Найменше дискусій у нумізматичній науці викликали монети Ярослава Володимировича (Мудрого). Відразу ж після першої публікації на початку XIX ст. вони були безпомилково визначені як монети княжих часів. На даний час відомо шість примірників срібляників великого розміру. На їх аверсі вміщено погрудне зображення християнського покровителя князя св. Георгія (Юрія), навколо якого — два кола крапкового обрамування. Основним елементом реверса є княжий знак — тризуб, навколо якого напис "ЯРОСЛАВЛЕ СРЕБРО". Всі дослідники відзначають високий мистецький рівень виконання монет і вважають, що створені вони одним майстром — людиною високоосвіченою, добре обізнаною з візантійською традицією карбування монет та виготовленням матриць печаток. Рівень виконання зображень аверса та реверса, а також літер легенди свідчать про його досвід у справі виготовлення монетних штемпелів. Будучи старшим сином Володимира Великого і вважаючи себе єдиним його спадкоємцем, Ярослав запозичив княжий знак власності свого батька — тризуб і розвинув його, додавши кружок на вершину середнього зуба. Топографія знахідок срібляників цього типу, більшість з яких виявлено у прибалтійському регіоні, дала підстави дослідникам зробити висновок про карбування цих монет у період князювання Ярослава у Новгороді. Адже саме наприкінці 1014 р.—на початку 1015 р. він відмовився сплачувати батькові щорічну данину у розмірі 2 тис. гривен срібла. Характерною особливістю цих монет є їх висока якість — всі вони відкарбовані зі срібла 960-ї проби, а їх вага перевищує 3 г. Це стало можливим завдяки надходженню в останні десятиліття X ст. на територію Північно-Східної Русі значної кількості західноєвропейських денаріїв. За вартістю срібляники Ярослава відповідали ногатам південноруської монетно-вагової системи X ст. Крім срібляників великого розміру, знаними є й менші моне
Київська Русь. Срібляник Святополка (1015—1016,1018)
Київська Русь. Срібляник Ярослава (1016—1017,1018—1054)
ти Ярослава Мудрого, метрологічні параметри яких відповідали тогочасним західноєвропейським денаріям і були наближеними до вагової норми давньоруської рєзани X ст.
Окрему групу у нумізматичній спадщині Київської держави становлять монети, відкарбовані у другій половині XI ст. тмутараканським князем Олегом-Михаїлом, сином чернігівського князя Святослава Ярославича. Виготовлялися вони зі сплаву різної якості — відомі срібні, білонні та мідні екземпляри. На їх аверсі вміщено зображення його небесного покровителя — архангела Михаїла, а на реверсі — легенду "Господи, помози Михайлу". Ареал обігу монетної продукції Олега-Михаїла був обмежений територією його удільного князівства. Свідченням цього є топографія їх знахідок — вони виявлені лише на території Таманського півострова.
Нумізматична спадщина Київської Русі становить майже 340 монет, відкарбованих з використанням 220 штемпелів. Діяльність монетарень Києва та Новгорода розпочалася у 80-х роках X ст. і продовжувалася до кінця другого десятиліття XI ст. (не пізніше 1018 р.). Сировиною для виготовлення монет були іноземні монети— арабські дірхеми та західноєвропейські денарії. Погіршення якості цих монет та зменшення їх надходження на давньоруський грошовий ринок спричинили випуск низькопробних срібляників у київській монетарні. Більша частина її продукції не обслуговувала міжнародну торгівлю, а скеровувалася на місцевий ринок. У процесі виготовлення руських монет первинними зразками були візантійські монети та печатки, однак уже на початках монетного карбування Володимира Великого київські монетні майстри виробили власний стиль монетних зображень та написів. Завдяки цьому златники та срібляники володарів Київської держави, однією з причин випуску яких була пропаганда князівської влади, стали важливими пам'ятками її політичної та економічної історії, духовно-релігійного життя, культури, мови, письма та мистецтва.
Виникнення та розвиток монетно-грошової системи Київської Русі
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Монетне карбування на території Київської держави у X—XI ст.“ на сторінці 2. Приємного читання.
