Розділ 6. ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ

6.1. Іноземні інвестиції в Україні

Розвиток світового ринку, розширення масштабів міжнародної торгівлі, глобалізація виробництва і комерції, міжнародне економічне співробітництво і кооперація, вільний рух капіталів між країнами, міждержавна господарська інтеграція становлять одну з найважливіших тенденцій сучасності. Але поряд з цим зберігаються відокремленість національних економічних інтересів, конкуренція та протекціонізм. Без урахування комплексу цих суперечливих тенденцій не можна зрозуміти природу іноземного інвестування, яке є важливою передумовою входження України у світове господарство.

Розвитку процесів іноземного інвестування сприяло виникнення в другій половині XIX ст. такого явища, як міграція капіталів між країнами. Якщо до середини XIX ст. міжнародні господарські зв'язки, які формували світовий ринок, в основному полягали в зовнішній торгівлі й вивезення капіталу не відіграло значної ролі, то починаючи з другої половини XIX ст. воно стає одним з найважливіших форм міжнародних господарських зв'язків.

На початку XX ст., переважало вивезення капіталу у формі позик і портфельних вкладень: капітали йшли з розвинутих країн до країн, що розвиваються, і переважно в паливно-сировинні галузі. А після Другої світової війни випереджальними темпами почали зростати обсяги прямих інвестицій за кордон. Причому конкуренція на світовому ринку інвестицій постійно зростає.

Полеміка щодо доцільності та необхідності залучення іноземних інвестицій для економіки країни-реципієнта як у зарубіжній, так і вітчизняній науковій літературі ведеться досить давно. Об'єктивний аналіз економічної літератури свідчить про те, що багато вчених є прихильниками залучення іноземних інвестицій в умовах гострої нестачі фінансових ресурсів та сучасних технологій на етапі переходу економіки до ринку.

Звичайно, що вкладання коштів у країну зарубіжними інвесторами не повинно відбуватися стихійно. У цій сфері, як і в інших сферах економічної політики, необхідна добре відпрацьована стратегія та інстанція, яка взяла б на себе всю повноту відповідальності за розвиток подій. Небезпечність полягає в тому, що західні фірми нерідко намагаються втягнути українських підприємців в екологічно небезпечні й сумнівні з господарського погляду виробництва. Тому тільки з допомогою вдалого використання цілої системи стимулів, обмежень, важелів і пільг можна домогтися оптимальної відповідності інтересів експортерів капіталу потребам країни, що приймає.

За 15 років незалежності (станом на 1 червня 2005 р.) іноземними інвесторами в економіку України було вкладено прямих інвестицій близько 9 млрд дол. США, незважаючи на значні природні переваги. Це один з найнижчих показників не тільки серед держав Центральної чи Східної Європи, а й у СНД — близько 185 дол. США на одного громадянина України.

В. Будкін виділяє три етапи надходження прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну за всі роки незалежності: перший етап (1992—1994 pp.) характеризується низьким рівнем інвестицій (9 дол. США), коли на кожного мешканця України; другий етап (1995—2000 pp.), коли на одну особу припадало близько 78 дол. США; третій етап (2001—2004 pp.), коли обсяг ПП зріс на 5,1 млрд. дол. США, або у 2,5 рази. На одну особу населення вже припадало 177 дол. США, що в 19,5 разів перевищувало рівень 1994 p. Але цього недостатньо порівняно зі світовими стандартами.

Україна суттєво відстає від країн Центральної Європи та Прибалтики, де цей показник перевищує 1600—2500 дол. США на особу. Серед 25 держав Центральної Європи та СНД Україна за обсягом інвестицій на одну особу посідає одне з останніх — 22 місце. І лише в м. Києві цей показник дещо перевищує 1000 дол. США на одного мешканця.

Найменші надходження ПП на одну особу мали такі адміністративно-територіальні одиниці, як Луганська, Хмельницька, Вінницька, Тернопільська та Чернівецька (з 23-го до 27-го місця), а найбільші — такі як м. Київ, Київська, Запорізька, Дніпропетровська, Одеська області (з 1-го до 6-го місця).

За 1995—2005 pp. найбільший обсяг залучених ПІІ від загального обсягу надходжень мали 10 областей, де коливання частки становило 2,9—32,1 %, а найменший обсяг ПІІ — 9 областей (коливання становили 0,79—0,08 % загального обсягу ПІІ). Серед десяти областей з найбільшим обсягом інвестицій у чотирьох (Одеська, Донецька, Львівська й Полтавська) стан справ щодо залучення інвестицій погіршився, у п'яти областях (Дніпропетровська, Київська, Запорізька, Харківська, Закарпатська) покращився, і тільки м. Київ увесь час посідав перше місце. Це пояснюється тим, що іноземним інвесторам простіше та надійніше вирішувати весь комплекс проблем саме в столиці. На думку фахівців і нашу думку, цьому сприяють такі фактори: не досить стабільна за економічними параметрами транзитивна економіка в цілому; рівень розвиту виробничої, банківської, страхової сфер тощо саме в столиці порівняно з іншими регіонами; темпи зростання обсягів ПІІ, невисока привабливість більшості областей; відставання в господарській та соціальній сферах від параметрів столиці та ін. Нині сукупна частка ПІІ м. Києва та області становила майже 40 % загального обсягу їх надходжень до країни.

За роки незалежності Україною було укладено значну кількість угод про фінансове та кредитне співробітництво з такими провідними країнами світу, як Німеччина, Франція, Іспанія, Італія, США, Японія та Швейцарія. Основними напрямами освоєння стали: агропромисловий комплекс, охорона здоров'я та медична промисловість, металургія, транспорт, легка промисловість, енергетика, машинобудування, хімічна промисловість.

Зовнішні запозичення у вигляді кредитів Міжнародних фінансових організацій та країн-донорів використовувались для фінансової стабілізації, структурного реформування економіки та інституціонального розвитку. Підприємства України отримали можливість залучити іноземні інвестиції до реалізації спільних інвестиційно-інноваційних проектів, впровадження новітніх технологій, перейняти передовий управлінський досвід підвищення конкурентоспроможності товарів до світового рівня.

Основні зовнішні джерела надходження інвестицій забезпечують реальні (прямі) та фінансові (непрямі) інвестиції. Залученнями інвестицій у реальний сектор є прямі іноземні інвестиції у вигляді устаткування, нових технологій та ін. Для портфельних (фінансових) інвестицій необхідно насамперед забезпечити розвиток фондового ринку на відповідному рівні з урахуванням вимог міжнародних стандартів. Необхідно зокрема, розширити інструментарій ринку цінних паперів, використання облігацій місцевих позик, інвестиційних сертифікатів пайових інвестиційних фондів, похідних та іпотечних цінних паперів тощо.

В Україні була прийнята низка нормативно-законодавчих актів, що сприяли формуванню сприятливого інвестиційного клімату в державі, поліпшенню інвестиційного іміджу, пожвавленню надходження іноземних інвестицій.

Так, за даними 2005 р. найбільшими іноземними інвесторами для України були США, Великобританія, Німеччина, Нідерланди та Російська Федерація. У табл. 6.1 подані прямі іноземні інвестиції цих країн за галузями.

На думку В. Будкіна*19, зарубіжні вкладення домінантно-спрямовані на захоплення внутрішнього ринку, а не на підтримку українського виробництва. Це суттєво відрізняється від використання прямих іноземних інвестицій в Угорщині, Польщі та країн Азії, де значна їх частка пішла на формування експортного сектору економіки.

*19: {Будкін В. Основні етапи та регіональні особливості залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України // Регіональна економіка. — 2005. — № 2. — С. 59—67.}

Таблиця 6.1. Вкладення іноземних інвестицій у галузі України