Розділ ««ВІД ІЛЮЗІЙ ДО ІЛЮЗІЙ»»

Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

«Кримський півострів, — писав Сеґюр, нарешті діставшись туди, — зі сходу омиває Азовське море, з півдня і заходу — Чорне море, а на півночі обмежують пустельні рівнини стародавньої Скіфії». Для тогочасного мандрівника Східною Європою нав’язлива ідея «стародавньої Скіфії» була таким самим географічним фактом, як і Чорне море, але 2000 років тому Скіфія справді лежала на півночі Криму. Нарешті степ залишився позаду, скрізь були квіти та фрукти, лаври та виноградники, і вже не як прикраси в дусі рококо, але як справжня місцева флора. Холодний північний клімат раптово змінився, як писав Сеґюр, італійським теплом Венеції та Неаполя. Ґете, мандруючи паралельним шляхом у Західній Європі, перебував у Неаполі саме тоді, коли Сеґюр дістався Криму, і також дав волю поетичній уяві: «Різнобарвні квіти та плоди, якими природа сама себе прикрашає, здається, закликають людей прикрасити себе та свій маєток найяскравішими кольорами» 121. Мандрівники насолоджувалися (204) потьомкінським «видовищем Везувія», що освітлювало краєвид і перетворювало ніч на день, саме тоді, коли Ґете оглядав справжній Везувій, який вивергав уночі вогненну лаву 122. Східна Європа ставала фантастичним, ілюзорним відбиттям Європи Західної.

Крим постав перед Сеґюром весь у квітах та фруктах саме тому, що, побачивши перші ґірлянди на шляху, той був налаштований сприймати Східну Європу під кутом мальовничості. Насправді ж іще перед від’їздом Сеґюр оцінював природні ресурси Криму з цілком практичного боку. Переконуючи Потьомкіна, що французька торгівля вигідніша за англійську, яка домінувала у Росії, Сеґюр особливо наголошував на російській «південній комерції». Лише «ми можемо відкрити ринки збуту для товарів з тієї території, величезної, але майже пустельної, — наполягав він, — яку ваша государиня наказала заселити, цивілізувати, збагатити та урядувати». Вони були близькі до укладення безпрецедентної комерційної угоди про торгівлю між провінціями південної Росії та південної Франції, і в цей спосіб Східна Європа знову знаходила географічного аналога в Європі Західній, отож обидва реґіони тепер пов’язувалися планами економічної експлуатації 123. Так само як і леді Крейвен, дивлячись на севастопольську гавань, мріяла про британських колоністів і купців, Сеґюр у Санкт-Петербурзі думав про Крим і уявляв французьку торгівлю, що цивілізуватиме півострів.

Але коли Сеґюр 1787 року таки потрапив до Криму, його фантазії стали значно химернішими. Разом із принцом де Лінем вони уявляли, що подумала б «Європа», якби всіх подорожан, укупі з Йосифом та Катериною, полонили татари і привезли турецькому султанові. Схід був близько, за Чорним морем, і принц уявляв, як усі вони «покидають Європу, якщо можна назвати так те, що ми побачили і що так мало на неї схоже» 124. Крим для нього був частиною Східної Європи, найменш подібною до власне «Європи», хай навіть із погляду географії він і належав до неї. У Бахчисараї, колишній столиці Кримського ханату, де мандрівники зупинилися у ханському палаці, Сеґюр забув про цей факт. Там «можна було повірити, ніби ми наяву перенеслися до турецького або перського міста, з тією лиш відмінністю, що ми могли оглядати (205) все, не боячись тих принижень, від яких християни потерпають на Сході». У Криму Східна Європа стала ілюзорним Сходом, де європейці мали владу, передовсім владу вивчати та досліджувати. Вони навіть потрапили до палацових гаремів, але їм було цього замало: «Підкорені мусульмани не могли нам ні в чому відмовити, тож ми увійшли до мечеті під час молитви». Після такого вияву чемності представники просвіченої цивілізації, природно, були обурені виглядом дервішів, що крутилися поруч, — «одним із тих видовищ, які засмучують людський розум» 125.

Сеґюр створив для себе східну фантазію, відповіднішу його смакам, і під час написання спогадів пригадав усе до деталей.

Пам’ятаю, як, лежачи на дивані, знеможений страхітливою спекою, проте насолоджуючись дзюркотом води, прохолодою затінку та пахощами квітів, я віддався східним лінощам, мріям і неробству, наче справжній паша; тієї самої миті я побачив перед собою маленького старця у довгій одежі, з білою бородою і червоною ярмулкою на лисій голові.

Його вигляд, його скромна поведінка, його азійське привітання довершили ілюзію: на декілька хвилин я повірив, ніби я справді мусульманський володар, чий аґа чи бостанжі прибув виконати мої священні накази. Цей раб трохи володів франкською мовою, а саме ламаною італійською, і я дізнався від нього, що він колись був садівником хана Шагін-Ґерая. Я взяв його до себе провідником 126.

Ця майже казкова, «тієї самої миті», поява раба, що довершила решту деталей східної розкоші, перетворила Сеґюра, звичайнісінького графа, на справжнього хана. Те, що раб, як і Заїра Казанови, трохи володів італійською, перетворило його також на віддзеркалення іншого реґіону — півдня Західної Європи. Подорож, і без того сповнена ілюзій, завершилася найбільшою ілюзією самої Східної Європи: як і Моцарт на шляху до Праги, Сеґюр вигадав собі нову ідентичність.

Коли граф уявляв себе пашею у палаці татарського хана, принц де Лінь пустотливо повідомляв у своїх листах, (206) що Сеґюр мешкає у кімнаті чорношкірого ханського євнуха. Та хоча принц розважався, руйнуючи фантазії свого приятеля, він був готовий поринути у власні. Його уява була «свіжою, рожевою та кругленькою, наче щічки madame la marquise», писав принц із Криму до однієї французької маркізи, далебі, лестячи їй. Мешкаючи у палаці — «нашому палаці», — що був водночас «маврським, арабським, китайським і турецьким», він не зміг уявити себе кимось настільки конкретним, як паша. «Я вже не знаю, ані де я, — писав він, — ані в якому столітті». Уява принца була такою свіжою, рожевою та чутливою, що для нього Крим порушував питання ідентичності у найзагальнішому сенсі. Східна Європа, що лежала десь поміж Європою та Сходом, поміж цивілізацією та варварством, поміж правдивим та робленим, породжувала дилему майже перед усіма мандрівниками XVIII сторіччя. Принц де Лінь бачив рухливі гори, що зблизька виявлялися верблюжими горбами, й дивувався, чи не опинився він разом із трьома царями на шляху до Вифлеєма. Він бачив молодих кавказьких князів на білих скакунах, убраних у срібло й озброєних луком та стрілами, і думав, що потрапив до давньої Персії за Кіра Великого 127. В епоху славнозвісного космополітизму принц де Лінь був одним із найщиріших космополітів без держави, — стан, який він ліпше зрозумів, коли мандрував по Росії: «Мені подобається статус чужоземця скрізь; я француз в Австрії, австрієць у Франції, або той і той водночас у Росії; от як можна всюди відчувати приємність і ніде не потрапити в залежність» 128. Ця незалежність була більше ніж справою громадянства, але у Східній Європі принц також успішно тішився свободою уяви й ідентичності.

У Севастополі Сеґюр захоплювався фортецею та флотом, а одразу за межами нового міста мандрівники ходили дивитися на стародавні руїни, де Іфігенія й Орест, «здавалося, постали перед нашими очима». На цьому місці, кажуть, стояв храм Іфігенії у Тавриді: «Саме в цих околицях, таких щедрих на спогади та ілюзії, імператриця подарувала землю принцу де Ліню. Вона не змогла б знайти нічого ліпшого, що було б йому більш до вподоби» 129. Сеґюр мав рацію, коли вважав, що принц де Лінь сильніше від будь-кого хотів бути власником саме цієї землі, такої багатої на ілюзії. (207)

«Karte Tauriens oder der Halbinsel Krim» (Карта Тавриди, або півострова Крим), Відень, 1787 рік, опублікована у рік переможної подорожі Катерини до Криму зі своїм віденським гостем, габсбурзьким імператором Йосифом II, а також у товаристві графа де Сеґюра та принца де Ліня. Тут, у досі маловідомому південно-східному закутку Європи (якщо називати «Європою» те, що, на думку принца, «так мало на неї схоже»), позначений не лише Крим, але також сусідні «Степи, або пустища кочових ногайських татар»

Принц відвідав свій новий маєток на території храму Іфігенії і там, просто на турецькому килимі, написав листа маркізі. Він описав себе «в оточенні татар, що дивляться, як я пишу, та захоплено підводять очі, ніби я другий Магомет». Навколо — пальмові, оливкові, вишневі, персикові й абрикосові дерева, які прикрашають «найпрекрасніше та найцікавіше місце на землі». Ґете в Італії також куштував фіґи та груші, захоплювався цитриновими деревами та визнавав, що у Римі «здійснилися всі мрії моєї юності». Він був переконаний, що «в цьому місці той, хто пильно роздивляється навколо і має очі, аби бачити, неминуче стане сильнішим за вдачею». Але у Криму було не так: принц де Лінь теж (208) проголосив себе «новою істотою», але, на відміну від Ґете, не знайшов зв’язків зі своєю юністю і не зміцнив своєї вдачі. «Я запитую себе, хто я і через яку випадковість тут опинився», — писав він, коли татари позирали на нього, можливо, задаючи собі такі самі запитання. «Я підсумовую мінливість свого життя». Він знайшов поміж татарами одного албанця, який міг трохи розмовляти італійською, як Моцартові «албанці». За допомоги цього перекладача принц намагався розпитувати татар, чи вони щасливі і чи знають, що тепер належать йому. «Я благословляю ледарів (les paresseux)», записав він, знову і знову тішачись відчуттям милосердного панування, не лише як їхній володар, але і як їхній пророк 130.

Він сам був одним із ледарів, коли лежав на своєму турецькому килимі, але з невгамовною уявою: «Що ж я тут роблю? Чи я турецький в’язень? Чи мене викинуло на цей берег після корабельної аварії?» Такі фантазії здавалися йому не більш неймовірними, аніж справжнє запрошення від Катерини: «Вона запропонувала мені піти за нею у ці чарівні землі, які вона назвала Тавридою, і, свідома моєї схильності до Іфігеній, подарувала мені землю, де стояв храм, в якому донька Агамемнона була жрицею» 131. Його «схильність до Іфігеній» схожа на «схильність до Заїр» Казанови. Іфігенія в Тавриді також перебувала «у важких, священних кайданах рабства», і принц де Лінь міг сподіватися знайти у Таврії з-поміж татарок свого маєтку ту, що припаде йому до смаку, відтак назвавши її згідно з власними фантазіями. Коли принц мріяв про Іфігенію у Тавриді, він, напевно, мав на увазі Евріпідову драму, але, можливо, і нову оперу Хрістофа Ґлюка «Іфігенія у Тавриді», яку поставили у Парижі 1779 року, а у Відні 1781 року, коли Йосиф II приймав у столиці Габсбурґів сина Катерини Павла. Публікація Ґетевої «Іфігенії у Тавриді» 1787 року, можливо, ще поглибила прийняття у Західній Європі свіжої леґенди про подорож Катерини до Криму.

Принц де Лінь несміливо грався з думкою залишитися жити у своєму таврійському маєтку: «Чого б мені, пересиченому всім, не осісти тут?» Він міг би побудувати палац, посадити виноград та «навернути в християнство татар-мусульман, змушуючи їх пити вино». Принц не встиг дописати цього рядка, як його слух вразив заклик до молитви з (209) довколишніх мінаретів; фривольні фантазії про цивілізування Криму миттєво розвіялися: «Я намацую лівою рукою свою бороду, якої в мене немає; кладу праву руку на груди, благословляю ледарів і залишаю їх». Уявна борода змушувала його почуватися як удома в Східній Європі, але гладенько поголені щоки нагадували, що він таки не вдома. Тому принц поїхав звідти:

Я взявся за свій геть розсіяний розум; я ледь-ледь надав ладу своїм розпорошеним думкам. Я роздивляюся навколо зі співчуттям до цих чарівних місць, яких я вже ніколи не побачу і які дозволили мені прожити найпрекрасніший день у моєму житті 132.

Аж ніяк не зміцнивши вдачі принца (та й невідомо, що могло б її зміцнити), Крим розсіяв його розум, сплутав думки і стер його ідентичність. Таке потурання власним жаданням було зумовлене ідеєю Східної Європи як краю фантазії та ілюзії.

Однак тому, хто зазирав за завісу кримських ілюзій, загрожували небезпека та розчарування. Перед від’їздом принц де Лінь та граф де Сеґюр потрапили у халепу, бо принц виявився занадто цікавим і запропонував графові:

Що нам з тих прогулянок у цьому величезному саду, коли ми не зважуємося скуштувати плодів? Перед від’їздом з Татарії я мушу принаймні раз побачити татарську жінку без чадри; і я вже зважився на це. Чи не бажаєте скласти мені компанію в цій виправі? 133

Вони пішли на полювання й натрапили на трьох жінок, котрі купалися у струмку на узліссі: «Але ж, яке розчарування, серед них не було ані молодих, ані привабливих». Жінки помітили, що за ними підглядають, та зчинили галас, після чого за відважними шукачами пригод погналися татарські чоловіки, розмахуючи ятаганами та жбурляючи каміння. Катерина висварила їх, як дітей, за погану поведінку, але дозволила сховатися за ширмою, коли приймала татарську князівну 134. Якщо Потьомкін старанно упорядковував ландшафт для мандрівників, то задля їхньої приємності також можна було влаштувати навіть сцену підглядання. (210)

Проте вправність тих, хто створював ці сцени та ілюзії, було упізнано й належно оцінено. «Я дуже добре знаю, що таке спритність рук», — писав принц де Лінь. Він пишався, що йому пощастило зазирнути за фасади, і вважав, що лише Катерину ввели в оману потьомкінські села, «міста без вулиць, вулиці без будинків і будинки без дахів, дверей та вікон» 135. Цю ілюзорну виставу спланували на такий манер, аби розпалити уяву мандрівників, улестити почуття вищості їхньої цивілізації і, нарешті, змусити їх самих стати винахідниками та літописцями фантастичної леґенди про імперію Катерини. «Нас ведуть від ілюзій до ілюзій», — сказав імператор Йосиф II, підбиваючи підсумок подорожі 136.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]» автора Вульф Ларри на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«ВІД ІЛЮЗІЙ ДО ІЛЮЗІЙ»“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Ларрі Вульф Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва

  • Подяки

  • Передмова до українського видання «Винайдення Східної Європи»

  • Вступ

  • Розділ перший Входячи у Східну Європу: Мандрівники XVIII сторіччя на пограниччі

  • «ЦІ НАПІВДИКУНИ»

  • «ПРИТАМАННЕ ПОЛЬЩІ»

  • «БЛИЖЧЕ ДО ЦИВІЛІЗОВАНИХ ЧАСТИН ЄВРОПИ»

  • «МІСЦЯ, ДЛЯ НАС ГЕТЬ НЕВІДОМІ»

  • «БІЛЬША АБО МЕНША ЦИВІЛІЗОВАНІСТЬ»

  • Розділ другий Заволодіваючи Східною Європою: Сексуальність, рабство і тілесне покарання

  • «ПІСЛЯ ПОБИТТЯ»

  • «НА КОЛІНАХ ПЕРЕДІ МНОЮ»

  • «КОЛИ ЖОРСТОКІ, КОЛИ ЧУДЕРНАЦЬКІ»

  • «ЗНАТИ МОЛДАВАН»

  • «ЗВИЧАЇ ТУБІЛЬЦІВ»

  • «БІДОЛАШНІ, ЖАЛЮГІДНІ РАБИ!»

  • Розділ третій Уявляючи Східну Європу: вигадки, фантазії та подорожі в уяві

  • «ЦЕ ПОГРАНИЧЧЯ ЄВРОПИ»

  • «ГРУБІШІ ТА МЕНШ ВИХОВАНІ НАРОДИ»

  • «ВІЧ-НА-ВІЧ ІЗ ВОВКОМ»

  • «Я ТЕПЕР ПУНКІТІТІТІ»

  • «У НЕЗНАНОМУ КРАЇ, ВТРАТИВШИ ОРІЄНТАЦІЮ»

  • «НАЙПАЛКІША УЯВА»

  • «ОБРАЗ ЦИВІЛІЗАЦІЇ»

  • «ВІД ІЛЮЗІЙ ДО ІЛЮЗІЙ»
  • «КОДА: «НАСТУП ЛЕГКОЇ БРИГАДИ»»

  • Розділ четвертий Картографуючи Східну Європу: політична географія та культурна картографія

  • «ЗАВЕРШИТИ ЄВРОПЕЙСЬКУ ГЕОГРАФІЮ»

  • «СТЕРТІ З КАРТИ СВІТУ»

  • «ГЕРМАНЦІ ТА ГУНИ»

  • «ВИД ОДИНИЧНИЙ І НЕПОВТОРНИЙ»

  • «ПОСТУП ГЕОГРАФІЇ»

  • «ЦІ ВАРВАРСЬКІ ЗЕМЛІ»

  • «ШИРОКА СМУГА ВІДСТАЛОГО ВАРВАРСТВА»

  • «В АЗІЇ ТА В ЄВРОПІ»

  • «КІНСЬКЕ М’ЯСО Й КОБИЛЯЧЕ МОЛОКО»

  • Розділ п’ятий Звертаючись до Східної Європи

  • Частина 1: Росія Вольтера

  • «ШВИДКИМ ГАЛОПОМ ДО АДРІАНОПОЛЯ»

  • «Я СТАРШИЙ ЗА ВАШУ ІМПЕРІЮ»

  • «РОЗПЛУТУЮЧИ ХАОС»

  • «НА ВЕЧЕРЮ ДО СОФІЇ»

  • «ТВОРИТЬСЯ НОВИЙ ВСЕСВІТ»

  • «МРІЯННЯ, ЗВЕРНЕНІ ДО СЕБЕ»

  • «ВИКОНАТИ ПЛАН ЦИВІЛІЗУВАННЯ»

  • «ВАШ СТАРИЙ РОСІЯНИН З ФЕРНЕЯ»

  • Розділ шостий Звертаючись до Східної Європи

  • Частина 2: Польща Руссо

  • «ХАЙ ВАМ ЩАСТИТЬ, МУЖНІ ПОЛЯКИ»

  • «НА КРАЙ СВІТУ»

  • «НІБИ СПУСКАЮЧИСЬ ІЗ ІНШОЇ ПЛАНЕТИ»

  • «НІКЧЕМНІСТЬ ПОЛЯКІВ»

  • «НАЙОСТАННІШИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ НАРОД»

  • «ЕКОНОМІЧНІ ПОРАДИ»

  • «АНАРХІЯ В ПОЛЬЩІ»

  • «РЕСПУБЛІКА СХОДУ»

  • Розділ сьомий Залюднюючи Східну Європу

  • Частина 1: Варвари у стародавній історії та новочасній антропології

  • «РОЗПЛУТАТИ МІШАНИНУ»

  • «СТАРОДАВНІЙ І ТЕПЕРІШНІЙ СТАН МОЛДАВІЇ»

  • «ЗГРАЇ ДИКУНІВ»

  • «БЕЗЛІЧ ДРІБНИХ ДИКИХ ПЛЕМЕН»

  • «ПРОБУДЖЕНА З ДОВГОГО ТЯЖКОГО СНУ»

  • «ЗВИЧАЇ МОРЛАХІВ»

  • Розділ восьмий Залюднюючи Східну Європу

  • Частина 2: Відомості про звичаї та расову належність

  • «НАДЗВИЧАЙНО ПОГАНЕ»

  • «НАПІВДИКГСТЬ І НАПІВЦИВІЛІЗАЦІЯ»

  • «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ОРАНҐУТАН»

  • «ВІД ЦИВІЛІЗАЦІЇ ДО НЕЦИВІЛІЗАЦІЇ»

  • «МІЖ СХІДНИМ ТА ЗАХІДНИМ СВІТОМ»

  • Висновки

  • Примітки

  • Ярослав Грицак Післямова *

  • Іменний покажчик

  • Географічний покажчик

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи