Розділ «Вступ»

Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

«Від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці уздовж континенту опустилася залізна завіса», — заявив 1946 року Вінстон Черчилль у Фултоні (штат Міссурі), в серці іншого континенту. «Залізна завіса», що розділяла Європу на дві частини — західну і східну, стала найуспішнішим риторичним новотвором у його політичній кар’єрі. Наступні пів століття ця завіса залишилася найважливішим структурним розламом у свідомості й на карті. Карту Європи, з її численними країнами і культурами, було позначено цією ідеологічною заслоною, що пролягла континентом під час холодної війни. За словами Черчилля, «тінь упала на країни, донедавна осяяні перемогою союзників»; ця тінь також відбилася на карті, забарвлюючи землі за «залізною завісою» у сутінкові кольори. У цих сутінках можна було малювати будь-які нещастя, неприємності та страхи, і водночас вони звільняли від необхідності вдивлятися надто прискіпливо, дозволяли навіть відводити очі, адже що можна розгледіти крізь «залізну завісу», крізь сутінки, які оповили її?

Землі за «залізною завісою» Черчилль означив як «ці східні держави Європи». Тепер усі вони опинилися «у тому, що я змушений назвати радянською зоною», і в усіх цих державах комуністичні партії намагалися запровадити «тоталітарний контроль». Та попри це лінія від Щецина до Трієста не була ідеальним кордоном цієї зони, тож Черчилль визнав один виняток: «Лише Афіни, Греція, з її невмирущою славою, залишаються вільними». Щодо решти «східних держав», то, (25) з одного боку, Черчилль визнавав, що «безпека цілого світу вимагає нової європейської єдності, й жодної нації не можна назавжди вилучати з неї». З другого боку, існували вагомі підстави, аби прийняти, схвалити й навіть підсилити дедалі очевидніший поділ. «У країнах, які опинилися перед залізною завісою, що розітнула Європу, існують інші підстави для занепокоєння», — констатував Черчилль, з самого початку не маючи сумнівів щодо того, які саме країни перебувають «перед» він згадав про Італію та Францію — і яким випало залишитися «позаду». Він побоювався політичної інфільтрації та ідеологічного зараження, адже навіть у Західній Європі «комуністичні партії або п’яті колони стають дедалі сильнішою загрозою для християнської цивілізації» 1. Впродовж холодної війни «залізну завісу» сприймали як карантинний бар’єр, що відокремлював світло християнської цивілізації від сутінків, і ця концепція передовсім була виправданням неохоти вдивлятися у землі позаду неї.

Фултонська промова Черчилля виявилася пророчою, ставши наріжним геополітичним фактом міжнародних відносин. Історики холодної війни наступних поколінь, як-от Волтер Лафібер і Даніел Єрґін, намагалися відповісти на запитання: Черчилль просто передбачив нову геополітичну ситуацію чи його провокаційна фултонська промова сама спричинилася до ідеологічного поділу Європи, прискоривши кристалізацію кордонів? З опублікованих мемуарів самого Черчилля випливає, що він аж ніяк не був стороннім спостерігачем того, що випало на долю «східних держав Європи», а активно допомагав ділити континент і розвішувати завісу. Ще 1944 року, за два роки перед тим, як Черчилль у супроводі Гарі Трумена вирушив до Фултона попереджати світ про комуністичні сутінки, він у Москві зустрівся зі Сталіним, аби домовитися про повоєнний поділ сфер впливу в тих-таки «східних державах». На аркуші паперу Черчилль запропонував Сталінові 90 % Румунії, 75 % Болгарії, 50 % Угорщини та Юґославії, але лише 10 % Греції з «її невмирущою славою». Черчилль тоді порадив цей аркуш спалити, але Сталін запропонував зберегти його.

1989 року у Східній Європі відбулося декілька пов’язаних між собою революцій, унаслідок яких повоєнні комуністичні режими було повалено й замінено. Політичні зміни принесли (26) демократичні вибори, відкритість до ринкового капіталізму, свободу пересування, виведення радянських військ і, нарешті, скасування Варшавського договору в 1991 році. Саме Варшавський договір та його аналог у Західній Європі НАТО з 1950-х років визначали військовий поділ Європи впродовж холодної війни, розколовши континент на два ворожі табори. Крах східноєвропейського комунізму у вирі революцій 1989 року та кінець холодної війни позбавили сенсу всі узвичаєні терміни, які виражали різкий поділ Європи на ворожі половини: Черчиллеві «залізну завісу», «зону радянського впливу» та «зловісну тінь». Лінія поділу Європи раптово зникла, стерлася, відійшла в минуле, а половинки знову об’єдналися в один континент. Ці події сталися наче грім серед ясного неба. 1988 року я разом із групою американських професорів побував у Польщі на зустрічі з польськими вченими. Ми обговорювали, що значить для Східної Європи заплутана й незрозуміла радянська гласність. Наші спільні теоретичні міркування завершилися численними рефлексіями, аналізами, парадоксами, передбаченнями й вироками, щоправда без жодного натяку на революційний вибух наступного року. Ані я, ані будьхто з моїх колеґ не мав найменшого уявлення про те, що таїло в собі найближче майбутнє. Ніхто не здогадувався, що гласність матиме таке величезне значення для самої ідеї Східної Європи як окремої геополітичної одиниці, яка через рік стала сумнівною і двозначною.

Революція 1989 року у Східній Європі значною мірою перекреслила спадок половини століття і спричинилася до переосмислення Європи як цілого. На настінних картах Європа завжди була різнокольоровим континентом, мозаїкою численних держав; на інших картах — у нашій свідомості — темна риска «залізної завіси» відділяла «світло» перед нею від «сутінків» позаду неї. Ці карти слід виправити й переглянути, але проблема полягає в тому, що вони надто глибоко вкоренилися, тому позбутися їх не так легко. У 1990-х роках італійці роздратовано депортують албанських біженців: «Albanesi, no grazie!» — говорилося в настінних графіті. Німці зустрічають відвідувачів із Польщі брутальним насиллям і неонацистськими демонстраціями, а східноєвропейських туристів свавільно зупиняють і обшукують у паризьких крамницях за (27) підозрою в крадіжці. Державні діячі, що колись закликали до європейської єдності, тепер відводять очі, аби не бачити облоги Сараєва, наче це відбувається на якомусь іншому континенті. Це відчуження є почасти наслідком економічної нерівності між заможною Західною Європою та злиденною Східною, але така нерівність неминуче огортається заплутаним мереживом культурних забобонів. «Залізну завісу» знято, але тінь залишилася.

Тінь залишилася, бо ідея Східної Європи збереглася — навіть без «залізної завіси». І не лише тому, що нелегко позбутися інтелектуальних побудов півсторічної давнини; річ передусім у тому, що сама ідея Східної Європи народилася задовго до холодної війни. Черчиллів яскравий образ «залізної завіси» виявився могутнім і переконливим завдяки тій влучності, з якою він описував виникнення радянської зони впливу як міжнародний катаклізм історичних масштабів. Однак за влучністю та проникливістю Черчиллевого образу ховалося дещо, що й робило його настільки могутнім, — відбитки інтелектуальної історії, в ході якої було винайдено ідею Східної Європи задовго до самого Черчилля. Проведена Черчиллем демаркаційна лінія «від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці» з’явилася на карті ще два сторіччя тому, за часів його найзнаменитішого предка, войовничого герцоґа Мальборо. «Залізна завіса» бездоганно збіглася із передущим пластом майже забутим, знехтуваним або витісненим, — на якому попередня епоха історії ідей уперше поділила континент, породивши розділення Європи на Західну та Східну.

Це розрізнення старше за Черчилля і холодну війну, але, безумовно, його витоки не губляться у темряві віків. Воно не було ані природним, ані первобутним, позаяк постало в результаті акту культурної творчості, інтелектуального виверту, ідеологічної корисливості та самореклами. Черчилль вирушив до Фултона, аби створити враження, що він іздалеку, з достатньої перспективи добачає поділ Європи. Проте початковий поділ був цілковито внутрішньоєвропейським творінням. Сама Західна Європа у XVIII столітті — в епоху Просвітництва — винайшла Європу Східну яко свою доповнювальну половину. Саме Просвітництво з його інтелектуальними (28) центрами у Західній Європі виплекало й привласнило неологізм «цивілізація», а цивілізація, своєю чергою, на тому самому континенті знайшла свій додаток у безпросвітному краї відсталості й навіть варварства. Так винайшли Східну Європу. Починаючи з XVIII століття ця напрочуд живуча ідея здобула надзвичайний вплив, щільно припасувалася до риторики й реалій холодної війни і вірогідно переживе крах комунізму як частина публічної культури та притаманних їй ментальних карт. Аби почати розуміти і долати ідею Східної Європи, мусимо вивчити складний історичний процес, у результаті якого вона вкоренилася у нашій культурі.

За часів Відродження засадничий поділ Європи проходив між Півднем і Північчю. Міста-держави Італії були незаперечними центрами мистецтва й освіти, живопису і скульптури, риторики й філософії, не кажучи вже про фінанси і торгівлю. Італійські гуманісти не вагалися проголосити свою культурну зверхність, що найвідвертіше висловив Мак’явеллі у знаному закликові «звільнити Італію від варварів», останній частині свого «Державця». Він мав на увазі віхову для флорентійців та більшості італійців подію тих часів — вторгнення 1494 року французького короля Карла VIII до Італії, яке започаткувало період «варварських» вторгнень із півночі й поклало кінець кватроченто — добі найвищого розквіту італійського Відродження. Ще боліснішим ударом стала катастрофа наступного покоління — захоплення Риму німецькими вояками імператора Священної Римської імперії Карла V. На власних очах італійське Відродження зазнавало руйнації під ударами північних варварів, а добре обізнані з класичною старовиною гуманісти могли порівнювати захоплення Риму німцями 1527 року із загарбанням Риму готами року 476, щоб ще раз переконатися, в якій стороні світу розташовані природні землі варварів. І давні римляни, й італійці часів Відродження читали Тацитові фраґменти про германців, довідуючись із них про людей, що приносили людські жертви, одягалися в шкури диких тварин і загалом вирізнялися віддаленістю від культури. «У перервах між війнами вони частину часу відводять на полювання, але переважно байдикують, думаючи лише про сон і їжу» 2. Тацит знав, що далі на схід мешкають інші варварські племена, сармати і даки, але найбільше його (29) цікавили германці на півночі, і таке класичне бачення світу якнайкраще пасувало поглядам італійців епохи Відродження. Мак’явеллі вхопився за староримське бачення з такою самою рвучкістю й риторичним пристосуванством, що й Черчилль, котрий використав просвітницьке бачення для обґрунтування «залізної завіси».

Самоочевидна для стародавніх римлян і зручна для італійців доби Відродження поляризація Європи на Італію та північних варварів дожила до XVIII століття яко риторична форма. Вільям Кокс, видаючи 1785 року свої «Мандри до Польщі, Росії, Швеції та Данії», все ще підсумовував свій досвід як «мандри по північних королівствах Європи» 3. Проте ця географічна перспектива в очах сучасників помалу застарівала, аж доки інтелектуальні зусилля Просвітництва не увінчалися переорієнтацією осі континенту, яка тепер породила Західну та Східну Європу. У свідомості сучасників Польща й Росія більше не належали до однієї когорти зі Швецією й Данією, а натомість долучалися до Угорщини і Богемії, балканських земель Османської імперії і навіть Криму.

За кілька століть від Ренесансу до Просвітництва культурні й фінансові центри Європи перемістилися з Риму, Флоренції та Венеції, з їхніми скарбами і скарбницями, до динамічніших на тоді Парижа, Лондона й Амстердама. Вольтер бачив Європу з Парижа XVIII сторіччя зовсім по-іншому, ніж на неї дивився із Флоренції Мак’явеллі у XVI столітті. Саме Вольтер був у передніх лавах філософів-просвітителів, які розвивали й артикулювали власний погляд на Європу, дивлячись із заходу на схід, а не з півдня на північ. Ось так вони здійснили концептуальну переорієнтацію Європи, передавши нам її у спадок, через що ми тепер дивимося на Європу їхніми очима; чи, радше, ми пасивно успадкували Європу, яку вони активно переглянули. Так само як нові центри Просвітництва замінили старі осередки Відродження, колишні варварські та відсталі землі перемістилися з півночі на схід. Просвітництво мусило винайти Західну Європу та Східну Європу одним махом як взаємодоповнювальні поняття, означивши одну через протиставлення і суміжність із іншою.

Подорожі із Західної до Східної Європи відіграли вагому роль у концептуальній переорієнтації континенту. Землі (30) Східної Європи у XVIII сторіччі були досить маловідомі й рідко відвідувані, тож у свідомості кожного мандрівника містилася нерозкреслена ментальна карта, яку він міг вільно доповнювати коментарями, прикрашати, уточнювати й переукладати. Головними операціями цього ментального картографування були об’єднання і порівняння — умоглядне об’єднання земель Східної Європи у зв’язну цілісність та їх порівняння із землями Західної Європи, щоб таким чином встановити поділ континенту за рівнем розвитку. Моя книжка починається з історії подорожі графа де Сеґюра, одного із французьких героїв американської війни за незалежність, котрий узимку 1784–1785 року перетнув Східну Європу, прямуючи до Санкт-Петербурґа, щоб виконувати там обов’язки посла Франції при дворі Катерини Великої. Перетнувши кордон між Пруссією та Польщею — приблизно там, де за два століття по тому опуститься «залізна завіса», — він дуже добре усвідомлював, що перейшов надзвичайно важливу межу. Він відчув, що «Європа повністю лишилася позаду», і, мало того, що він «повернувся на десять сторіч у минуле». Завершує цю книжку повернення до Західної Європи іншого мандрівника, американця Джона Ледьярда — учасника навколосвітньої подорожі капітана Кука, — а 1788 року він повертався із самостійної експедиції до Сибіру, яка урвалася його арештом за наказом Катерини. Подорожуючи на захід через цілу Російську імперію, а потім і Польщу, він лише на прусському кордоні відчув себе знову в Європі. Саме там, між Польщею й Росією, Ледьярд побачив «великий вододіл між азійськими й європейськими манерами», який він «перестрибнув» з надзвичайним ентузіазмом: «Я знову палко обіймаю Європу» 4. Навряд чи потрібно заглядати до атласу, аби пересвідчитися, що коли Сеґюрові здавалося, нібито «Європа повністю лишилася позаду», він і близько не досяг її кордонів, і що Ледьярд, мандруючи в протилежному напрямку, одночасно вітав і обіймав Європу всупереч тому, що вже промандрував нею більше тисячі миль.

У Ледьярда був напоготові спеціальний термін на позначення таких довільних географічних почуттів — він називав їх «філософською географією». Ця назва відбиває впертість, з якою Просвітництво підпорядкувало географію (31) своїм філософським цінностям, насичувало карту деталями, які відхилялися від жорсткіших стандартів наукової картографії. У Сеґюра була назва для того географічного терену, на який він потрапив, коли, здавалося б залишивши Європу, він і далі перебував у її межах; кінець кінцем він окреслив місце свого перебування як «схід Європи», котре у французькому ориґіналі — l’orient de l’Europe — створювало можливість дуже промовистого поняття «Орієнт Європи». До самого початку Першої світової війни французькі вчені вагалися між двома, здавалося б взаємозамінними, термінами l’Europe orientale (Східна Європа) і l’Orient européen (європейський Схід) 5. В «Орієнталізмі» Едвард Саїд висунув думку, що Окцидент сконструював Орієнт «як свій контрастний образ, контрастну ідею, особистість, контрастний досвід», як образ іншості, тож орієнталізм став «західним способом панувати над Сходом» (5) 6. Виникнення ідеї Східної Європи нерозривно перепліталося з розвитком дискурсу орієнталізму, позаяк у той час як філософська географія постійно вилучала Східну Європу з Європи, імпліцитно відсовуючи її до Азії, наукова картографія суперечила таким химерним конструкціям. Так з’являвся простір для двозначності. Географічна межа між Європою та Азією у XVIII столітті не була ще одностайно зафіксована й розміщувалася іноді на Дону, часом далі на схід на Волзі, а інколи, як і сьогодні, на Уралі.

Така невизначеність сприяла конструюванню Східної Європи як своєрідного парадокса одночасного вилучення і залучення, як Європи і не-Європи водночас. Східна Європа прислуговувалася для означення Західної Європи від протилежного — так само, як Орієнт допомагав означити Окцидент, і водночас вона правила за місток між Європою та Орієнтом. Винайдення Східної Європи можна назвати інтелектуальним проектом напіворієнталізації. Цей процес міг розгортатися і в зворотному напрямку. Мартін Бернал у «Чорній Афіні» продемонстрував, як інтелектуальна традиція еллінізму свідомо очистила наше сприйняття давньогрецької культури від африканських та азійських впливів. Саме еллінізм сприяв (32) тому, що ідея Східної Європи не обіймала новочасну Грецію, а Черчилль радів, що «безсмертну славу» Греції врятовано від тіні «залізної завіси» XX сторіччя. Паралельні інтелектуальні процеси орієнталізації та еллінізму, які сягають корінням XVIII століття, задають важливу систему координат і визначальні параметри для розвитку ідеї Східної Європи. Цікаво, що ідея Європи як єдності опинилася у фокусі культурної свідомості саме тоді, коли континент уявляли поділеним навпіл. Італійський історик Федеріко Шабо, відстоюючи після Другої світової війни ідею європейської єдності, доводив, що цілісна й секулярна у філософському сенсі ідея Європи розвинулася саме за часів Просвітництва. На думку Шабо, особлива роль у цьому належить творчості Монтеск’є, який протиставляв Європу і Схід у «Перських листах», а європейську відданість свободі та азійський деспотизм — в праці «Про дух законів» 7. Утім, ці опозиції залишали місце для певної проміжної культурної зони — і це місце обійняла ідея Східної Європи.

Філософська географія була грою із напрочуд вільними правилами — настільки, що зовсім не обов’язково було мандрувати Східною Європою, аби взяти участь у її інтелектуальному відкритті. Дехто вирушав у такі подорожі, передчуваючи незвичайні пригоди та створюючи навколо себе міжнародний розголос. Мадам Жоффрен залишила філософів свого паризького салону й поїхала до польського короля 1766 року, а Дідро 1773 року вирушив до Петербурґа, аби засвідчити свою пошану Катерині Великій. Проте ніхто не писав так захоплено й авторитетно про Росію, як Вольтер, котрий ніколи не бував східніше Берліна, й ніхто не цікавився Польщею пристрасніше й натхненніше за Руссо, котрий ніколи не мандрував східніше Швейцарії. Моцарт здійснив мандрівку між Західною і Східною Європою, перетнувши тонку й відчутну лише втаємниченому оку межу між ними десь між Віднем і Прагою. Насправді Прага розташована північніше й трохи західніше за Відень, але для Моцарта і для нас у XX столітті поїздка до Праги була поїздкою до Східної Європи, до слов’янської Богемії. Моцарт відзначив перетин кордону у своєму стилі, змінивши свою ідентичність та ідентичності членів своєї родини та друзів, присвоївши всім підкреслено псевдоорієнтальні безглузді імена: «Я тепер Пункітітіті. (33) Моя дружина — Шабла Пумфа. Гофер — Розка Пумпа, а Штадлер — Ночібікічібі» 8. Завіса між Віднем і Прагою в цьому фривольному жарті композитора опустилася задовго до того, як набула залізного втілення.

Фантазійне чи філософське знайомство зі Східною Європою, засноване на чудернацьких фантазіях або прискіпливій ерудиції, як і вивчення орієнталізму, було стилем інтелектуального панування, а його кінцевий продукт — інтеґрація знання та влади, увічнення відносин панування й підпорядкування. Як і в випадку Орієнту, тут неможливо чітко відокремити інтелектуальне відкриття й опанування від можливості реального завоювання. Французькі знавці східноєвропейських справ зрештою опинилися на службі в Наполеона, а «відкриття» просвітителями Східної Європи проторувало шлях його завойовницьким кампаніям. Створення Наполеоном Варшавського князівства у 1807 році, анексія за його розпорядженням Іллірії на Адріатичному узбережжі 1809 року та, нарешті, його вторгнення до Росії 1812 року поставило філософську географію на службу воєнній картографії. Похід Наполеона виявився не останньою спробою західноєвропейських військ запровадити імперське правління над Східною Європою.

Іммануїл Валлерстайн у своїй економічній історії «Зародження європейської світ-економіки» відносить утворення капіталістичного «ядра» в Західній Європі до XVI сторіччя. В той час це «ядро» помалу зміцнює свою економічну гегемонію над «периферією» у Східній Європі (та іспанських володіннях в Америці), формуючи на основі початкової незначної економічної нерівності «доповнювальне розходження» 9. Опинившись у статусі «периферії» Західної Європи, Східна Європа отримала економічну роль експортера зерна, яке виробляли підневільні робітники, котрі попали в ярмо післясередньовічного «другого кріпацтва». Щоправда, висновки Валлерстайна ґрунтуються майже винятково на прикладі Польщі, чия економіка справді сильно залежала від балтійського експорту пшениці з Ґданська до Амстердама. Він чудово усвідомлює, що далеко не вся сучасна Східна Європа потрапила в орбіту європейської світ-економіки навіть на правах (34) «периферії»: «Росія поза Європою, але Польща в її складі. Угорщина залучена, а Османська імперія — ні» 10. Проголошення Східної Європи економічною периферією значною мірою означає прийняття створеного культурною уявою XVIII сторіччя конструкту й перенесення його на минуле заради впорядкування попередньої економічної моделі. Насправді соціально-економічні чинники відігравали далеко не вирішальну роль у конструюванні Східної Європи Європою Західною.

Історична проблематика «ядра» і периферії, над якою Валлерстайн почав працювати у 1970-х роках, вплинула на подальше вивчення Східної Європи: 1985 року в Белладжіо відбулася міжнародна наукова конференція «Витоки відсталості в Східній Європі». Ерік Гобсбаум порівнював Швейцарію й Албанію, подібні за ландшафтом і природними ресурсами, але кардинально відмінні за економічним розвитком. Роберт Бреннер доводив, що «проблема відсталості Східної Європи — це хибно сформульоване питання», позаяк «з історичної точки зору, недорозвиненість є радше правилом, аніж винятком», а відтак питання насправді має стосуватися унікального капіталістичного розвитку Західної Європи. Учасники конференції погодилися, що «Східна Європа аж ніяк не є цілісним утворенням», що її різні частини в різний час ставали «економічними додатками» Західної Європи й «відставали кожна по-своєму» 11. Проблеми відсталості й розвитку в Східній Європі було вперше порушено й означено у XVIII столітті поза межами економічної тематики, хоч саме остання дотепер визначає наші уявлення про ці території. Саме невизначене географічне розташування Східної Європи, яка перебувала в Європі, але не була повністю європейською, покликало до життя поняття відсталості й розвитку, що правили за проміжну ланку між цивілізацією і варварством. По суті Східна Європа XVIII сторіччя стала для Західної Європи її першою моделлю недорозвитку — поняття, яке тепер застосовується в масштабах усього світу.

Сама ідея скликати у Белладжіо за підтримки Фонду Рокфеллера міжнародну наукову конференцію, щоб обговорити «проблему відсталості у Східній Європі», глибоко суголосна просвітницьким підходам до цієї самої проблеми. По інший бік Альп, у Фернеї, двадцять років тривав одноосібний симпозіум (35) — геній Вольтера присвятив себе проблемі східноєвропейської відсталості. У Парижі фізіократи реґулярно зустрічалися в салоні Мірабо-старшого, щоб обговорити суто економічні аспекти цієї проблеми. Фактично 1774 року цей паризький салон відрядив одного фізіократа з великою помпою до Польщі так само, як 1989 року економічний факультет Гарвардського університету відрядив туди само свого професора. Революція 1989 року, поза сумнівом, загострила проблему «відсталості» Східної Європи мірою того, як нові уряди намагалися розчистити економічні руїни комунізму й долучитися до світової економіки ринкового капіталізму. Звернення за порадами до експертів та прохання про економічну допомогу з-за кордону, звичайно, сприйматимуться як остаточне підтвердження нашого економічного успіху та відсталості Східної Європи. Коли європейська спільнота готувалася перетворити себе на економічний союз, «Європу 1992 року», постав спеціальний банк — Європейський банк реконструкції та розвитку, — якому поставили за мету розв’язувати особливі проблеми Східної Європи. В Європі 1990-х Східна Європа і далі посідатиме невизначене місце між залученням і вилученням — як в економічній площині, так і за культурним визнанням.

Філософи-просвітителі досліджували й використовували цю суперечність, втискаючи її у схему відсталості й розвитку, котра стала визначальною прикметою, що об’єднувала різні землі під рубрикою Східної Європи. Вже за часів Відродження можна було застосувати цю схему до Польщі, зокрема 1523 року Еразм Роттердамський «вітав народ, який дарма що раніше вважали варварським, але тепер він досяг такого розквіту в словесності, праві, звичаях, релігії та в усьому іншому, що вберігає його від звинувачення в простакуватості, що може змагатися із найвидатнішими й найславетнішими поміж усіх народів» 12. Для Еразма вихід із варварства не мав нічого спільного з економічним розвитком. Монтень у XVI столітті оголошував усіх людей своїми співвітчизниками й готовий був «обійняти поляка як француза», хоча за таким позірним космополітизмом, далебі, ховалося не менше поблажливої зарозумілості, ніж за привітаннями Еразма. Коли 1573 року французький принц став королем Польщі, а наступного року (36) повернувся на французький трон королем Генріхом III, то Філіпп Депорт, французький поет з його почту, написав саркастичне «Прощання з Польщею». Це було прощання з кригою та снігом, поганими манерами й «варварським народом» 13.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]» автора Вульф Ларри на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вступ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Ларрі Вульф Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

  • Подяки

  • Передмова до українського видання «Винайдення Східної Європи»

  • Вступ
  • Розділ перший Входячи у Східну Європу: Мандрівники XVIII сторіччя на пограниччі

  • «ЦІ НАПІВДИКУНИ»

  • «ПРИТАМАННЕ ПОЛЬЩІ»

  • «БЛИЖЧЕ ДО ЦИВІЛІЗОВАНИХ ЧАСТИН ЄВРОПИ»

  • «МІСЦЯ, ДЛЯ НАС ГЕТЬ НЕВІДОМІ»

  • «БІЛЬША АБО МЕНША ЦИВІЛІЗОВАНІСТЬ»

  • Розділ другий Заволодіваючи Східною Європою: Сексуальність, рабство і тілесне покарання

  • «ПІСЛЯ ПОБИТТЯ»

  • «НА КОЛІНАХ ПЕРЕДІ МНОЮ»

  • «КОЛИ ЖОРСТОКІ, КОЛИ ЧУДЕРНАЦЬКІ»

  • «ЗНАТИ МОЛДАВАН»

  • «ЗВИЧАЇ ТУБІЛЬЦІВ»

  • «БІДОЛАШНІ, ЖАЛЮГІДНІ РАБИ!»

  • Розділ третій Уявляючи Східну Європу: вигадки, фантазії та подорожі в уяві

  • «ЦЕ ПОГРАНИЧЧЯ ЄВРОПИ»

  • «ГРУБІШІ ТА МЕНШ ВИХОВАНІ НАРОДИ»

  • «ВІЧ-НА-ВІЧ ІЗ ВОВКОМ»

  • «Я ТЕПЕР ПУНКІТІТІТІ»

  • «У НЕЗНАНОМУ КРАЇ, ВТРАТИВШИ ОРІЄНТАЦІЮ»

  • «НАЙПАЛКІША УЯВА»

  • «ОБРАЗ ЦИВІЛІЗАЦІЇ»

  • «ВІД ІЛЮЗІЙ ДО ІЛЮЗІЙ»

  • «КОДА: «НАСТУП ЛЕГКОЇ БРИГАДИ»»

  • Розділ четвертий Картографуючи Східну Європу: політична географія та культурна картографія

  • «ЗАВЕРШИТИ ЄВРОПЕЙСЬКУ ГЕОГРАФІЮ»

  • «СТЕРТІ З КАРТИ СВІТУ»

  • «ГЕРМАНЦІ ТА ГУНИ»

  • «ВИД ОДИНИЧНИЙ І НЕПОВТОРНИЙ»

  • «ПОСТУП ГЕОГРАФІЇ»

  • «ЦІ ВАРВАРСЬКІ ЗЕМЛІ»

  • «ШИРОКА СМУГА ВІДСТАЛОГО ВАРВАРСТВА»

  • «В АЗІЇ ТА В ЄВРОПІ»

  • «КІНСЬКЕ М’ЯСО Й КОБИЛЯЧЕ МОЛОКО»

  • Розділ п’ятий Звертаючись до Східної Європи

  • Частина 1: Росія Вольтера

  • «ШВИДКИМ ГАЛОПОМ ДО АДРІАНОПОЛЯ»

  • «Я СТАРШИЙ ЗА ВАШУ ІМПЕРІЮ»

  • «РОЗПЛУТУЮЧИ ХАОС»

  • «НА ВЕЧЕРЮ ДО СОФІЇ»

  • «ТВОРИТЬСЯ НОВИЙ ВСЕСВІТ»

  • «МРІЯННЯ, ЗВЕРНЕНІ ДО СЕБЕ»

  • «ВИКОНАТИ ПЛАН ЦИВІЛІЗУВАННЯ»

  • «ВАШ СТАРИЙ РОСІЯНИН З ФЕРНЕЯ»

  • Розділ шостий Звертаючись до Східної Європи

  • Частина 2: Польща Руссо

  • «ХАЙ ВАМ ЩАСТИТЬ, МУЖНІ ПОЛЯКИ»

  • «НА КРАЙ СВІТУ»

  • «НІБИ СПУСКАЮЧИСЬ ІЗ ІНШОЇ ПЛАНЕТИ»

  • «НІКЧЕМНІСТЬ ПОЛЯКІВ»

  • «НАЙОСТАННІШИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАРОД»

  • «ЕКОНОМІЧНІ ПОРАДИ»

  • «АНАРХІЯ В ПОЛЬЩІ»

  • «РЕСПУБЛІКА СХОДУ»

  • Розділ сьомий Залюднюючи Східну Європу

  • Частина 1: Варвари у стародавній історії та новочасній антропології

  • «РОЗПЛУТАТИ МІШАНИНУ»

  • «СТАРОДАВНІЙ І ТЕПЕРІШНІЙ СТАН МОЛДАВІЇ»

  • «ЗГРАЇ ДИКУНІВ»

  • «БЕЗЛІЧ ДРІБНИХ ДИКИХ ПЛЕМЕН»

  • «ПРОБУДЖЕНА З ДОВГОГО ТЯЖКОГО СНУ»

  • «ЗВИЧАЇ МОРЛАХІВ»

  • Розділ восьмий Залюднюючи Східну Європу

  • Частина 2: Відомості про звичаї та расову належність

  • «НАДЗВИЧАЙНО ПОГАНЕ»

  • «НАПІВДИКГСТЬ І НАПІВЦИВІЛІЗАЦІЯ»

  • «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ОРАНҐУТАН»

  • «ВІД ЦИВІЛІЗАЦІЇ ДО НЕЦИВІЛІЗАЦІЇ»

  • «МІЖ СХІДНИМ ТА ЗАХІДНИМ СВІТОМ»

  • Висновки

  • Примітки

  • Ярослав Грицак Післямова *

  • Іменний покажчик

  • Географічний покажчик

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи