Однак з моменту запровадження повноцінної національної валюти України — гривні (вересень 1996 р.) головними і практично єдиними факторами підтримання стабільності її курсу стали періодичні валютні інтервенції Національного банку України за рахунок валютних резервів і його ультражорстока монетарна політика. Так, щоб запобігти стихійній девальвації гривні, Національний банк України з осені 1997 р. почав здійснювати у значних розмірах періодичні валютні інтервенції, які до початку 1998 р. обійшлися НБУ, за деякими оцінками, в 650 млн. дол. США.
З плином часу ставала дедалі очевиднішою штучність такої валютної політики. Адже стабільність будь-якої національної грошової одиниці тримається не на одному, а на "трьох китах":
• ефективність і динамізм розвитку національної економіки;
• стабільність функціонування фінансово-кредитної системи;
• наявність достатніх валютних резервів у Центрального банку.
Щодо першої передумови, то і після запровадження гривні економіка України продовжувала перебувати в стані хронічної кризи, незважаючи на те, що з часу запровадження гривні було досягнуто певних результатів у приборканні інфляції, рівень якої у 1997 р. становив 10,1 %; знизилися також темпи спаду обсягів внутрішнього валового продукту та промислового виробництва. Так, у 1997 р. 12 областей України і місто Київ спрацювали з приростом промислового виробництва, а у першому кварталі 1998 р. цей показник становив 1,7% проти відповідного періоду минулого року. У 1997 р. на 5,9 % зріс товарообіг, на 0,5 % —обсяг перевезення вантажів.
Макроекономічна стабілізація створила у другому півріччі 1997 р. сприятливі умови для збільшення інвестицій в економіку. Однак, незважаючи на це, кардинального перелому не відбулося. Причинами такого явища стали:
• відсутність реальних кроків у структурній перебудові;
• надто велика кількість адміністративних обмежень на економічну діяльність, особливо у сфері малого і середнього бізнесу;
• великі обсяги бартерних операцій в економіці й зростання обсягів взаємозаліків між бюджетом і платниками податків.
Відсутність комплексних реформ на мікрорівні, стримування приватизації та зволікання з переходом до грошових форм її здійснення підривали впевненість як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів у подальших ринкових перетвореннях, призводили до відпливу капіталу.
Поряд з позитивними процесами відносної стабілізації у промисловості та деяким зростанням темпів виробництва у 1997 р. та першій половині 1998 р. продовжував залишатися незадовільним головний критерій економіки — фінансовий стан підприємств і організацій. Адже зростання виробництва повинно супроводжуватися поліпшенням фінансового стану підприємств, подоланням платіжної кризи, погашенням заборгованості з виплатою заробітної плати.
Однак у 1997 р. кредиторська заборгованість підприємств та організацій України зросла в 1,6 раза. Якщо в 1995 р. збитковими були 12 % від загальної кількості промислових підприємств, то у 1996 р. — 30, а у 1997 р. — близько 50 %. За підсумками 1998 р. збитковими були цілі галузі — чорна металургія, хімічна, нафтохімічна, легка промисловість, індустрія будівельних матеріалів, машинобудування та металообробка. Динаміка рентабельності в агропромисловому комплексі країни становила: 1995 р. — плюс 10 %, 1996 р. — мінус 11,1997 р. — мінус 24 %.
Головне завдання державної економічної політики полягає у створенні максимально сприятливих економічних передумов для активізації суб'єктів господарської діяльності, перш за все на власній території.
Щодо Структурної перебудови, то вона відбувалася вкрай незадовільно, що призводило до небезпечного напряму структурних змін, перш за все у промисловості країни. Так, з 1990 по 1998 р. частка чорної металургії зросла з 9 до 23 %, а частка продукції машинобудування скоротилася більш як удвоє. Лише у 1998 р. спад виробництва у машинобудуванні становив 3,8 %, а в чорній металургії Його обсяг зріс на 4,1 %.
Одним із найважливіших завдань були якнайшвидше скорочення обсягів бартерних операцій в економіці та ліквідація на цій основі поширеної практики взаємозаліків між бюджетом і платниками податків — суб'єктами господарської діяльності.
Це питання було особливо актуальне для агропромислового комплексу, де станом на кінець 1997 р. бартеризація відносин досягла критичної величини — 41 %, а у Дніпропетровській та Луганській областях і місті Севастополі цей показник перевищував 55 %. Підраховано, що наслідком таких операцій була майже третина податкових заборгованостей.
Вкрай негативні та тривожні явища відбувалися у фінансово-кредитній сфері, зокрема у сфері державних фінансів, на ефективність якої також має спиратися грошова одиниця. Так, якщо за період з 1994 по 1996 р. вдалося зменшити більш як у два рази дефіцит державного бюджету, то в 1997 р. цей дефіцит зріс із 4,3 до 6,7 % вартості валового внутрішнього продукту. Це сталося внаслідок того, що державні запозичення на фондовому ринку протягом 1997 р. перетворилися з фактора пом'якшення бюджетної кризи в каталізатор різкого її загострення за рахунок збереження високого рівня дохідності за державними цінними паперами. Справа дійшла до того, що обслуговування однієї гривні дефіциту бюджету обходилося державі у річному обчисленні близько у півтори гривні, тоді як на Заході цей показник не перевищує рівня 1,1.
У результаті в першому кварталі 1998 р. дефіцит бюджету більш як удвоє перевищив прогнозовану величину і на кінець 1998 р. становив 1,4 млрд. гри. Про тривожні тенденції у фінансуванні дефіциту державного бюджету України свідчать дані, наведені в табл. 18.2.
Таблиця 18.2. Фінансування дефіциту державного бюджету України, %
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Сучасні проблеми функціонування гривні“ на сторінці 3. Приємного читання.
