Розділ «Р. Коваль. Як народилася ця книга»

Звичайно, що читачеві зі Східної України особливо цікаво буде читати сторінки про перебування гуцулів на Великій Україні, їхні враження і погляд на нас. Деталі стосунків висвітлено в "Одному спомині" Михайла Горбового. Виявляється, що й до стрілецьких рядів голосилися наддніпрянці, невдоволені порядками в Армії Української Держави. Горбовий згадував: "Не раз до стійкового чи так-таки до звичайного стрільця підійде їхній гурт і зі сльозами в очах просять:

— Прийміть нас до своєї частини! Та ж у вас за саму команду, за саме те рідне слово варто вже служити. А ми що? Ніби українська армія, команда московська, старшини московські, до того тепер вони в ім'я "гетьмана України" ще гірше поводяться з нами, як за царських часів. Просто чоловік не знає, кому служить!

На жаль, Українські січові стрільці були в таких умовах, що годі було й думати про приняття до своїх сотень отих щирих борців, наших степових братів… Як прикро було дивитися на їхній біль, з яким вони вертали до "своїх" частин із любої розмови з нами! І нас рвало обурення, коли ми бачили, що з того народу можна створити прекрасні боєві власні сили, що він рветься до свого війська, а тут московсько-німецький ставленик, "гетьман", припиняє творення українських військових частин, заводить московщину та деморалізує народ".

Отут, на мій погляд, Горбовий втрачає об'єктивність. Бо не гетьман запросив німців в Україну. Це зробила Центральна Рада. 1 добре зробила! Адже німці разом із запорожцями Болбочана вигнали з України більшовиків. Але Центральна Рада виявила повну нездатність у побудові Української держави. Що й казати, лише силою обставин змушена була проголосити її 22 січня 1918 року (у програмах урядових партій Центральної Ради навіть не було декларації про необхідність її побудови). Саме Центральна Рада майже весь революційний 1917-й проводила промосковську політику, була філією Тимчасового уряду, отримувала від нього заробітну плату, а відтак і була, якщо використовувати термінологію Горбового, отим "московсько-німецьким ставлеником". Звичайно, є що закинути і гетьманові. Але він, попри свою залежність від величезного німецького війська, яке запросила Центральна Рада, і московського оточення, в якому виріс, відновив гетьманську традицію, проголосив Українську Державу і як міг творив її. Але українці в цьому йому не допомагали, а лише розхитували, розхитували її основи…

"Гвардія Вишиваного"

Уже на Великій Україні гуцули ближче пізнали австрійського архікнязя Вільгельма Франца фон Габсбурга-Лотрінґена, а по-стрілецькому — полковника Василя Вишиваного. Про нього є коротка згадка в одному з неопублікованих щоденників Горбового за 1918 рік. "17.VI. прийшов до нас в кімнати архикнязь Вільгельм і дуже собі хвалив стрільців, — писав Михайло Горбовий. — Видно по нім, що має бути добрий чоловік".

Гуцули полюбили архікнязя, і він усім серцем полюбив верховинців. Не дивно, що вже 1918 року Гуцульську сотню УСС стали неофіційно називати "гвардією Василя Вишиваного". У цьому ж щоденнику Михайло Горбовий зазначав: "31.VII. Є чутка, що архікнязь Вільгельм має бути Гетьманом України".

З того ж щоденника довідуємося, що Горбовий від 21 червня "повнив службу сотенного санітара", а 7 серпня наказом його приділено до польової жандармерії. Можливою причиною переходу у жандармерію було невдоволення порядками, які запанували в УСС. "3.VIII. Зістало іменованих кілька старих стрільців на старшину. Та то би було нічого. Але що по більшій части зістали іменовані новобранці з 1918 року, то вже забагато свинства, щоб він мене вчив. Не знаю, чи є такий, що на моїм місці зніс би то. Прийдеться піти де до гайдамаків абощо".

Зрозуміти Горбового можна, адже він зголосився у стрілецькі лави ще в серпні 1914 року, пройшов усі кампанії і, звичайно, таким заслуженим воякам (їх називали "стара война") важко було змиритися з тим, що ним командуватиме новобранець.

2 жовтня Михайло Горбовий отримав двотижневу відпустку і через Бірзулу та Кодиму вирушив додому. Цього ж дня Кіш УСС виїхав до Вижниці, Вишкіл — до Кіцмані, а Легіон — до Чернівців. Зі щоденника довідуємося, що 7 жовтня Горбовий усю ніч прочекав на поїзду Жмеринці. Потяги тоді вже ходили із запізненням, бо на залізницях почастішали диверсії. Із пригодами доїхав Горбовий до Проскурова, куди вже долітав вітер з верховинських верхів… 8 жовтня Горбовий нарешті повернувся додому, але відпочивати не довелося — гаряча починалася пора.

Ось фрагмент його неопублікованого щоденника: "19.Х. проголошуюту Львові Українську Державу у рамках Австрії поки що. Населення з того незадоволене. 26.Х. Збори у Косові. Вибір повітового отамана п. Устияновича, відновлення січі і повітового коша". У цих подіях Горбовий бере живу участь. 27 жовтня на доручення повітового отамана Івана Устияновича Горбовий іде до Вижниці в Кіш УСС до кошового Никифора Гірняка. У Коші Горбовому продовжили відпустку на три тижні. Мету — підготовку до перебрання влади в Косові — приховали. З Вижниці Горбовий повіз у Косів фірою "пожарничі прилади", насправді — зброю. Переворот у Косові та Косівському повіті "відбувся в найкращому порядку".

Як помічник повітового отамана Горбовий взявся "змінювати по селах цивільну владу (війтів, уряди громадські), настановляти своїх щирих, свідомих людей". Організовував і відділи міліції для підтримання ладу і порядку.

Деякі дослідники стверджують, що Михайло Горбовий воював ще й у Галицькій армії. Підтверджень цьому я ніде не знайшов. Зате з'ясував, що рештки Гуцульської сотні УСС брали участь у перебранні влади у Львові в листопаді 1918 року, а потім стали зародком Гуцульського куреня Галицької армії. За героїзм і мужність, виявлені в боях під Львовом, військовий міністр ЗУНР Дмитро Вітовський нагородив Гуцульський курінь, а відтак і його стрільців, найвищою відзнакою — їх було піднесено "до гідності лицарів"…

Працюючи над цією книгою, переконався, що боротьбу січових стрільців та Галицької армії дбайливо відтворено і систематизовано, — окрім історії Гуцульської сотні УСС, Гуцульського куреня УГА та інших гуцульських вояцьких формацій. Цей високий рівень впорядкованості фотографій, документів і спогадів лише підкреслює важливість спроб висвітлити історію Визвольної боротьби на Великій Україні.

Пласт у Косові

Рукопис "Пласт у Косові на Гуцульщині" десятиліттями чекав свого шансу на публікацію. І лише 1970 року в Америці його видано в серії "Матеріяли до історії Пласту". У вступному слові керівник Пластового музею у Клівленді Леонід Бачинський зазначав: "На заклик Верховної Пластової Команди у Львові пл. сен. Михайло Горбовий, засновник і провідник Пласту в Косові, докладно списав історію постання й діяльности пластових куренів у тому містечку. Один примірник рукопису М. Горбовий зложив у архіві Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, а точний його відпис вислав дня 12 березня 1926 р. своєму косівському землякові в ЗСА п. Петрові Мартинюкові".

Надсилаючи рукопис, Горбовий написав і листа. "Знаючи Вашу прихильність і щире відношення до пластової ідеї, - звертався він до П. Мартинюка, — хочу дати Вам змогу пізнати, що ми не даром живемо на світі. В залученому рукописі є образ нашого життя і праці. Я хотів, щоб Пласт за океаном знав про нашу працю в краю та щоб був між нами тісний зв'язок. А нам нелегко працювати. Шкільна (польська) влада заборонила пластовим шкільним відділам вживати назву "курінь", мати свого патрона, не дозволяє мати свої домівки, відбувати пластові заняття поза школою і т. д. А самі будують під Говерлею доми для своєї молоді. Але ми не даємося…"

Петро Мартинюк почав збирати кошти для Пласту в Косові серед косівчан, які опинилися у США. Організував комітет у м. Пассейку (штат Нью-Йорк), очолив його і кілька разів надсилав гроші — на будову домівки, організацію килимарні, сиротинець у Косові та інші потреби. А 1929 року приїхав до Косова. Разом з Горбовим відвідав пластові табори на Соколі в Карпатах. "Він виніс враження, — згадував Леонід Бачинський, — що для такої ідейної молоді ніхто не повинен жалувати труду".

35 років зберігав Петро Мартинюк хроніку "Пласту Косові". Коли ж по "великому переселенню" 1948–1952 років Пласт відновив свою діяльність у США, він передав рукопис Северинові Левицькому, з яким познайомився на Соколі. Бажання допомогти видати цей унікальний твір Михайла Горбового виявив 34-й курінь Уладу пластунок юначок ім. 500 героїнь Кінгіру в Сиракюзах, штат Нью-Йорк. І здійснив задум 1970 року. А вперше на рідних землях цей твір видається 2009 року. Отакий тривалий шлях української правди до свого народу!

"Пласт у Косові був наділі не тільки клітиною пластової організації, але прямо способом життя гурту української молоді, яка, натхнена своїм провідником, дослівно вводила в життя пластову ідею. В тому лежить неоціненна вартість цієї хроніки…" — писав 1 квітня 1970 р. у Детройті пластун сеньйор Осип Бойчук. Я би додав, то цей спомин є вироком полякам, які, бажаючи поневолити українців, забороняли їм творити навіть дитячі організації, переслідували дітей за їхнє бажання бути в українському гурті.

Арешти Михайла Горбового

Його карали кількаденними арештами ще 1918 року в УСС — за спроби добитися справедливості й товариськості старшин, за виступи проти надуживань із боку деяких командирів, зокрема проти реквізиції старшинами коштів стрільців.

29 квітня 1920 р. Горбового вперше арештували поляки, інкримінувавши участь у гуцульському повстанні. Карався він півтора року, про що через 10 років розповів на сторінках газети "Громадянський голос".