Розділ «V. САР'ЯГН»

– Щоб за одну нiч оцей луг викорчував, виорав, пшеницi насiяв, викосив, у скирти склав i щоб таки у ту нiч з нового врожаю спiк паляницю i на стiл поклав.

Сiв Сар'ягн бiля кринички та й зажурився. А наречена з води його запитує:

– Чого журишся, Сар'ягне?

Розказав вiн їй свою скруту, а наречена йому i говорить:

– Навiщо ж ти, Сарме, з тою бабою угоду склав, навiщо ти рiшення приймав, не звернувшись з молитвою до Ягни? Тепер ми потрапили у залежнiсть вiд Лихої сили, i важко нам буде вирватись. Але ти забувся, що треба тобi поцiлувати воду.

Тут Сар'ягн про свою спрагу згадав, воду поцiлував i напився. Вийшла з води бiла Лебiдка, стрепенула крилами i стала прекрасною дiвчиною.

– Тепер, Сар'ягне, лягай спати, до далекої дороги вiдпочивати.

Як Сарм заснув, вона в долонi плеснула: той луг трiщить-лущить, на тiм мiсцi ореться, пшениця сiється, на тому вже дозрiває, на тому молотиться i мелеться… I до свiтанку спекла Лебiдка паляницю та й дала Сармовi. Вiн принiс паляницю до Лихої сили в хату i на стiл поклав. Вона й каже:

– Ну, якщо ти справився, гляди ж, щоб i друге дiло зробив: щоб ти за нiч оту гору розкопав i тудою рiчка Дон потекла. А коло Дону побудуй комори, щоб байдаки до берега приставали i щоб ти ту пшеницю повантажив.

Пiшов Сар'ягн знову до кринички. Просвiтилась, засяяла вода у криничцi, з'явилась на водi бiла птиця Лебiдь з бiлим лотосом iз золотою короною на чолi. Стрепенула крилами i стала вродливою дiвчиною. Затремтiло Сармове серце, i вiн кинувся, щоб її обняти-поцiлувати, а вона йому:

– Зачекай, Сарме, ще ти Лихiй служиш, ще ти в наймах тужиш, ще мене не торкайся. Говори, яке твоє друге випробування.

Сарм їй розповiв. Лебiдка каже:

– Лягай вiдпочинь, бо скоро нам додому вирушати.

А сама в долонi плеснула. Та гора розкопується. Дон туди тече, коло нього комори будуються, пшениця на байдаки вантажиться. Подивилась уранцi Лиха, що все зроблено, як вона загадувала, тодi загадує втретє:

– Щоб ти у цю нiч зловив золотого Зайця.

Запитала у нього Лебiдка, що загадано. Вiн на неї подивився, а вона така гарна-гарна. З того часу повелася в українцiв приказка: така гарна, хоч води напийся. Розказав їй Сар'ягн загад.

– О, це вже не жарти. Це Лиха загадала, щоб ти спiймав самого Леля. А це грiх. Хiба я прикинусь Зайцем, а ти мене принесеш i покладеш на стiльцi. Тiльки не вiддавай їй у руки, бо як вiддаси, то вона мене впiзнає, i будемо у неї вiчними наймитами – i ти, i я.

Так вони i зробили. Поклав вiн Зайця на стiлець та й пiшов. Тiльки Лиха з хати, а Заєць знову перекинувся дiвчиною та за Сармом. Почали вони удвох тiкати. Бiжать та й бiжать, коли це Лиха побачила, що немає Зайця, здогадалася про все i послала свого чоловiка наздоганяти. Тодi дiвчина й каже:

– За нами погоня! Я перекинуся пшеницею, а тебе зроблю дiдом та будеш стерегти мене. Як буде Лихий питати тебе, чи не бачив молодця з князiвною, то ти скажеш, що тодi йшли як оця пшениця сiялась.

Коли це Лихий летить та й питається в дiда: