Купон "50 карбованців". 1991 р.
У 1992 р. в обігу з'явилися українські карбованці нового випуску — купюри значно вищих номіналів у 100, 200, 500 та 1000 українських карбованців. Це було свідченням того, що маховик інфляції в країні набирав обертів. Зовнішній вигляд цих грошових знаків дещо змінився: на їх лицевому боці з'явилося повне зображення пам'ятника легендарним засновникам Києва, а також серія та номер купюр. Зворотна сторона залишилась майже такою ж, як і купюр першої серії.
Розвиток інфляційних процесів в Україні привів до появи на грошовому ринку у 1993 р. українських карбованців щораз вищих номіналів. Спочатку це були 2 000 та 5 000 українських карбованців, на яких уперше було вміщено зображення малого державного герба — тризуба. Згодом, У Другому півріччі, було випущено 10 000,20 000,50 000 та 100 000 українських карбованців. Зовнішнє оформлення купюр цих номіналів зазнало суттєвих змін. Основним елементом аверса стало зображення пам'ятника Володимиру Великому у Києві, а реверса — фрагмент будинку Національного банку України. Написи на грошових знаках не змінилися. В процесі виготовлення цих купюр було суттєво поліпшено їх захист від підробок. Вони видрукувані на якіснішому папері більшого формату, використано також флуоресцентні волокна та металічну стрічку з мікродруком назви держави — "Україна". У повторних емісіях купюр номіналом від 5 000 до 100 000 українських карбованців, здійснених у 1994—1995 рр., зазнали змін позначення серії та номера купюр — серія стала літерною, а номер — семизначним.
1994—1995 рр. не принесли очікуваного спаду інфляції та стабілізації на грошовому ринку України. Саме тоді в обігу з'явилися найбільші номінали українських карбованців: 200 000 (16 травня 1994 р.), 500 000 (9 грудня 1994 р.) та 1000000 (12 травня 1995 р.). На відміну від попередніх випусків, ці купюри були виконані на значно вищому поліграфічному рівні. Вони стали багатоколірними, мали кращий захист від фальшування. Змінився їх зовнішній вигляд. На лицевому боці перших двох купюр пам'ятник Володимиру Великому було перенесено на їх правий бік, а на звороті з'явилося зображення будівлі Національної опери України. На найбільш вартісній купюрі містились пам'ятник Тарасу Шевченкові у Києві (аверс) та головний корпус Київського національного університету імені Тараса Шевченка (реверс).
У 1992—1996 рр. Україна пережила небачену за масштабами гіперінфляцію, спричинену неконтрольованою лібералізацією цін на товари і послуги, зростанням дефіциту державного бюджету, стрімким спадом економічного виробництва тощо. На ринку надзвичайно швидко зростали обсяги готівкової грошової маси: щоденно банківські установи опрацьовували близько 100 млн банкнот. Упродовж 1992—1995 рр. готівковий обіг зріс у 1366 разів і досягнув астрономічної суми — 4 квадрильйони карбованців. Розміри інфляції в окремі періоди сягали понад 5000 %. Зростання цін на товари та послуги стало неконтрольованим з боку державних органів. У період з січня 1991 р. до вересня 1996 р. вони виросли у 95 000 разів. Такі процеси призвели до необхідності вилучення з обігу карбованцевих купюр дрібних номіналів, які стали непридатними для здійснення найпростіших розрахунків. Спільною постановою Кабінету Міністрів та Національного банку від 30 грудня 1993 р. "Про вдосконалення готівково-розрахункових операцій" з обігу було вилучено грошові знаки номіналом 1, 3 та б карбованців. Виникла необхідність ведення розрахункових операцій у сумах, кратних 10. Надалі з обігу вилучалися купюри наступних грошових знаків: 1 серпня 1994 р. - 10 та 26 карбованців, 1 жовтня 1994 р. — 50 карбованців, 15 березня 1995 р. — 100 та 200 карбованців, 1 вересня 1995 р. — 500 карбованців.
За відсутності на грошовому ринку України стабільної національної валюти в країні почала використовуватися вільно конвертована валюта — розпочалась так звана "доларизація" економіки. Згідно з Указом Президента України від 19 березня 1992 р. "Про заходи щодо стимулювання зовнішньоекономічної діяльності", суб'єктам підприємницької діяльності дозволялось проводити розрахунки у вільно конвертованій валюті (окрім російського рубля). Дане положення мало діяти аж до запровадження національної валюти. За припущенням уряду, це мав бути короткий проміжок часу — 4—6 місяців, однак розвиток економічної ситуації в країні подовжив його на довгі роки. За цей період американський долар витіснив український карбованець з багатьох сфер обігу, позбавив його низки грошових функцій. Так, свої заощадження населення, як правило, зберігало в американській валюті, її використовували при проведенні значних розрахункових операцій, а ціни на окремі товари встановлювались у доларах США. Тривалий розвиток даних тенденцій мав негативний вплив на процес становлення національної грошової системи. Саме тому з 1 серпня 1995 р. використання іноземної валюти як засобу платежу на території України було заборонене. Однак цей крок не привів до витіснення її зі всіх сфер використання. У зв'язку з інфляційними явищами курс долара США щодо українського карбованця постійно зростав. Якщо 12 липня 1992 р. за нього платили 403 карбованці, то 2 вересня 1996 р. — вже 176 000 карбованців.
У процесі проведення в Україні грошової реформи великого значення надавалось налагодженню карбування власної монети. Перед її виготовленням точилася дискусія щодо назви національної грошової одиниці. В результаті обговорення різноманітних пропозицій було прийнято рішення, що тимчасовою грошовою одиницею стане український карбованець, який після стабілізації становища в економіці країни буде замінено українською гривнею. Дане рішення, що ґрунтувалося на давніх традиціях історії монетної справи в Україні з часів Київської Русі та національно-визвольних змаганнях 1917—1920 рр., не викликало будь-яких застережень. Натомість, довго обговорювалося питання щодо назви розмінної монети. Термін "копійка", звичний для населення з царських та радянських часів, здавався непридатним для цього. В процесі дискусії пропонувались різні назви — "сотий", "рєзана", "гріш", "шаг" та ін. На пропозицію відомого художника Василя Лопати, комісія, створена Верховною Радою, спочатку затвердила як назву української розмінної монети термін, "шаг". У червні—серпні 1991 р. було виконано ескізи для монет номіналом 1, 5, 10 та 25 шагів. Однак постанова Президії Верховної Ради України "Про розмінну монету України" від 2 березня 1992 р. затвердила термін "копійка" як назву однієї сотої національної грошової одиниці — гривні. Згідно з нею, передбачалось налагодити карбування таких розмінних номіналів: 1, 2, 3, 5, 10, 15, 20, 25 та 50 копійок, а також 1 гривня.
Після прийняття Президією Верховної Ради України 14 листопада 1991 р. постанови № 1809 "Про національну валюту України", Державний комітет з оборони та промислового машинобудування доручив Дніпропетровському проектному інституту опрацювати перед проектні пропозиції щодо організації та розміщення Українського монетного двору. На виконання цього доручення була створена робоча група на чолі з директором інституту Р. Голіковим. Перед групою стояло завдання визначити виробничі потужності Монетного двору та опрацювати варіанти розташування його на діючих підприємствах України. Передбачалось, що в майбутньому він забезпечить не лише карбування розмінної монети, а й виготовлення урядових нагород, металевих знаків державних відзнак, пам'ятних медалей та інших виробів. Однією з проблем, яка виникла в процесі виготовлення перед проектних пропозицій, була відсутність необхідних нормативних документів, найважливішим серед яких був Монетний Статут України. Цей документ мав регулювати порядок карбування монети, монетний метал, вагу, тип та легенду окремих номіналів, монетну стопу, ремедіум при карбуванні, систему поділу грошової одиниці на кратні частини тощо. При вирішенні цього питання Міністерство фінансів України опиралося на попередні дані, згідно з якими, основною грошовою одиницею вважалася гривня, а її сотою частиною мала стати стотинка. Передбачалось карбування монет номіналом 1, 5, 10, 25 стотинок та 1 гривня. Монетний двір мав виготовляти близько 2 млрд шт. монет щорічно. Передбачалось, що він буде отримувати на засадах кооперації від інших підприємств України металеву стрічку, мішки для упаковки монет, пластмасу для пломбування мішків з готовою продукцією, яка буде доставлятися у Національний банк України та його обласні відділення. Основні показники технологічного процесу повинні були відповідати виробництву на Московському монетному дворі. Незважаючи на значний обсяг роботи та багато невизначених питань, робоча група вже 11 грудня 1991 р. представила свої пропозиції.
Виготовлення розмінної монети спочатку замовили в Італії, де на Монетному дворі "Instituto Poligrafico Е Zecca Del lo Stato" було відкарбовано певну кількість українських монет різних номіналів. Однак згодом було визначено за доцільне розмістити монетне виробництво на одному з промислових підприємств України. Найбільш відповідними для цього були Луганський верстатобудівний завод та сумське ВО "Електрон". 1992 p., за результатами конкурсу, право на виготовлення перших українських розмінних монет виборов Луганський верстатобудівний завод — потужне промислове підприємство, засноване у 1795 р. Ще 1 жовтня 1991 р. його директор отримав лист від голови Комітету з питань економічної реформи та управління народним господарством Верховної Ради України Володимира Пилипчука з дорученням терміново опрацювати питання, пов'язане з виготовленням металевих грошей. На початку 1992 р. Міністерство машинобудівної промисловості України доручило Луганському верстатобудівному заводу організувати виготовлення розмінних монет. За короткий час (9 місяців), за допомогою Монетного двору Великобританії "Boyal Mint Servis", тут було створено базу для тимчасового карбування монет, яке розпочалося у листопаді 1992 р. Закуплене для цього за кордоном обладнання коштувало 12 млн доларів США.
У процесі монетного виробництва виникла потреба переглянути склад номіналів розмінних монет. На основі вивчення світового досвіду було вирішено зупинитися на семи найбільш вживаних номіналах: 1, 2, 5, 10, 25 та 50 копійок і 1 гривня. Монети номіналом 3, 15 та 20 копійок масовим тиражем не випускалися, а ті екземпляри, котрі нині трапляються серед колекціонерів, є зразками або технологічними пробами. У зв'язку з наростанням інфляційних явищ виготовлена розмінна монета не запроваджувалась в обіг, а нагромаджувалась у сховищах Національного банку України з метою наповнення грошового ринку на завершальному етапі грошової реформи, пов'язаному з введенням національної грошової одиниці — гривні.
Тимчасове монетне виробництво на Луганському верстатобудівному заводі не могло забезпечити виготовлення всього спектру високоякісної продукції, особливо пам'ятних і ювілейних монет та державних нагород. З огляду на це, урядом було прийняте рішення про створення сучасного Монетного двору України у Києві. З цією метою виконуючий обов'язки прем'єр-міністра України Ю. Звягільський 15 червня 1994 р. підписав розпорядження про передачу Національному банку України будівлі заводу "Алмаз" (м. Київ). 28 червня цього ж року заступник Голови Правління Національного банку Р. Арешкович затвердив "Завдання на проектування Монетного двору Національного банку України в м. Києві". Передбачалось, що його щорічна проектна потужність становитиме 1,5 млрд шт. розмінних монет. При цьому ставилось завдання вивчити досвід найкращих монетних дворів світу. В технологічному процесі та комплектуванні обладнання передбачалось використати найсучасніші пропозиції фірм
"Роял Мінт" (Англія), "Шеррітт" (Канада), "Бюхлер" та "Теодор Гребенер Прессенсистем ГМБХ Ко Кг" (Німеччина), Австрійського та Словацького монетних дворів, російського Госзнаку, а також найкращу продукцію підприємств України і обладнання, закуплене для Луганського верстатобудівного заводу.
Після тривалої підготовчої роботи 23 жовтня 1995 р. Правління Національного банку України прийняло постанову "Про затвердження проекту будівництва Монетного двору", а 1 грудня цього ж року — "Про створення монетного виробництва в м. Києві". За основу було схвалено спільний проект корпорації "Австрійський Монетний двір АГ" та Національного банку України. Відразу ж після цього розпочалися будівельні роботи, які тривали до 1998 р.
Відсутність належної виробничої бази не дала можливості налагодити власного карбування пам'ятних та ювілейних монет, потреба в яких гостро відчувалася. їх поява мала велике політичне та культурно-пропагандистське значення для молодої Української держави. Саме тому у квітні 1994 р. Кабінет Міністрів та Національний банк України прийняли спільну постанову щодо організації випуску пам'ятних та ювілейних монет, яка доручила вирішення всіх питань, пов'язаних з плануванням, випуском та реалізацією цього виду монетної продукції, управлінням Національного банку України. З травня 1995 р. Правління Національного банку прийняло постанову про запровадження в обіг з 7 травня першої української пам'ятної монети, присвяченої 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. її номінал становив 200 тис. крб., а наклад — 250 тис. шт. Угоду на виготовлення цієї мідно-нікелевої монети було укладено з Московським монетним двором. Упродовж 1995 р. в обіг було введено ще декілька пам'ятних монет. Вони присвячувалися 400-річчю від дня народження гетьмана Богдана Хмельницького
(200 тис. карбованців), містам-героям Києву, Одесі, Севастополю та Керчі (200 тис. карбованців), а також 50-річчю Організації Об'єднаних Націй (200 тис. карбованців — з мідно-нікелевого сплаву та 2 млн карбованців — зі срібла).
Тематичний план випуску на 1996 р. було значно розширено. Крім мідно-нікелевих, передбачалось карбування монет з дорогоцінних металів — золота і срібла. До завершального етапу грошової реформи до обігу було введено монети, присвячені 125-річчю від дня народження Лесі Українки (200 тис. та 1 млн карбованців), 10-річчю Чорнобильської катастрофи (200 тис. та 2 млн крб.), пам'яті Григорія Сковороди (1 млн крб.),
Україна. 200 000 крб. Мідно-нікелевий сплав. 1995 р.
100-літтю Олімпійських ігор сучасності та першій участі України в Олімпійських іграх (200 тис. та 2 млн крб.), 5-ї річниці незалежності України (2 млн крб.), а також 130-й річниці від дня народження Михайла Гру шевського (200 тис. та 1 млн крб.). Наклади монет, виготовлених зі срібла, як правило, не перевищували 10 тис. шт., а мідно-нікелевих —100тис. Для карбування срібних монет використовувався метал 925-ї проби. На замовлення Національного банку України пам'ятні та ювілейні монети, крім Московського монетного двору, карбувалися на Бірмінгемському (Великобританія), Варшавському (Польща) та Кремніцькому (Словаччина) монетних дворах.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 11. ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-МОНЕТНОЇ СИСТЕМИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
