Особливості розвитку грошового ринку Правобережної України у другій половині XVII—XVIII ст.

Нумізматика

Ще одним неповновартісним учасником грошового обігу в середині XVII ст. були мідні шотландські монети номінальною вартістю 2 пенси, які у 1632—1633 рр. карбував король Карл І (1625—1649). Вони присутні у значній кількості тогочасних монетних депозитів, а також згадуються у письмових джерелах. Поява та поширення мідних двопенсових монет, які приймалися за курсом коронних шелягів, була тісно пов'язана з діяльністю купців шотландського походження — частих гостей на Україні.

Участь українських земель у балтійській торгівлі сприяла поширенню тут повновартісних монет, які карбувалися на численних монетарнях Голландії (Об'єднаних Провінцій) та іспанських Нідерландів. Як і в попередній період, їхній монетний експорт складався, головним чином, з різноманітних номіналів талерного типу та золотих дукатів. У скарбах найчастіше присутні талери-патагони та їхні фракції, відкарбовані іспанськими королями Філіппом IV (1621—1665) та Карлом II (1665—1700) у нідерландських провінціях Брабант, Фландрія, Турне. Метрологічно наближеними до них були зільбердукати та рійксдаальдери північнонідерландських (голландських) провінцій Гельдерн, Західна Фризія, Утрехт, Оверейсл, Голландія, Зеландія, а також міст Кампен, Давентер та Цволлє. Незначна різниця між цими групами талерів, емітованих за зразками

Священна Римська імперія. Леопольд І. 10 дукатів. Золото. 1670 р.

Священна Римська імперія. Леопольд І. 10 дукатів. Золото. 1670 р.

талерів "імперіальної ліги" (талерів Священної Римської імперії), була добре відома купцям та службовцям фінансових служб. Однак офіційний та ринковий курс цих монет на території Речі Посполитої був однаковим. Рішенням коронаційного сейму 1676 р. він встановлювався на рівні 6 злотих мідними шелягами. До початку XVIII ст. вартість повновартісних талерів, які у писемних пам'ятках фігурують як "тверді", "биті", "старі" та ін., зросла до 8 злотих шеляжною монетою. У старій білонній розмінній монеті вони оцінювалися по З польських злотих. Національне походження метрологічно подібних монет талерного типу в актах, як правило, не вказувалося. Аналіз скарбового матеріалу свідчить про використання населенням, крім нідерландських талерів, монет цього типу, відкарбованих у німецьких володіннях (в Австрії, Тиролі, Моравії, Саксонії, Нюрнбергу, Гамбургу, Брауншвейг-Люнебургу та ін.), рідше — на монетарних Речі Посполитої та інших європейських країн.

З-поміж монет талерного типу населення продовжувало використовувати голландські левендаальдери та флорини. Через занепад східної торгівлі та метрологічну відмінність від повновартісних талерів попит на левендаальдери дещо зменшився. Адже вони містили майже на б г чистого срібла менше (бл. 20 %). Саме тому у 1676 р. сеймова комісія визначила їх вартість у 5 злотих шелягами-боратинками. Однак ринковий курс цих монет був значно вищим. Так, у Львові в 1689 р. левендаальдер коштував 6 злотих 6 грошів шеляжною або 80 грошів старою срібною розмінною монетою. Наприкінці XVII ст. надходження монет цього типу на українські землі припиняється.

Ще одним видом голландського монетного імпорту на Україну були гульдени (флорини) номіналом 28 стюверів, більшість з яких виготовлена на монетних дворах у містах Бмбден, Кампен, Давентер, Цволле, а також Східної Фризії та Ольденбурга у другій половині XVII ст. Вміст чистого срібла у них становив 13,12 г. В актах вони фігурують під назвою "таляри злотові". Курс цих монет у 1680-х роках дорівнював 50 білонним грошам розмінними номіналами.

Повновартісні талери не лише обслуговували повсякденні потреби грошового обігу, а й були засобом нагромадження скарбів представниками заможних верств населення. Так, серед майна гетьмана Івана Самойловича у 1687 р. налічувалося 22 855 "талярів битих". У скарбниці фастівського полковника Семена Палія у 1704 р. зберігалося понад 5300 цих монет. Мали їх і багаті купці. У 1689 р. Станіслав Майдашевич зі Львова залишив своїм спадкоємцям значну грошову суму різноманітною монетою,

Голландія, Зеландія. Подвійний дукатон. Срібло. 1659 р.

Голландія, Зеландія. Подвійний дукатон. Срібло. 1659 р.

в тому числі 2434 "талярів битих по 7 зл. кожний" та 61/г "левкових талерів".

Упродовж другої половини XVII—XVIII ст. найбільш вартісними монетами на українському грошовому ринку залишалися золоті дукати. Переважна більшість цих монет походила з країн Західної та Центральної Європи, насамперед, з Голландії та володінь Священної Римської імперії. Як засоби міжнародного обігу, дукати впродовж століть зберігали свою високу якість і приймалися населенням без урахування їх національного походження. Вони, як правило, не розрізняються у письмових джерелах, а згадуються як "червоні злоті". Щоправда, інколи автори документів вказують на їх походження. Так, козацький літописець Самійло Величко, описуючи скарбницю Семена Палія, вказав на наявність у ній 51 угорського та 137 венеціанських дукатів. Серед грошових сум львів'янки Катерини Бочкович у 1669 р. відзначено наявність португала польського короля Яна II Казимира вартістю 20 червоних злотих, а серед грошей Агнети Гурки у 1699 р. — 281 червоний злотий, серед яких декілька арабських (турецьких). У 1694 р. вартість червоних злотих на львівському грошовому ринку у повноцінній розмінній білонній монеті становила 6 злотих, а в шеляжній — 14 злотих 15 грошів. У XVIII ст. курс дуката зріс до 8 злотих білонною монетою і 18 злотих шелягами-боратинками. У зв'язку з поширенням російської монети дедалі частіше курс талерів та дукатів визначався саме в ній. Так, у 1772 р. на Поділлі дукат коштував від 2 рублів 10 копійок до 2 рублів 20 копійок. Крім монет вартістю один дукат, в обігу перебували екземпляри більшої вартості. Наприклад, у 1655 р. заможний львівський купець Матвій Гайдер, крім 2211 поодиноких дукатів, мав вісім португалів по 10 червоних злотих, один португал вартістю 70 червоних злотих, один португал вартістю 50 червоних злотих. Львівський староста Ходоровський у 1694 р. залишив своїм спадкоємцям 1717 червоних злотих португалами, дублонами (подвійними дукатами) та поодинокими дукатами.

Політична нестабільність, економічний хаос, відсутність ефективної правоохоронної системи, прозорість державних кордонів, корумпованість митної служби та низка інших причин зумовили поширення на українському грошовому ринку значної кількості фальшивої монети. Особливо сприятливим для фальшивомонетників став початок масової емісії мідних шелягів-боратинок. Нескладна технологія їх карбування, доступність сировини, значний прибуток від реалізації підробок сприяли надзвичайному поширенню цього злочинного промислу. Не стали на перешкоді навіть жорстокі покарання, що застосовувались до осіб, які підробляли монету. Цим ремеслом почали займатися не лише шляхтичі та купці, ай дрібні ремісники та селяни. Скарбові матеріали та сторінки тогочасних актів рясніють згадками про діяльність "клепачів" — фальшивомонетників, які часто були навіть неписьменними особами. Про це свідчать помилки при повторенні монетної легенди, інколи — заміна літер незрозумілими знаками. Ще загрозливішим для грошового ринку стало масове карбування підробок у м. Сучава (нині у Румунії), де під покровительством молдавського господаря Дабії Істрате (1661—1665) було організовано монетарню, яка належала боярину Георгіу Гхіца. Впродовж 1661—1664 рр. вона продукувала величезну кількість підробок різноманітних видів шелягів, які згодом поширювалися на землях Речі Посполитої. Значну їх частку становили наслідування ризьких та лівонських шелягів з монограмами шведських королів Густава II Адольфа, Христини, Карла X Густава та Карла XI. На них часто поєднано аверси з реверсами інших типів монет різних володарів, нерідко трапляються помилки і навіть нісенітниці у датах правлінь. Попри це, техніка виконання цих так званих сучавських, або волоських, підробок свідчить про те, що над їх виконанням працювали кваліфіковані фахівці з монетної справи, у розпорядженні яких були механічні знаряддя — вальцювальні кільця (метод "вальцверк"). Крім монет шведського зразка, у Сучаві підроблялись прусські шеляги герцога Фрідріха Вільгельма, а також польсько-литовські емісії цього ж номіналу. За посередництвом корумпованих польських урядовців купці контрабандою завозили на українські землі сучавські підробки, де їх обмінювали на повновартісну срібну монету або розраховувалися за товари та послуги. Одним із організаторів поширення підробок був орендар митниць, розташованих на території Руського, Белзького та Сандомирського воєводств, орендар львівського монетного двору, торговий агент королеви, королівський секретар, львівський купець італійського походження Джованні Баттіста Аморетті. Його агенти поширювали волоські підроблені шеляги на території всієї Правобережної України і навіть на Лівобережжі. Обсяги його зловживань щодо завезення фальшивих шелягів були настільки значними, що за вироком суду його було засуджено до страти і конфіскації майна. Однак Аморетті вдалося відкупитися величезною сумою — 224 369 злотих 14½ гр. готівкою та товарами, яку він вніс до державної скарбниці. Масове поширення фальшивої монети, яке спричинило підвищення цін та наростання інфляційних явищ, викликало справедливі нарікання населення. На повітових та воєводських сеймиках, а також на вальному сеймі у Варшаві шляхта вимагала від короля і уряду вжиття невідкладних заходів у боротьбі з іноземною та вітчизняною підробленою монетою. Одним із них стало призначення чернігівського підчашія майора Малиновського генеральним стражником у прикордонних з Молдавією Руському та Подільському воєводствах. У його завдання входило недопущення завезення фальшивої монети з-за кордону і виявлення осіб, які цим займалися. Крім цього, коронний підскарбій у 1663—1664 рр. видав низку універсалів, які забороняли ввезення сучавських шелягів і передбачали вилучення їх з обігу за курсом два, а згодом три за один коронний шеляг-боратинку. Фактично обмін здійснювався за значно вищим курсом. Так, У грудні 1663 р. у Львові 70 злотих волоськими шелягами було обміняно на 14 злотівок-тимфів, тобто у співвідношенні 5:1. Поширення сучавських підробок завдало значної шкоди фінансовій системі Речі Посполитої. Лише 1664 р. їх було вилучено з обігу на суму понад 12 млн злотих, тобто близько 1 млрд шт.

Письмові джерела засвідчують наявність на грошовому ринку неповноцінних та фальшивих монет інших номіналів. До перших належали раніше відкарбовані монети, які внаслідок тривалого використання стерлися і втратили певну частину своєї вартості. Матеріали судових справ дають підстави стверджувати, що у другій половині XVII—XVIII ст. фальшування різноманітних білонних, срібних та золотих номіналів набуло значного поширення. Фальшивомонетники насамперед підробляли популярні, але часто ще малознані серед населення монети. Так, у 1664 р. у м. Лохвиця на Лівобережжі були затримані зловмисники Фесько та Костянтин, які підробляли злотівки-тимфи, що лише недавно з'явилися на ринку. Під час обшуку у першого з них знайдено 33 підробки, виготовлені шляхом відливання у формах, зроблених за допомогою відбитків із справжніх монет. У львівських актових книгах містяться також згадки про інші підроблені монети. Так, у 1699 р. серед грошей міщанина Каспера Стадні-цького виявлено "півталярок і шостачок злий".

У зв'язку з дедалі більшим поширенням на українському грошовому ринку російських монет, саме вони з перших десятиліть XVIII ст. найчастіше ставали об'єктом фальшування. У 1714 р. полтавський полковий та міський суди розглядали справу про виготовлення у містах Кобеляки та Келеберда російських копійок. У ході слідства встановлено, що їх відливали з олова у глиняних формах жителі вказаних міст Ілько Дячок, Петро Бубенко та його зять Петро Сироїжка. У 1723 р. на миргородському ярмарку був спійманий якийсь Петро Самійленко, який купував пиво за фальшиві копійки. Частими є згадки про підробку більш вартісних номіналів — рублів, полтин, півполтинників, гривенників. Останні два номінали виготовляв у 1753 р. ювелір Ілько Перебийносенко на території Прилуцького полку. У тому ж році до Генеральної Військової канцелярії з Ніжинського полку було прислано три фальшиві рублі, виготовлені з міді, олова та бронзи. Фальшивомонетників не стримував навіть страх перед покаранням — на Гетьманщині за підробку монет карали відрубуванням руки. Саме так було покарано жителя м. Хорол Федора, який виготовляв копійки.

У другій половині XVII—XVIII ст. на українських землях відбувався подальший розвиток системи грошової лічби. Панівною грошово-лічильною одиницею став польський злотий (30 грошів), який інколи згадується як флорин (від лат. Florenus polonicalis — польський злотий). Майже повністю зникли з ужитку реліктові грошові одиниці гривна та копа. Натомість, поширилося, особливо на Наддніпрянщині, використання російської грошово-лічильної одиниці — рубля. При цьому населення нерідко одночасно користувалося польською та російською лічильними одиницями. Наприклад, на Поділлі у 1770-х роках пару биків продали за 10 рублів і 2 польських злотих. Новим явищем стало використання як лічильних одиниць назв окремих видів монет — талерів, тимфів та ін. Так, на Лівобережній Україні у другій половині XVII ст. з'явився термін "талер український", який використовувався для позначення суми 90 польських грошів. У джерелах трапляються також адекватні йому терміни "талер польської лічби", "талер малоросійської лічби", "талер литовської лічби", які вживалися для позначення традиційної на Україні грошової лічби на польські злоті та гроші, на відміну від російської — на рублі та копійки.

Упродовж другої половини XVII—XVIII ст. грошове господарство Правобережної та Західної України перебувало в стані глибокої кризи. Вона була спричинена військово-політичними потрясіннями, яких зазнавала Річ Посполита, передовсім, національно-визвольною війною українського народу під проводом Богдана Хмельницького. Вони призвели до наростання кризових явищ у всіх сферах життя держави і в результаті — до ліквідації Речі Посполитої внаслідок трьох її поділів (1772, 1793, 1795). Необхідність покриття величезного дефіциту державного бюджету змусила уряд наприкінці 50-х—на початку 60-х років XVII ст. вперше здійснити широкомасштабну емісію кредитних неповновартісних монет — мідних шелягів-боратинок та білонних злотівок-тимфів. Відтоді на грошовому ринку українських земель паралельно в обігу перебували два види монет; 1) "moneta bona” (добра монета) — повновартісні білонні та срібні номінали, 2) "moneta currens" (обігова монета) — неповновартісні боратинки та тимфи. Співвідношення між ними не було стабільним — воно залежало від реальної ринкової вартості кожного виду монети. Панівними на ринках стали розмінні номінали польсько-литовського карбування. Надходження повновартісних дрібних монет іноземного карбування суттєво скоротилося. Серед них переважали емісії сусідніх держав — Росії, Бранденбурга—Пруссії та володінь австрійських Габсбургів. Натомість неповновартісні та підроблені дрібні монети виготовлялися на території шведської Прибалтики та Молдови, а в середині XVIII ст. — Королівства Пруссія. Ринок повновартісної монети поповнювався західноєвропейськими талерами та дукатами, які були міжнародними засобами обігу. З початку XVIII ст. дедалі більшу роль в обслуговуванні ринку почали відігравати російські рублі та їх фракції. В умовах дезорганізації грошового обігу посилився процес фальшування монети. Незважаючи на суворі покарання, кількість зловмисників не зменшувалася, а частка їхньої продукції в загальній монетній масі, хоч і була незначною, але зростала. Впродовж даного періоду відбувалася еволюція системи грошової лічби. Панівною грошово-лічильною одиницею став польський злотий. Реліктові одиниці — гривна та копа поступово вийшли з вжитку і майже не вживалися. Особливістю було використання як лічильних понять назв монет — талера, тимфа та ін.

Зі зникненням в останній чверті XVIII ст. з політичної карти Європи Речі Посполитої і включенням українських земель до складу Росії та Австрії відразу ж розпочався процес запровадження в Галичині та на Буковині австрійської, а на Правобережній Україні — російської валюти, який в основному завершився до кінця століття.

Література

Быков А. А. Монеты Турции XVI—XVII веков. — Ленинград, 1939.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Особливості розвитку грошового ринку Правобережної України у другій половині XVII—XVIII ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ПОЧАТКИ ОБІГУ ТА КАРБУВАННЯ МОНЕТ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. ГРОШОВЕ ГОСПОДАРСТВО АНТИЧНОЇ ЕПОХИ

  • Монетна справа та грошове господарство Ольвії

  • Монетна справа Тіри

  • Монетне карбування Керкинітиди та Ніконію

  • Грошовий обіг та монетна справа Херсонесу

  • Особливості монетного господарства полісів Боспорського царства

  • Поширення римської монети на українських землях

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ РЕГУЛЯРНОГО ГРОШОВОГО ОБІГУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ПЕРІОД ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Монетне карбування на території Київської держави у X—XI ст.

  • Виникнення та розвиток монетно-грошової системи Київської Русі

  • "Безмонетний період" в історії грошового обігу Київської Русі (кінець XI — початок XIV ст.)

  • Розділ 3. ФОРМУВАННЯ МОНЕТНИХ СИСТЕМ ТА ОСОБЛИВОСТІ ГРОШОВОГО ОБІГУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (XIV—XVIII СТ.)

  • Функціонування Львівського монетного двору у другій половині XIV — на початку XV ст.

  • Монетне карбування у Київському, Новгород-Сіверському та Подільському удільних князівствах у складі Великого князівства Литовського в XIV ст.

  • Розділ 4. РОЗВИТОК ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

  • Розбудова грошово-монетного господарства Речі Посполитої в останній чверті XVI — першій половині XVII ст.

  • Структура грошового ринку на українських землях у XVI — першій половині XVII ст.

  • Розділ 5. НАРОСТАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ГРОШОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII—XVIII ст.

  • Особливості розвитку грошового ринку Правобережної України у другій половині XVII—XVIII ст.
  • Розділ 6. ОСОБЛИВОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVII — ПОЧАТОК XX ст.)

  • Грошова реформа Петра І та її вплив на грошове господарство українських земель

  • Грошове господарство українських земель у складі Російської імперії (XVІІІ — початок XX ст.)

  • Розділ 7. ГРОШОВИЙ ОБІГ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII — НА ПОЧАТКУ XX ст.

  • Грошова система Австрійської (Австро-Угорської) імперії в епоху срібного та золотого монометалізму

  • Розділ 8. РОЗБУДОВА МОНЕТНО-ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА В РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917—1921 pp.)

  • Становлення української національної грошової системи в період Центральної Ради

  • Розбудова фінансово-грошової системи та емісійна політика України періоду Гетьманату Павла Скоропадського

  • Грошове господарство України за часів Директорії УНР

  • Становлення фінансової системи та грошового обігу Західноукраїнської Народної Республіки

  • Грошова політика уряду радянської України

  • Обіг недержавних грошових знаків на Україні у 1914—1918 рр.

  • Розділ 9. ГРОШОВЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ (1921—1939 рр.)

  • Формування та розвиток монетно-грошових стосунків на Західній Україні

  • Грошове господарство на Закарпатті у міжвоєнне двадцятиріччя

  • Грошовий обіг на Буковині у 1918—1940 рр.

  • Розділ 10. ГРОШОВИЙ ОБІГ НА УКРАЇНІ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД (1939-1991 рр.)

  • Окупаційні грошові випуски на українських землях у 1939—1944 рр.

  • Грошові документи українського національно-визвольного руху середини XX ст.

  • Грошова система Радянського Союзу у повоєнні роки (1945—1991 рр.)

  • Розділ 11. ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-МОНЕТНОЇ СИСТЕМИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Грошова реформа 1996 p.: підготовка, проведення та наслідки

  • СЛОВНИК НУМІЗМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ