Розділ 3. ФІНАНСОВІ ІНВЕСТИЦІЇ

де kк1 — номінальна купонно-еквівалентна ставка доходу, яка забезпечує інвестору реальну дохідність на рівні k за рівня інфляції і за період і.

Аналогічно можна визначити облікову ставку kб1, що компенсує інфляційні витрати і забезпечує реальну дохідність, яка визначається обліковою ставкою:

Крім банківсько-дисконтної та купонно-еквівалентної ставок доходу, у фінансових розрахунках для визначення дохідності дисконтних боргових зобов'язань використовують також ефективну ставку доходу, яка визначається за формулою

Ринкова вартість дисконтного зобов'язання, що забезпечує необхідний рівень ефективного доходу к k0, розраховується на основі формули:

Класична інвестиційна теорія розглядає показник прибутковості за період володіння стосовно будь-якої інвестиції, у тому числі й цінних паперів. При цьому припускається, що будь-які виплати, отримані за період, були реінвестовані і використані для придбання цінних паперів за поточним ринковим курсом. Тоді прибутковість за період володіння (Дпв), із врахуванням нарахувань доходу методом складних відсотків, має вигляд

де Дпв — еквівалентна одинична прибутковість за період володіння;

N — кількість одиничних проміжків за період володіння;

Скв — вартість на кінець періоду володіння;

Снв — вартість на початок періоду володіння.

Для того щоб одержати прибутковість за час володіння в розрахунку на один період використовують показник середньої геометричної прибутковості. На практиці найбільш придатний період володіння найчастіше настільки невизначений, як і прибутковість для певного періоду володіння. Проте таке припущення при ухваленні інвестиційного рішення дає змогу сфокусувати увагу на найбільш придатному в цій ситуації тимчасовому проміжку, одержати досить точний критерій і спростити розрахунки.

Обчислити прибутковість за період володіння методом екстраполяції не так уже й складно, проте спрогнозувати її непросто, з огляду на наявність великої кількості невизначеностей, пов'язаних як з виплатами за цінними паперами, так і з ситуацією, що змінюється на ринку. Тому очікувана прибутковість може бути обчислена як середньозважена можливих дохідностей за період володіння з використанням імовірностей як коефіцієнта.

Розглянемо склад прибутковості на прикладі акцій, зокрема зростання її курсової вартості за період і дивідендні виплати. Для простих акцій формула зростання має вигляд

де Так — прибутковість акції;

Вд — дивідендні виплати за акціями.

Дивідендна політика кожної компанії залежить від її прибутків і наявності коштів, при цьому дивіденди, що виплачуються за поточний рік, можуть бути вищі чи нижчі, ніж дивіденди, що виплачуються за попередній рік, а за окремі роки дивіденди можуть бути взагалі не виплачені.

З часом річний дивіденд за акцією може залишатися незмінним, може рівномірно збільшуватись досить швидко протягом декількох років, потім знову збільшуватися рівномірно. З огляду на все це, розрахунок ціни звичайних акцій вимагає обережного прогнозу майбутніх дивідендів, тому що ми припускаємо, що емітент буде існувати завжди, ціна звичайних акцій не залежить від того, скільки років інвестори планують володіти акціями.

Величину грошового потоку дивідендів визначають три фактори: річні дивіденди, темпи приросту дивідендів і ставка дисконту (необхідна ставка доходу). При цьому розглядається кілька випадків дивідендних виплат: постійні дивіденди; постійний приріст дивідендів (модель Гордона) і нерівномірні виплати дивідендів.

Якщо має місце постійний річний дивіденд Вд і необхідна ставка доходу k то ціна звичайних акцій Так може бути визначена за допомогою дисконтування майбутніх дивідендів під k:

Така сама формула використовується і для оцінки привілейованих акцій, з тією різницею, що необхідна ставка прибутковості звичайних акцій, яка залежить від їхньої ризикованості відсутня, а в розрахунок береться ставка твердих дивідендних виплат.

Якщо щорічні темпи зростання дивідендів емітента є постійними, то для визначення прибутковості використовується формула Гордона: