелем (йдеться про Гусарського — прим. Т.Я.) та забрали при цьому з Ревкому 5 мiлiонiв царських пятирублiвок, привезених напередоднi зi штабу Криленка на справу органiзацiї в Рiвному Штабу Пiвденно-Зазiдного Фронту" (198,с.240).

Однак подiї в Рiвному були вже не такi безкровнi, як писав Ф.Сумневич. Ось що, зокрема, писав про них колишнiй рiвненський вiльний козак М.Лисий, який знаходився в колонi, що захопила палац Любомирського:

"Пам'ятаю, коли ми постукали у стiни панцерникiв зi словами: "Виходь, хто там є" — озвалися голоси i за хвилину вийшли по двоє з кожного, здали нагани, лише один сказав, що вiн теж українець i стрiляти в українцiв не буде.

У той час iншi вiльнi козаки увiрвалися до примiщень i, штовхаючи прикладами, будили "товаришiв", щоб зараз збиралися до виходу i виїзду "домой". За якийсь час досить велика колона пiд ескортою вiльних козакiв маршувала до залiзничної станцiї Рiвне, де була наладована до нашого ж ешелону i вiдправлена на схiд.

Тепер ми мали примiщення, зброю i все, що мала охоронна частина "штабу особої", включаючи i панцернi авта.

Але це була лише половина дороги. Нашвидку перестроївшись, доозброївшись панцерниками, ми знову рушили до центру мiста, до головної вулицi — будинку штабу. Була 7–8 година ранку. Я зайняв мiсце на панцернику збоку, iншi на автi, а деякi йшли по боках вулиць. Досить грiзна колона рухалась помалу до центру мiста.

Але тут ми зустрiли вогонь з протилежного боку вiд штабу. Оборона була мiцна, я б сказав фахова. Тут тiльки я побачив, i то в перший раз, поранених i забитих. Знятий з авта, мiй товариш Михайло Головатенко, урядовець пошти, родом iз Чернiгiвщини, були й iншi, iмен яких я не знаю. Тут зав'язалася справжня фронтова вiйна. Центр мiста перетворився на справжнє поле бою, з успiхом то однiєї, то другої сторони" (161,с.202).

М.Лисий у подальшому помилково стверджував, що бої в Рiвному тривали кiлька днiв. Однак це повнiстю не вiдповiдає дiйсностi. 13 сiчня (31 грудня) все в мiстi й скiнчилося. Прапорщик Кудря, взявши полонених, серед яких були Єгор'єв та Гусарський, грошi та iнше, разом з бiльшiстю загону сотника Григор'єва вiдбув до Бердичева, а звiдти — до Києва.

У Рiвному залишилось всього кiлька десяткiв воякiв на чолi з прапорщиком Синельниковим та Ф.Сумневичем.

Однак бiльшовики були настiльки приголомшенi подiями, що не наважувалися зi зброєю в руках виступити навiть проти таких мiзерних сил українцiв. Інiцiативу до своїх рук знов узяв Вiйськово-революцiйний комiтет 7-ї армiї. Того ж дня до Рiвного для мирних переговорiв вiн надiслав члена розгромленого ВРК фронту Кiквiдзе. У переговорах пройшла уся новорiчна нiч з 13 сiчня (31 грудня) на 14 (1) сiчня 1918 року. Цi переговори мали такi результати:

1. Припинення з обох бокiв вiйськових операцiй на 48 годин;