Розділ ««ВІД ІЛЮЗІЙ ДО ІЛЮЗІЙ»»

Закінчити мандрівку для Сеґюра означало «залишити швидку й мінливу дію роману, повернувшись до повільної та серйозної ходи історії». Якщо мандри Східною Європою спонукали відчувати себе героєм роману, то не дивно, що мандрівники прикрашали свої оповіді фантазіями, а вигаданий барон Мюнхгаузен із повним правом міг опинитися серед них. Щодо історії, то для мандрівників Кримом, як і для багатьох тогочасних мандрівників Східною Європою, була властива неймовірна байдужість до історичних епох та подій. Скажімо, принц де Лінь блукав міфологічною Тавридою та давньою Персією і уявляв себе на шляху до біблійного Вифлеєма, а Сеґюр кидав сумний погляд назад:

Після від’їзду з цієї казкової землі мені вже ніколи не пощастить щокроку натрапляти на нові речі, як під час нашого тріумфального романного (romanesque) походу, які викликатимуть зачудовання: миттєво побудовані флоти, загони козаків і татар, які поспішають із глибин Азії, освітлені дороги, вогняні гори, казкові палаци, розбиті за одну ніч сади, дикі печери, храми Діани, чудові гареми, кочові племена, верблюди і дромадери, що простують пустелею, господарі Волощини, кавказькі князі, переслідувані грузинські королі, котрі пропонують свою вірність та звертають молитви до цариці Півночі.

Слід було вертатися до сухих політичних розрахунків 137.

Політика, так само як і історія, після країни чудес могла принести лише розчарування. Проте, звісно, Сеґюр (211)

вповні збагнув значення цієї казки, підпорядковуючи свої дивовижні спогади могутній постаті Катерини, цариці Півночі. На шляху до Криму вона справді була царицею із півночі, а її казкова імперія, що чарами постала з «глибин Азії», була цілком «східною», незважаючи на те, що лежала у межах Європи. Цей момент в історії XVIII сторіччя найгостріше передавав драму та дилему Східної Європи.

Сеґюр повертався зі «Сходу» саме в той час, коли із Заходу почали надходити перші звістки про «загальну революцію». Французька революція, «предмет роздумів, надій та страхів, значно серйозніших і глибших порівняно з почуттями, навіяними тим коротким та прекрасним сном про Тавриду, цією казкою з «Тисячі й одної ночі», ілюзія якої тільки-но зникла» 138. Настання Французької революції у Західній Європі було явищем політичним та історичним, тоді як Східна Європа здавалася чимось протилежним, — безтілесною імперією снів та ілюзій. Принц де Лінь написав лист із Криму до своєї маркізи 1787 року, вводячи ту саму опозицію: «Підданці цієї імперії, яких через свою доброту ми так часто жаліємо, не переймаються Генеральними Штатами, вони благають філософів не просвічувати їх» 139. Принц-вільнодумець чудово розумів, що Східна Європа могла послужити притулком від нестримного маршу XVIII сторіччя.

Але ще лишалася остання вистава на останній зупинці подорожі від Криму до Санкт-Петербурґа. Мандрівники зупинилися у Полтаві, в Україні, де 1709 року Петро розгромив Карла XII і де Вольтер 1731 року поставив літературний дороговказ, аби відзначити відкриття Східної Європи у своїй «Історії Карла XII». Сеґюр розумів історичне значення Полтави, зобразивши її як протилежність потьомкінського села, — скромний вигляд Полтави применшував її історичну вагу:

Полтава, маленьке містечко, погано укріплене, вельми малозаселене, яке не може запропонувати ані будівлі, ані пам’ятника, гідних, аби на них спиняти зір, було б відоме хіба що ерудитові. Але 1709 року славетна перемога та страхітлива поразка привернули до неї погляди всієї Європи і зробили її безсмертною 140. (212)

Ці слова гідні самого Вольтера, особливо припущення про дві Європи, — ту, яка звертала свою увагу на те, що було її варте, і ту на якій увага могла або не могла спинитися. Сеґюр прибув до Полтави подивитися на те, що вона могла «запропонувати» його «поглядові». У цьому випадку пропозиції були чудові, бо Потьомкін, востаннє виступаючи як імпресаріо, поставив битву під Полтавою для напучення Катерини та її гостей. Сеґюр описав цю «ожилу картину»: вона «жила та рухалася, була, зрештою, майже реальною». Катерина оцінила цей вияв пошани до Петра, і це «велике та величне видовище, що було водночас і романом, і справжньою історичною подією, гідно довершило її подорож» 141.

Сеґюр пояснював історичне значення цієї битви для Росії відповідно до просвітницької концепції поширення цивілізації у Східній Європі: «Якби Петро програв, ця велика імперія повернулася б, можливо назавжди, у темряву та варварство». Ця битва «змінила долю півночі та сходу (l’orient) Європи» 142. Цією ненав’язливою фразою — «схід Європи», або «Орієнт Європи», — Сеґюр увінчав винаходження Східної Європи вісімнадцятим сторіччям, давши їй ім’я. У 1731 році Вольтер, попри те, що йшов слідом за Карлом XII на південь, до Полтави, не міг позбутися традиційного уявлення про Росію як про «північну» країну. 1787 року Сеґюр, який мандрував до Криму і назад, до Санкт-Петербурґа, не міг не зауважити, що Росія вже не лежить на «Півночі» і що існує «Орієнт Європи» — з верблюдами та гаремами, Східна Європа. Велика політична революція, що струсоне світ, мала ось-ось розпочатися у Франції, але у Криму і в Україні, посеред ілюзій і видовищ, завершувався епохальний культурний переворот, покликаний змінити карту Європи під всевладним «поглядом» спостерігача. Західна Європа зосередила свою цивілізовану увагу на Європі Східній, означивши у такий спосіб і себе саму.