Розділ «НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ПОСТРАДЯНСЬКІ ДЕРЖАВИ: ПРОБЛЕМИ, ДОСЯГНЕННЯ, ПЕРСПЕКТИВИ»

— зниження торгових бар'єрів;

— "зелена революція у сільському господарстві";

— дешева енергія (частково завдяки ядерній енергетиці);

— прискорений розвиток сектору послуг як основної сфери зайнятості й виробництва суспільного багатства;

— сприяння транснаціональним корпораціям, здатним організувати виробництво у тих країнах, де виробничі витрати мінімальні;

— послаблення регулювальної ролі уряду в національній економіці тощо.

Відповідно до цього списку можна визначити міру, в якій різні пострадянські держави виявилися здатними сприйняти і продемонструвати зазначені риси. Як свідчать дослідження шляху посткомуністичних країн, успіх або провал значною мірою залежать від вихідних економічних умов, однак стратегія макроекономічної стабілізації та структурної реформи може внести суттєві корективи у досягнуті результати.

3. Тріумф ліберальної демократії. Глобальна ера передбачає провал комуністичної альтернативи і перемогу ліберально-демократичних цінностей, хоча в деяких регіонах їм чинять опір. Усі пострадянські держави заявили про свою орієнтацію на демократію. Проте формальне зведення демократичних інститутів — "демократичний фасад" — ще не є справжньою демократією, для створення якої потрібен тривалий час. Тим більше, що серед населення деяких ННД демократія не стала пріоритетною цінністю (Білорусь, Росія, Центральна Азія).

4. "Локалізація": політика націоналізму. її суть полягає в тому, як зберегти національні цінності і специфічні інститути, водночас пристосовуючись до викликів і можливостей глобалізації. Для глобалізації притаманний процес адаптації нових технологій та ідей до місцевих умов. Домінує тенденція "локалізації", тобто їх втілення у формах, звичних для тієї чи іншої країни.

5. Горизонтальні зв'язки. Мається на увазі розвиток регіоналізації паралельно з глобалізацією. У пострадянських країн позиція не є сильною. їх регіональні організації (СНД, ГУВМ, Центральноазіатський союз) є виключно слабкими, а перспектива їх участі у таких регіональних угрупованнях, як Європейський Союз, є радше джерелом розколу, ніж згуртування.

6. Поляризація. Одним з наслідків глобалізації є розкол і нерівність. Виник розрив між країнами, які знаходяться на передньому краї глобалізації, і тими, які відстають і таким чином виключаються з глобальної системи. В межах окремих країн меншість населення одержує доступ до нової інформаційної технології, а більшість приєднується до пасивних споживачів або просто опиняється за бортом. Це не обіцяє нічого хорошого для стабільності демократичних процесів.

У процесі глобалізації різні держави показують себе по-різному, деякі сильніші, деякі слабші. Впливовий аналітичний центр Brookings Institution (США) оприлюднив у березні 2008 р. "Рейтинг слабкості держав", до якого увійшла 141 країна світу. Індекс слабкості держави коливається від 0 — найгіршого показника — до 10 — найкращого. Враховувалися 20 показників за 4 основними сферами: політика, економіка, національна безпека і соціальні стандарти. Найслабшими виявилися: 1 — Сомалі (з показником 0,52), 2 — Афганістан (1,65), З — Конго (1,67). Країни екс-СРСР зайняли такі місця: 35 позиція — Туркменистан (5,27), 36 — Узбекистан (5,30), 42 — Таджикистан (5,35), 65 — Росія (6,20), 73 — Киргизстан (6,39), 80 — Азербайджан (6,54), 81 — Білорусь (6,63), 88 — Молдова (6,89), 89 — Казахстан (6,92), 90 — Грузія (6,99), 105 — Вірменія (7,34), 107 — Україна (7,38), 136 — Латвія (9,08), 138 — Литва (9,27). Естонія не увійшла до рейтингу, як і інші найбільш розвинені країни світу.

Кожна з пострадянських нових незалежних держав постала перед складними проблемами, висунутими глобалізацією і переходом до постіндустріального суспільства. Міжнародні організації та експерти радять їм зберігати спокій і продовжувати застосовувати комплекс заходів з ліберально-демократичного та ринкового реформування. Але результати реалізації подібних порад у кожній з ННД дуже відрізняються. В якійсь мірі можна очікувати, що процес значною мірою стихійного розвитку ринкових відносин, потреби відтворення капіталу, структурна перебудова економіки, втягнення тієї чи іншої країни до світового господарства сприятимуть її прогресу в суспільно-політичному житті. Однак це не може відбутися автоматично.

Наявні певні базові елементи, які можуть цьому сприяти: існування основних інститутів приватної власності і ринкового господарського механізму, зовнішні контури політичної демократії, визнання, хоча б формальне, необхідності громадянських свобод тощо. Проте ці можливості, якщо і використовуються, то лише епізодично і в дуже обмежених масштабах. Причиною тому є брак у більшості ННД дієвого політичного та економічного механізму модернізації суспільства, стимулювання громадської активності, інноваційної орієнтації, а також збереження традиціоналізму в тій або іншій формі.

Шанси на появу в більшості пострадянських країн найближчим часом соціально відповідального політичного класу, ефективного державного керівництва, громадянської активності населення, демократичної правової держави на базі економіки, що швидко модернізується, залишаються невеликими. Потенціал руху суспільств у цьому напрямі, що позначився наприкінці 1980 — на початку 1990-х років, залишився невикористаним, а потім почалося його затухання. Еліта сформувала криміналізовану бюрократично-олігархічну, авторитарну, соціально-неефективну суспільну систему з вельми обмеженими можливостями перетворення на ту, що відповідає вимогам суспільного прогресу.

Аналіз в цілому схожого, хоча зі значною національною специфікою, досвіду перетворень пострадянських республік показує, що попереду — новий перехідний період, під час якого здійснюватиметься переробка постсоціалістичної системи, що склалася, у суспільну систему, яка реалізуватиме можливості сучасного економічного та соціального прогресу і яка базується на загальнолюдських гуманітарних цінностях.

Запитання для самоперевірки

Завдання для самостійної роботи