Походження "брудних" грошей та основні канали їх відмивання
Сам термін "відмивання грошей" (money laundering) виник у США в 30-ті роки XX ст. у зв'язку з прийняттям у країні закону, який забороняв вільний продаж алкогольних напоїв. Одним із негативних наслідків "сухого закону" стала контрабанда алкоголю, доходи від якої вкладалися в розвиток мережі пралень, отримуючи таким чином легальний статус. Відтоді подібного роду операції отримали образну назву "відмивання грошей".
Широковживаним це поняття стало з середини 70-х років минулого століття, під час слідства в "справі Уотергейт". Як відомо, це назва готелю, в якому в 1973 р. проходив передвиборний з'їзд демократичної партії США. З відома тодішнього президента США, республіканця Р. Ніксона, в готелі були встановлені підслуховуючі прилади. їх виявлення делегатами з'їзду призвело до багаторічного грандіозного політичного скандалу ("справа Уотергейт"), який закінчився виходом у відставку президента Ніксона.
"Відмивання грошей" — це конверсія, або "очищення", майна, яка бере початок від серйозного злочину з метою приховання джерела його походження. Цей злочин робить кожен, хто бере участь у процесі відмивання грошей безпосередньо або свідомо і непрямо.
Слід відзначити, що процес відмивання "брудних" грошей несе в собі загрозу для загальноекономічного розвитку територій і країн, які відмовляються від жорсткого контролю за цим видом міжнародної злочинної діяльності.
Неконтрольований приплив і відплив великого обсягу "брудних" грошей потенційно може зруйнувати національну економіку приймаючої країни. Надлишкові потоки готівкових коштів, що потрапляють в обіг, спотворюють попит на готівку, відсоткові ставки і, таким чином, призводять до інфляції. Відплив мільярдів доларів на рік з економічної системи ставить під загрозу не тільки стабільність і розвиток окремих національних економік, а й міжнародної фінансової системи в цілому.
Безпосереднім джерелом одержання "брудних" коштів є тіньова економіка як сукупність неврахованих і протиправних видів економічної діяльності. Вона включає три сегменти:
• "неофіційну" ("неформальну", "сіру");
• "підпільну" ("кримінальну", "чорну");
• фіктивну економіку.
"Неофіційна" ("неформальна", "сіра") економіка — це не заборонені законом легальні види економічної діяльності, в межах яких мають місце нефіксоване офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від податків. Така діяльність можлива практично у всіх галузях економіки.
У розвинутих країнах головною причиною розвитку "неформальної" економіки, як правило, є досить високий рівень оподаткування. Наприклад, у більшості країн Західної Європи податки забирають від 40 до 50 % щомісячного заробітку пересічного громадянина. У "неофіційній" економіці розвинутих країн зайняті, головним чином, працівники, які намагаються збільшити свій дохід, виконуючи звичайну "сіру" роботу, уникаючи при цьому оподаткування. Подібна зайнятість забезпечує, як правило, не основний, а додатковий, допоміжний дохід і частіше є тимчасовою. Нелегальна наймана праця як джерело основного доходу поширена серед іноземних працівників — вихідців із країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою переважно в будівництві та сфері обслуговування.
У країнах, що розвиваються, до "неформального" сектору економіки входять, як правило, дуже малі підприємства (з одним, двома зайнятими), що займаються виробництвом товарів і наданням послуг, а також індивідуальні торговці і ремісники в містах. Характерно, що темпи зростання в "неформальному" секторі цих країн часто перевищують темпи зростання дрібної й особливо великої промисловості. Це пояснюється інтенсивним напливом у великі міста розорених селян.
Працівники "неформального" сектору в країнах, що розвиваються, здійснюють виробництво товарів і надання послуг в основному не на ринок, а на конкретного замовника, використовуючи надзвичайно примітивну техніку і технологію. Ці люди мають, як правило, низький, нерегулярний дохід, часто у натуральній формі, який дає можливість вижити в умовах, коли так званий формальний (що враховується офіційною статистикою) сектор економіки не в змозі забезпечити нормально оплачувану зайнятість.
Неформальний сектор у цих країнах посилює свої позиції в галузях обробної промисловості з переважанням трудомістких операцій у формі роботи на дому. До таких галузей відносяться текстильна, шкіряна, швейна, килимоткацька та ін. Значне поширення неформального сектору є однією з причин низького рівня продуктивності праці в країнах, що розвиваються.
Щодо країн з перехідною (транзитивною) економікою, то тут "неформальну" економіку можна умовно розділити на дві частини. Перша — це сфера вторинної зайнятості, яка дає змогу громадянам вижити у важких економічних умовах. Тут значна частина зайнятого населення працює за сумісництвом в декількох місцях без офіційного оформлення, а отже, з ухиленням від оподаткування додаткових заробітків.
Друга частина — це сфера стихійної торгівлі як логічне доповнення до так званого "човникового" бізнесу, яка дає змогу вижити у важких економічних умовах. Одночасно це і показник низького доходу значної частини населення як безпосередніх агентів "неформального" сектору, так і тих, хто змушений орієнтуватися на нього у забезпеченні свого попиту.
Слід відзначити і таку характерну рису переважної більшості країн Центральної і Східної Європи, які на початкових етапах ринкових реформ, можна сказати свідомо, "закривали очі" на розвиток неформальної економіки з двох основних причин:
• "неформальний" сектор у перехідній економіці задовольняє попит на ті товари та послуги, де визначальним фактором для покупця є не якість, а ціна. Адже стихійні ринки товарів і послуг розраховані, перш за все, на невибагливого покупця;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-фінансові відносини» автора Боринець С.Я. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 11. "БРУДНІ" ГРОШІ В СИСТЕМІ МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ І ПРОТИДІЯ ЇХ ВІДМИВАННЮ“ на сторінці 1. Приємного читання.
